Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Курсив застосували Альди у Венеції, звідки й пішла назва італік. До винайдення механічного споообу виробництва паперу необмеженої довжини найбільшими форматами були великий Ісус і великий голуб— ник,— останній здебільшого використовували для атласів та гравюр. Формат друкарського паперу залежав од розмірів декеля друкарського верстата. В той час, коли Давід говорив про все те, виробництво рулонного паперу у Франції вважали за нездійсненну мрію, хоча Дені Ро— бер д’Ессон десь 1799 року винайшов для такого виробництва машину, яку згодом Дідо-Сеп-Леже пробував удосконалити. Веленовий папір, що його винайшов Амб— руаз Дідо, з’явився тільки 1780 року. Цей побіжний огляд незаперечно доводить, що всі великі досягнення в промисловості й науці здійснювалися шляхом непомітного накопичення досвіду надзвичайно повільно, так само, як відбувається поступ у природі. Перш ніж досягти досконалості, писемність — а може, й мова! — просувалися вперед, либонь, так само навпомацки, як друкарство та паперове виробництво.
— По всій Європі ганчірники збирають рам’я, стару білизну, вкуповують клапті всіляких тканин,— сказав під кінець друкар. — Це шмаття, розкладене по гатупках, надходить на склади ганчірників-оптовиків, які постачають паперові фабрики. Щоб ви могли уявити собі розміри цієї торгівлі, нагадаю такий випадок: банкір Кардон, власник паперових фабрик у Бюже і Лангле, де 1776 року Леор’є де Ліль намагався розв’язати проблему, над якою працював ваш батько, позивався 1814 року з таким собі Прустом за допущену помилку в вазі ганчір’я на два мільйони фунтів при накладній па десять мільйонів фунтів, коротше кажучи, на суму блпзько чотирьох мільйонів франків. Фабрикант, промивши ганчір’я, розварює йоґо і в такий спосіб переробляє па світлу масу, а тоді, достоту, як куховарка відкидає на друшляк якусь приправу, він відкидає одержану масу на залізну раму, так звану форму, на яку напнута сітка з філіграном, що визначає назву паперу. Від розміру форми, отже, залежить і формат паперу. Коли я працював у панів Дідо, люди вже сушили голови над цією задачею, як сушать і досі. Адже проблема, над якою працював ваш батько — одна з найістотніших вимог нашого часу. І ось чому: хоча полотно, виткане з міцних лляних ниток, кінець кінцем обходиться дешевше за бавовняну тканину, проте, коли доводиться витягувати з кишені гріш, біднота воліє платити менше і, підтверджуючи вислів уоє уісііз! , зазнав більших втрат. Міщани йдуть за прикладом бідноти. Саме тому виробництво лляних тканин зменшується. В Англії, де в чотирьох п’ятих населення бавовняна тканина витіснила лляну, папір виробляють лише з бавовни. Цей папір не тільки ламається й рветься, а й так швидко розмокає, що книжка з нього, побувши чверть години в воді, перетворюється па рідку кашу, тоді як давня книжка не розмокає й за дві години; таку книжку можна висушити і, хоч вона пожовкне, злиняє, її текст можна читати, твір не пропаде. Надходять часи, коли приватні багатства зменшуються через урівпювапня прибутків, починається загальне зубожіння; нам потрібна буде і дешева білизна, й дешеві книжки, — адже виник уже попит на картини малого формату за браком місця для великих. Сорочки та книжки стануть недовговічні — і це неминуче! Добротність виробів повсюдно падає. Отож саме на часі розв’язання проблеми, що має величезну вагу і для літератури, і для науки, і для політики. Якось у моєму робочому кабінеті — це було в Дідо — зав’язалася жвава суперечка про склад сировини, з якої китайці виробляють папір. їхні паперові фабрики ще на початку свого існування домоглися завдяки впсокііі якості спровини такої досконалості у виробництві паперу, якої нам ще й сьогодні бракує. Тоді тільки й розмов було що про китайський папір, набагато легший і тонший за наш, до того ж ці дорогоцінні якості не знижують його міцності, і хоч би який тонкий був їхній папір, він зовсім непрозорий. Один коректор, людина вельми освічена (в Парижі серед коректорів зустрічаються вчені: Фур’є і П’єр Леру працюють коректорами в Лашвар— дьєраї), одне слово, граф де Сен-Сімон, бувши тоді коректором, зайшов до кімнати саме під час цієї суперечки. Він сказав нам, що в китайців, як засвідчили Кемпфер і Альд, за сировину править брусонатія — речовина рослинного походженпя, як, зрештою, і наша сировина. Інший коректор запевняв, що китайський папір виробляють переважно із сировини тваринного походження — з шовку, на який китайці такі багаті. Тут же при мепі вони побились об заклад. А що пани Дідо — друкарі Інституту, то суперечку передали на обговорення цієї вченої ради. Пан Марсель, колишній директор імператорської друкарні, обраний на посередника, спровадив обох коректорів до абата Грозьє, бібліотекаря Арсеналу; згідно з присудом абата обидва коректори програли заклад. Китайський папір виробляють і не з шовку, і не з бру— сонатії; масу виготовляють із подрібненого волокна бамбукових стебел. В абата Грозьє була китайська книжка, цікава як з погляду іконографії, так і технології, з численними малюнками, що зображують паперове виробництво на усіх його стадіях; він показав нам