Мантиса - Фаулз Джон

Несподівано відчиняються двері.

Літня медична сестра, очевидно, сувора і ділова жінка, з'являється в дверях. Щось у її поставі, якась неприступна офіційність чи усвідомлення, ніби вона знає цей світ краще, ніж будь-хто інший, промовляє саме за себе, перш ніж вона починає говорити. Медсестра з осудом дивиться вниз через скельця окулярів похмурими очима. Таке враження, нібито лікарка спантеличена. Трохи незграбно, як на таку зазвичай граціозну жінку, лікарка спинається на ноги.

— Сестро... я гадала, зараз чергування сестри Корі.

— Я теж так думала, докторко. Але, як завжди, сестру Корі неможливо розшукати.— її погляд переходить на пацієнта долі.— А тут, мені здається, теж нічого незвичайного.

— Боюся, що так.

— Мені вже й так робочих рук не вистачає. Такі, як він, викликають більше клопоту, ніж решта хворих в усьому відділенні.

— Не могли б ви знайти санітара з ношами? Хворого треба покласти в ліжко.

Старша сестра ледь помітно киває головою, але не рушає з місця, розглядаючи пацієнта, що не приходить до тями. Так само вона могла б дивитися на підкладне судно.

— Ви знаєте, що я думаю з цього приводу, докторко. їм потрібні гормони. А може, й хірургічне втручання, як у старі добрі часи.

— Мені відомі ваші погляди, сестро. Дякую. Ви були настільки добрі, що детально розповіли про них на останній нараді у відділенні.

Старша сестра спалахує.

— Мені доводиться думати про безпеку моїх сестер. Доктор згортає руки на грудях:

— Про це я також знаю.

— Часом я себе запитую, що подумав би доктор Бодлер, якби був живий. Про все те, що відбувається в цьому шпиталі ім'ям медицини.

— Якщо ви натякаєте на нові методи...

— Ти ба, методи! О, я знаю, як це називається. Це все більше і більше схоже на притулок для божевільних.

— Чи не могли б ви розшукати санітара з ношами? Сестра навіть не думає рушати на пошуки.

— Ви, докторко, можете вважати мене старою дурепою, але дозвольте я скажу вам ще щось. Давно збираюся про це поговорити. Оці стіни. їх неможливо чистити. Вони брудні й відразливі. Аж кишать небезпечними мікробами. Я сприймаю це не інакше, як диво, що в нас іще обходиться без епідемій.

— Я потурбуюся про те, щоб влаштувати хоча б одну для вас, сестро. Цього вже занадто. Розгнівана старша сестра аж нахиляється вперед.

— Залиште цей сарказм для себе, дівчинко. Через мої руки пройшло набагато більше розумних і перспективних початківців, ніж пристойних обідів на вашому віку. Ваше покоління вважає, ніби все знає. Хотілося б вам нагадати, що я вже мала справу з такими хворобами, коли ви ще під стіл пішки ходили.

— Сестро...

Але відьму не спинити:

— Половина пацієнтів цього відділення — симулянти. їм до одного місця делікатне поводження напівспечених молоденьких лікарів, які щойно з медичних інститутів...

— Сестро, я розумію: зараз у вас важкий період...

— Це тут ні до чого!

— Якщо ви продовжуватимете в такому ж дусі, мені доведеться поговорити з завідувачкою.

Не допомогло — сестра гордо надимає груди:

— Місіс Тетчер поділяє мої погляди. Як на дисципліну, так і на антисептику.

— То ви хочете сказати, що це вияв дисципліни?

— Не вам говорити зі мною про дисципліну. Відколи вас призначили на роботу в цьому відділенні, тут усе пішло шкереберть.

— Тобто, ви хочете сказати, що відділення вже не таке схоже на концентраційний табір, відколи я тут з'явилася?

Відразу стає очевидним, що ця затята сутичка підштовхнула лікарку в пастку. Сестра переводить погляд кудись над її головою й вимовляє слова з величною стриманістю — з таким поглядом убивають ножа в ненависну спину колеги.

