Останнє бажання - Сапковський Анджей
А не повіриш, Геральте, як легко уразити гордість деяких владарів. Мало хто з них спокійно вислуховує такі вирази, як: "Ні", "Не буду" чи "Ніколи". Навіть більше, досить впасти такому монархові в річ чи висловити недоречне зауваження, — і це вже гарантує колесування.
Королева стулила білі вузькі долоні і ледь обперла об них уста, роблячи ефектну паузу. Геральт не впадав у річ і не висловлював недоречних зауважень.
— Монархи, — продовжила Каланте, — поділяють людей на дві категорії. Одним наказують, інших купують. Бо вірять у стару й банальну максиму, що кожного можна купити. Кожного. Це лише питання ціни. Ти з цим згоден? Ах, зайве питання. Адже ти відьми́н, виконуєш свою роботу і береш плату, слово "купити", застосоване до тебе, не звучить зневажливо. Крім того, питання ціни у твоєму випадку є очевидною річчю, зв'язаною із рівнем складности завдання та якістю виконання, майстерністю. Так само і з твоєю славою, Геральте. Лірники на ярмарках співають про подвиги біловолосого відьми́на з Ривії. Якщо хоч половина цих співів правдива, то припущу, що ціна твоїх послуг не може бути низькою. Отож, залучення тебе до таких простих і банальних справ, як придворні інтриги чи вбивства, було б марнотратством. Таке можна зробити дешевшими руками.
— БРАААХ! Даха браха ! — гукнув раптом Кудкудак, викликавши гучні аплодисменти у відповідь на імітацію голосу чергової тварини. Геральт не знав, якої саме, але волів би ніколи з нею не зустрічатися. Дрогодар, з опущеною головою і обличчям, закритим завісою сивого волосся, яке падало на руки й інструмент, тихо брязкав на лютні.
— Ах, Геральте, — промовила Каланте, жестом заборонивши служці доливати до свого кубка. — Я говорю, а ти мовчиш. Адже ми на учті й усі хочемо розважитися. Розваж мене. Мені бракує твоїх влучних зауважень і тонких коментарів. Доречними були б кілька компліментів, виразів захоплення або ж запевнення у вірності. В довільній черговости.
— Що ж, королево, — відповів відьми́н, — я, без сумніву, нецікавий партнер при столі. Вельми я дивуюся, що ти саме мене вшанувала честю зайняти сеє місце. Адже там можна було всадовити когось відповіднішого. Кожного, кого б ти забажала. Достатньо було б наказати комусь чи купити когось. Адже це — лише питання ціни.
— Говори, говори, — Каланте відкинула голову назад, примружила очі, надавши устам виразу приємної усмішки.
— Отож я вшанований і гордий з того, що сиджу обіч королеви Каланте з Цинтри, вроду якої лише її мудрість може перевершити. Такою ж шаною вважаю те, що королева зволила чути про мене і що на підставі почутого не хоче використовувати мене у банальних справах. Минулої зими принц Гробарик, не бувши таким ласкавим, намагався найняти мене для пошуків красуні, котра, знудившись його ординарними залицяннями, втекла з балу, загубивши черевичок. Мені було важко переконати його, що тут більше придався б великий ловчий, аніж відьми́н.
Королева слухала із загадковим усміхом.
— А й інші владики, що поступаються мудрістю тобі, пані Каланте, не вагалися пропонувати мені банальні завдання. Переважно йшлося про банальне умертвління пасерба, вітчима, мачухи, дядька, тітки, складно й перелічити. Вони вірили, що це — лише питання ціни.
Усміх королеви міг означати все що завгодно.
— Отож повторю, — Геральт злегка уклонився, — що не тямлюся від гордості, сидячи біля тебе, пані. А гордість дуже багато значить для нас, відьми́нів. Ти й не повіриш, королево, як дуже. Певний владар колись уразив відьми́на пропозицією роботи, що не відповідала чести й відьми́нському кодексу. І, що ще гірше, не прийняв до відома ґречної відмови, бажавши утримати відьми́на від покидання свого замку. Всі, хто потім коментували сюю пригоду, згодилися, що це не було найкращим із монарших замірів.
— Геральте, — мовила королева після хвильки мовчання. — Ти помилявся. Ти напрочуд цікавий партнер при столі.
Кудкудак, обтріпуючи вуса та перед каптану з пивної піни, задер голову і пронизливо завив, дуже вдало наслідуючи вовчицю в тічці. Пси з подвір'я і всієї околиці завили у відповідь.
Один із братів зі Стрепту, наче Держигірка, вмочивши палець у пиві, провів товсту лінію довкола формації, нарисованої Крахом ан Крайте.
— Блуд і безталання! — заволав. — Не слід було так чинити. Сюди, на крило, треба було скерувати кінноту і вдарити з флангу!
— Ге! — рикнув Крах ан Крайте, вальнувши кісткою об стіл і заляпавши обличчя й туніки сусідів бризками соусу. — І ослабити центр? Ключову позицію? Нікуди не годиться!
— Тільки сліпак чи глупак не скористає з маневру в такій ситуації!
— А так! Слушно! — крикнув Виндайм з Аттре.
— Хто тебе питає, молокососе?
— Сам ти молокосос!
— Стуль писка, бо зараз тою кісткою влуплю!
— Сиди на дупі й мовчи, Краху, — заволав Айст Турзеах, перервавши дишкурс із Віссегердом. — Досить цих суперечок. Гей же, пане Дрогодар! Жаль вашого таланту! Воістину, більшої уваги й поваги вимагає слухання вашої прегарної, хоча тихої думи. Драйг Бон Дху, перестань жерти і жльопати! За цим столом нікому не заімпонуєш ні першим, ні другим. Дмухни у свою козицю і потіш наші вуха порядною вояцькою музикою. З твого дозволу, достойна Каланте!