прекрасний малюнок майстерні, де в кутку лежала ціла купа бамбукових стебел. Коли Люсьєн сказав мені, що ваш батько завдяки чуттю, властивому обдарованим людям, передбачав можливість замінити ганчір’я якоюсь рослинною сировиною, причому звичайною, вирощепою тут-таки, на своєму грунті,— як і в Китаї, де для цього використовують волокнисті стебла, — я відразу систематизував досліди своїх попередників і заходився вивчати це питання. Бамбук — той самий очерет, і я, природно, подумав нро різновиди очерету, які ростуть і в нас. У Китаї дуже дешеві робочі руки: робочий день оплачується там трьома су. Тим-то китайці можуть дозволити собі розкіш, витягнувши папір із форми, аркуш по аркушу розкласти його між нагрітих білих порцелянових плит, і в такий спосіб вони пресують папір, що надає йому полиску, щільпості, легкості, шовковистості, чому саме китайський папір і вважають найкращим у світі. Так от, ручну працю китайців треба перекласти па машини. Тільки машипи можуть розв’язати проблему здешевлення паперу, чого китайці домоглася завдяки дешевим робочим рукам. Якби нам пощастило дешево виробляти папір такої самої якості, як і китайський, ми більше б ніж удвічі зменшили вагу й обсяг книжок. Твори Вольтера у палітурках на нашому веленевому папері важать двісті п’ятдесят фунтів, а друковані на китайському важили б тільки півсотні фунтів. Оце була б перемогаї Проблема бібліотечних приміщень стає дедалі гостріша в епоху, коли загальне здрібніння охоплює геть усе — і речі, і людей, ба навіть помешкання. Великі особняки, просторі квартири рано чи пізно переведуться в Парижі; незабаром ніхто не матиме коштів, що відповідали б величним будівлям, спорудженим нашими предками. А випускати недовговічні книги в нашу епоху — просто ганьба І Ще якийсь десяток років — і голландський папір, тобто, папір із лляного ганчір’я, стане зовсім недоступний. І ось нещодавно ваш брат поділився зі мною задумом вашого батька — використати як сировину для виробництва паперу деякі волокнисті рослини; як бачите, коли мені пощастить, ви матимете право на...
Саме в цю хвилину Люсьєн підійшов до них і перешкодив Давідові висловити свою великодушну пропозицію.
— Не знаю, чи був цей вечір для вас приємний, — сказав поет, — але мені він завдав тільки прикрощів!
— Що сталося, мій бідолашний Люсьєне? — спитала Єва, побачивши схвильоване обличчя брата.
Обурений поет розповів про свої кривди, виливаючи дружнім серцям тривоги, які гнітили його. Єва й Давід мовчки слухали Люсьєна, вражені цим потоком скорботи, в якому було стільки ж величі, скільки й дріб’язковості.
— Пан де Баржетон, — сказав Люсьєн паприкінці, — уже старий і, безперечно, скоро піде па той світ від якого-небудь шлункового захворювання. О, тоді я вже посміюся з цього бундючного світу — я одружуся з пані де Баржетоні Сьогодні я прочитав у її очах кохання, що не поступається моєму. Так, так, вона відчула мої муки, вона вгамувала мої страждання; вона така добросерда й шляхетна, така вродлива й ласкава! Ні, вона ніколи мене не зрадить!
— Чи не пора влаштувати для нього спокійне життя? — тихо мовив Давід до Єви.
Єва мовчки потиснула Давідові руку, і він, зрозумівши її думку, поспішив розповісти Люсьєнові про свої наміри і мрії. Закохані були захоплені одне одним, як і Люсьєн сам собою; Єва й Давід бажали скоріш поділитися своїм щастям; вони навіть не помітили, як стрепенувся від подиву улюбленець пані де Баржетон, дізнавшись, що Давід і сестра хочуть одружитися. Люсьєн думав підшукати сестрі вигідну партію, тільки-но досягне високого становища, мріяв породичатися з впливовими людьми, що сприяло б здійсненню його честолюбних прагнень, і тепер він побачив у їхньому шлюбі ще одну перешкоду на шляху до своїх успіхів у вищому світі.
"Якщо пані де Баржетон і погодиться стати пані де Рюбампре, то вона ніколи не захоче породичатися з Да— відом Сешаром!" Ця фраза ясно й точно виражає думки, які краяли Люсьєнові серце. "Луїза має раціюі Люди з майбутнім ніколи не знайдуть підтримки у своїй родині!" — подумав він із гіркотою.
Якби він дізнався про ці заручини не в ту хвилину, коли подумки спроваджував пана де Баржетона па той світ, він би, звичайно, перейнявся найпалкішою радістю. Зваживши своє теперішнє становище, поміркувавши про долю, яка чекає на його сестру, дівчину вродливу, але без піякого посагу, Люсьєн подивився б на цей шлюб, як на неждане щастя. Але тепер він витав у царстві золотих мрій, де юнаки, осідлавши різні "якби", долають усі перепони. Щойно поет бачив себе владарем вищого світу, і він страждав, так раптово упавши з тієї височини в сіру буденність. Єва ж і Давід гадали, що брат мовчить, приголомшений таким несподіваним щастям. Ці прекрасні душі сприйняли його мовчазну згоду за доказ справжньої дружби. Друкар із лагідним і сердечним красномовством узявся малювати щасливе життя, яке чекало всіх чотирьох. Незважаючи на Євині заперечення, другий поверх він умеблював із такою пишнотою, на яку не поскупився б тільки закоханий; з наївною щирістю третій поверх він опорядив для Люсьєна, а помешкання над прибудовою у дворі приділив пані Шардон, до якої хотів виявити синівське піклування.