— Краще вже концентраційний табір, ніж стриптиз-шоу.

— Це ви про що?

Колючі очі сестри досі спрямовані на протилежну стіну.

— Не думайте, наче я не знаю, що трапилося на днях у демонстраційній операційній.

— А що там трапилося?

— Ви прекрасно знаєте. Про це ввесь шпиталь говорить.

— А я не знаю.

— Новий метод доктора Лоренса видалення молочної залози!

— То й що?

— Я чула, він провадив демонстрацію з допомогою хірургічного олівця на ваших оголених грудях.

— Заледве чи він зміг би це зробити, якби я залишалася в одязі,— заперечує лікарка. Сестра скептично пирхає.— Я просто опинилася неподалік, коли він шукав добровольця.

— І це на очах двадцяти чотирьох студентів-хлопців. Якщо мене правильно поінформували.

Очі сестри несподівано спалахують — якщо тьмяно-сірі очі взагалі здатні спалахувати — і свердлять обличчя лікарки.

— Мені казали, більшість із них навряд чи вивчали лінії розрізів. Доктор Дельфі усміхається самими губами.

— Сестро, я повинна сходити в аптеку і взяти дві тридцятиміліграмові таблетки дембутопразілу. А поки ви ще тут, то, можливо, зможете зробити те, для чого я вас викликала.

Вицвілі сіро-зелені очі за скельцями окулярів спалахують зловісним вогнем.

— Ми ще побачимо... докторко. Побачимо.

І з цією прощальною шпилькою — слово "докторко" вона радше просичала, ніж вимовила,— виведена з себе сестра відходить. Доктор Дельфі проводжає її поглядом, потім береться в боки і рвучко обертається до непритомного пацієнта, її наступний вчинок зовсім далекий від медицини. Вона заносить праву ногу й різко б'є його в бік — з такою силою і точністю, що можна подумати, ніби вона добрий футболіст або непоганий боксер. Наслідок цього життєдайного удару негайний. Майлз Ґрін рвучко зводиться, тримаючись за місце, яке щойно прийняло на себе удар, і по ньому зовсім не помітно, що він тільки-но очуняв від непритомності.

— Це ж боляче.

— Так тобі й треба. Це був негідний і ниций трюк.

— А мені вона видалася досить смішною. Доктор Дельфі розгнівано відповідає:

— Я викликала сестру Корі.

На його обличчі з'являється лукаво-безневинний вираз:

— Ти ба, а я думав, старша сестра — це твоя ідея.

Доктор Дельфі мовчки виважує його очима; а тоді раптом знову заносить ногу, й він несподівано для себе отримує ще сильніший удар. Цього разу йому щастить одвихнутись. Він прокашлюється, чарівно усміхається і зізнається:

— То був просто експромт.

— Ой, ні! Вона була досконала до останнього слова. Ти її тримав про запас від самого початку, як завжди... то була свідома спроба покласти мене на лопатки.

— Але ти дуже гарно впоралась із ситуацією.— Майлз Ґрін усміхається, але доктор Дельфі залишається серйозною.

— Подумати тільки, сестра... Не думай, буцімто я й це недобачила.

— Недобачила — що?ж

— Оцю мою нещасну* сестру.

— Простий збіг.

— Коли ти вже облишиш ставитися до мене, як до кретинки! Ці окуляри навіть на мить не спантеличили мене. Я б за милю упізнала ці жалюгідні риб'ячо-зелені очі. Не кажучи вже про її святенництво: завжди винюхує бруд, точніше — те, що вона називає "брудом". І каже, ніби це її моральний обов'язок, обов'язок перед історією. Хтива стара свинюка.

— Я зовсім чесно. Я мав на увазі когось геть іншого.