— О матінко! — шепнула королева до Геральта, звівши на мить погляд до стелі в німій тузі. Але дозволяюче кивнула, усміхнувшись майже щиро і доброзичливо.
— Драйг Бон Дху, — рік Айст. — Заграй нам пісню про битву під Хоцебужом. Вона, принаймні, не викличе сумнівів щодо успіху тактики полководців! І щодо того, хто там здобув безсмертну славу! Многая літа героїчній Каланте із Цинтри!
— Многая! Літа! — ревли гості, сповняючи кубки і глиняні чари.
Козиця Драйга Бон Дху видобула зі свого нутра зловорожий гук, а потім вибухнула моторошним, протяжним, модульованим зойком. Бенкетарі підхопили пісню, вибиваючи ритм, тобто вдаряючи у стіл всім, що втрапило під руку. Кудкудак жадібно вглядався у мішок із козячої шкіри, без сумніву, поглинутий думкою про включення його страховинних тонів до свого репертуару.
— Хоцебуж, — промовила Каланте, дивлячись на Геральта, — це моя перша битва. Хоч остерігаюся викликати обурення й зневагу гордого відьми́на, а все ж зізнаюся, що ми тоді билися з причини грошей. Вороги палили села, що платили нам данину, а ми, ненаситні та хтиві, замість їм це дозволити, вирушили в поле. Банальна причина, банальна битва, банальні три тисячі трупів, покльованих круками. І тільки глянь, — замість соромитися, я сиджу горда, мов пава, через те, що про мене співають пісні. Навіть у супроводі такої жахливої варварської музики.
Вона знову прикликала на обличчя пародію усмішки, повної щастя й зичливості, піднявши порожній кубок у відповідь на тости, проголошувані вздовж усього столу. Геральт мовчав.
— Продовжимо, — Каланте прийняла подане Дрогодаром фазаняче стегенце і зугарно почала його обгризати. — Як я казала, ти викликав мою зацікавленість. Мені казали, що ви, відьми́ни — то цікава каста, а я не надто вірила. Тепер вірю. Звук, який видаєте ви при ударі, свідчить, що із металу викуто вас, а не виліплено з пташиного посліду. Це, однак, не змінює того факту, що ти тут, аби виконати завдання. І ти його виконаєш, не мудруючи.
Геральт не посміхнувся зневажливо й паскудно, хоч мав велику охоту так зробити. Далі мовчав.
— Я думала, — шепнула королева, на вигляд цілковито зайнята фазанячим стегенцем, — що ти щось скажеш. Або усміхнешся. Ні? Тим краще. Я можу вважати нашу домовленість укладеною?
— Неможливо виконати неясно сформульоване завдання, — сухо відповів відьми́н.
— А що ж тут неясного? Адже ти відразу про все здогадався. Справді, я маю плани щодо союзу зі Скелліге і щодо шлюбу моєї доньки Паветти. Також ти не помилився, припустивши, що цим планам загрожує, а ти мені потрібен, щоб нейтралізувати цю загрозу. Але на цьому твою здогадливість закінчилася. Мене дуже зачепило твоє припущення, наче я плутаю твій фах із професією найманого вбивці. Візьми до відома, Геральте, що я належу до тих нечисленних монархів, які точно знають, чим займаються відьми́ни і що можна їм доручити. З іншого боку, коли хтось убиває людей так вправно, як ти, хоча й не заради грошей, то не повинен дивуватися, що багато хто приписує йому професіоналізм у цій сфері. Твоя слава випереджає тебе, Геральте, а вона гучніша, ніж клята кобзиця Драйга Бон Дху. І приємних нот у ній так само мало.
Дудар, хоча й не міг чути слів королеви, закінчив свій концерт. Бенкетарі нагородили його незграйною гучною овацією, після чого з новим запалом зайнялися нищенням запасів страв і питва, обговоренням перебігу різних битв та сороміцькими жартами про жінок. Кудкудак видавав гучні звуки, однак неможливо було зрозуміти, чи то було наслідування чергової тварини, чи спроба дати полегшу переповненому шлунку. Айст Турзеах сильно перегнувся через стіл.
— Королево, — мовив, — мабуть, є поважні причини на те, щоб ти весь свій час віддавала лишень пану із Чотиривуглів, але нам давно вже пора побачити королівну Паветту. Чого ми чекаємо? Мабуть, не того, щоб Крах ан Крайте упився. А до цього небагато бракує.
— Ти маєш рацію, Айсте, як завжди, — Каланте тепло всміхнулася. Геральт не переставав дивуватися з багатства арсеналу її посмішок. — Справді, ми з вельможним Равіксом мусили обговорити надзвичайно серйозні справи. Не лякайся, знайду час і для тебе. Але ти знаєш мою засаду: спершу обов'язки, потім утіхи. Пане Гаксо!
Підняла долоню, кивнула каштеляну. Гаксо, не кажучи ні слова, встав, схилився і швидко побіг по сходах, зникнувши у темній галерейці. Королева знову обернулася до відьми́на.
— Ти чув? Ми надто довго розмовляли. Якщо Паветта вже закінчила маніжитися перед дзеркалом, то зараз буде тут. Отож слухай уважно, я не повторюватиму. Я хочу здобути те, на що замірилася, а що ти досить вдало відгадав. Ніяких інших розв'язків бути не може. Щодо тебе, то маєш вибір. Тебе може змусити до дії мій наказ… розводитись про наслідки непослуху не вважаю доцільним. Очевидно, послух буде щедро нагороджений. Або ж можеш зробити мені платну послугу. Зауваж, я не сказала: "Можу тебе купити", бо вирішила не вражати твою відьми́нську гордість.