— А ця твоя паралітична і геть безпідставна вигадка про те, ніби я заголяла-ся перед... І річ не в тому, що тобі так бракує смаку, так бракує розуміння, наскільки ти щасливий, що можеш бачити мене, не кажучи про те, що тобі дозволено торкатися мене, а ще... ні, це безнадійно. Я здаюся! — сказала вона, але продовжує тираду: — Подумати тільки про ті безконечні години, коли я... і ще крім того... ні, я, мабуть, несповна розуму.— Майлз уже зіпає, щоб уставити слово, але доктор Дельфі не дає йому й дихнути: — Все могло закінчитися щасливою розв'язкою двадцять хвилин тому.— Він обережно торкається пальцями щелепи.— Ще до того. Коли я попрохала була дозволу сісти тобі на коліна.

— Ти просто хотіла довести, хто тут бос.

— Якби ти не був таким глухим до тонких нюансів мови, то помітив би, що я свідомо вживала досить банальні і сентиментальні, але тим не менше відчутно виразні, принаймні в лінгвістично витончених колах, до яких ми з тобою начебто належимо, слова "поцілувати" і "пригорнутися".

— Я справді не помітив.

— Коли жінки вимовляють подібні слова, то мають на увазі свою закоханість,— вона похмуро і зверхньо дивиться на нього.— Я сумніваюся, чи помітив би ти гілку оливи, якби навіть опинився посеред оливкового гаю.

Він лягає на вицвілий рожевий килимок, заклавши руки за голову, дивиться на неї знизу вгору й каже:

— Виголошуючи свої стилістично цікаві тези, ти не береш до уваги того, що свідомо обираєш момент, коли, як ти розуміш, мені доведеться відкинути їх.

— Я повністю не згідна. Тільки й того, що то був момент, коли тобі треба було трішечки відпустити уяву.

— На твій повідок?

Вона підступає на крок ближче й згортає руки, кидаючи на нього лютий погляд:

— Послухай, Майлзе, час відверто поговорити про деякі речі. Оскільки ти так невимушено порівнюєш себе з розумною собачкою на повідку,— хай буде, зрештою це тільки один бік справи: безглузде придурювання, я даю тобі повну волю. Знаю, що дітям слід давати можливість якось позбуватися зайвої енергії. Але з цього часу ніяких ігор з перевтіленнями, з жартами, кінець усіляким натякам, що я ніколи не чула про Цветана Тодорова, герменевтику, дієгезис і деконструк-тивізм. Коли йдеться про літературні справи, де потрібні справжня зрілість і досвід, включно з фінальними сценами, то рішення прийматиму я. Я зрозуміло висловилася?

— Так, докторко.

— Можеш залишити свій сарказм для когось іншого. Повинна нагадати тобі, що ти зовсім випадковий і дуже нетривкий біологічний об'єктик і що...

— Хто, хто?

— Ти правильно почув. Мікроскопічне ніщо, амебоподібний трутень, розгублена комашка, яка заблукала у вічності. А я — жінка-архетип з архетипічним здоровим глуздом, який розвивався кілька тисячоліть, з високими моральними цінностями. А крім усього іншого, тобі, так само як і мені, чудово відомо, що моя фізична присутність отут цілком примарна, просто похідне явище від певних електрохімічних реакцій, які відбуваються в твоїй, якщо хочеш знати, патологічно гіпертрофованій правій половині мозку. Крім того...— Ерато зупиняється, щоб перевести дух.— Не чіпай мою ногу.

— Мені просто стало цікаво, чи в архетипів бувають ноги.

— Піднімеш руку хоча б на дюйм вище, то я тобі ще й не так уріжу. Він забирає руку.

— То що ти говорила?

— Незважаючи на усі твої більш ніж очевидні недоліки і відхилення, я все ж таки сподівалася, що якогось дня з моєю допомогою ти зрозумієш хоча б те, що твоя егоїстична, зарозуміла і монотонно-тваринна стать винна моїй за усі свої минулі...

— Будь ласка, не починай усе спочатку.

— ...