Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс

— Невже ти не бачиш різниці між поміщицьким Бахразом і Бахразом революційним, який прийде йому на зміну? — вигукнув він. Пальці його судорожно стискались і розтискались: самовладання нарешті трохи зрадило йому.

— Ні не бачу. Чи той Бахраз, чи інший — все одно він несе племенам загибель. Бахразські поміщики грабували арабів пустелі і вбивали їх. Твої робітничо-селянські догматики захочуть зробити з них механіків і землеробів.

— Племена не можуть назавжди залишитися тим, що вони є, Гордоне.

Гордон трусонув рукавами свого одягу. — То ви тепер хочете допомогти нам? ..

— Ми один одному повинні допомогти! — Зейн повернувся до Ашика. — Ашику, — сказав він, — адже ти розумієш. Поясни йому. Вислови те, що ти думаєш ...

— Так Так! Що думає купець, представник буржуазії?

— Друже мій, — сказав Ашик, ласкаво вдаривши Гордона по коліну. — Ти нерозумна людина.

— Значить, його догма, по-твоєму, розумна? — запитав Гордон.

— Ні ні. Не в тому річ, — заперечив Ашик. — Але якби ти був розумною людиною, ти запитав би Зейна: "Що ти пропонуєш? Чого чекаєш від нас і що можеш нам дати? "У нього своє повстання, у тебе — своє. Уклади з ним угоду. Якщо ти досить тямущий, то зумієш зробити це з вигодою для себе, незалежно від суті справи. Кхе, кхе! Зейн кращий купець, ніж ти, коли справа стосується революції.

— Я не баришник, — сказав Гордон.

— Але але але! — сказав Ашик. — Не будь таким доброчесним. Ти можеш зробити справу з Зейном, ось і роби.

— Адже ми не горщики на баранів міняємо, — наполягав Гордон. — Мова йде про принцип.

Ашик по-старечому зітхнув. — Мені незрозумілі твої розмови про принципи. — Якусь мить він сидів нерухомо, потім знову заворушився і ткнув тремтячим пальцем в сторону Сміта, який весь час мовчав.. — Нехай Сміт-паша скаже тобі, як потрібно вчинити.

Гордон не дивився на Сміта, а Зейн мовчав, немов чекаючи, коли нарешті старий Ашик припинить цю дурну гру. Але Ашик наполягав, і Сміту довелося, долаючи замішання, висловити свою думку.

— Я знаю, яка мета повстання племен, — сказав Сміт, стискаючи своїми значними колінами радіоприймач, — а про Бахраз не знаю нічого. — Він відчув, що збився. — Я проти революції, — сказав він ще і замовк.

Ашик так і скинувся. — Великий аллах! Та ти ж береш участь в революційному повстанні!

— Повстання племен — це зовсім інше.

Ашик безнадійно знизав плечима.

Зейн знову повернувся до Гордону. — Візьми мене з собою, Гордоне. Я повинен побачитися з Гамідом. Повстання племен почалося занадто рано ...

— Так, так, візьми його, — нетерпляче сказав Ашик. — Йому важко буде дістатися до Гаміда одному, без провідника, без будь-якої охорони. Поглянь на нього. Адже кожен одразу визнає в ньому бахразця. — Всі свої доводи Ашик вже виклав, і тепер гра втратила для нього інтерес.

Але Гордон не здавався. — Послухай ...

— Візьми його! — сердито крикнув Ашик і стукнув кулаком по кріслу.

— Чи не боїшся ти мого впливу на Гаміда? — вкрадливо запитав Зейн.

— Боже мій! — скрикнув Гордон. — А якщо я не візьму тебе ...

— Ашик мене повісить, — з удаваним розпачем простогнав Зейн і простягнув до Гордона свої руки в кайданах.

Ашик був у захваті. — Неодмінно повішу, — радісно підтвердив він Гордону. — Так що ти просто повинен взяти його з собою, щоб врятувати. Вирішено, він їде.

Гордон спалахнув. Але через хвилину він потягнувся вперед і важко опустив руку на туге плече бахразца. — Чорт забирай, ти занадто добре мене знаєш. У цьому вся моя біда. Ну ладно, візьму тебе з собою, і ми там посперечаємось.

— Коли ми потрапимо до Гаміду? – наче нічого не було запитав бахразец, квапливо міркуючи.

— Одному Богу відомо. Ти вмієш їздити на верблюді?

— Ні.

— Тим гірше для тебе, — сказав Гордон.

— Ах, коли б я був молодший, і я б поїхав з вами, — зітхнув Ашик. — А тепер мені залишається тільки сидіти тут і чекати біля моря погоди.

— Все для повстання, — посміхнувся Гордон, коли Зейна повели, щоб зняти з нього кайдани. Гордону було ясно, що більше він нічого з старого не вичавить, а тому він розпрощався з ним, висловивши йому свою прихильність і вдячність, хоча дякувати не було за що, якщо не брати до уваги отриманого в супутники Зейна.

Зейн був приємним супутником, поки тривала ілюзія: поки Гордон міг триматися рамок сюжету про двійників, про переплетення доль, про Зейна як його другого "я", тільки з іншим кольором шкіри. У проміжках між політичними суперечками і в ті хвилини, коли вся увага Зейна не була поглинута тим, як би не звалитися з верблюда, Гордон дізнавався історію свого другого "я". Виявилося, що це в значній мірі історія безпритульного, а випробувати хоча б в іншому втіленні долю безпритульного було і цікаво і захоплююче.

Зейн нічого не знав ні про своїх батьків, ні про місце і час свого народження. Він почав життя одиноким напівголим хлопчиком на вулицях міста Бахраза — іншим він себе не пам'ятав. Гордон навіть позаздрив йому: може бути, це і краще — зовсім не мати ніякого минулого. Ось так увійти в життя, нічим не пов'язаним, нічим не обтяженим, бути зобов'язаним своїм існуванням лише власної волі, інстинкту, чіпкості. В цьому було щось героїчне, і, слухаючи розповідь Зейна, Гордон розумів, чому його завжди так вабив до себе інший безпритульний хлопчисько — Мінка.

Однак вільне, що не знає жодних зовнішніх і внутрішніх утисків життя Зейна закінчилася, коли йому було років десять чи одинадцять. У цю пору його взяв до себе в якості слуги і поводиря напівсліпий дервіш. Цьому дервіша припало до необхідності вивчити свого напівраба-напіввихованця читати і писати, так як з часом він зовсім втратив зір, і очі і руки хлопчика повинні були замінити йому його власні.

— Чи уявляєш ти, Гордоне, що означає дивитися на світ і розповідати про нього сліпому? — говорив Зейн в тиші ночі, однією з тих ночей в пустелі, коли серця самі собою розкриваються і хочеться говорити про сокровенне. — Це була велика школа для мене, тому що так я і сам навчився бачити і розуміти світ. Бачити і розуміти!

Уміння бачити і розуміти світ прийшло до нього з грамотністю і розвилася спостережливістю, і цього вже ніхто не міг у нього забрати, навіть коли старий дервіш помер і він знову став безпритульним, як і раніше, з тією лише різницею, що тепер він був грамотним безпритульним .

— А до чого безпритульному грамотність? — запитав Гордон, який бачив в освіті тільки зло.

Ні до чого, погодився Зейн. Через деякий час йому вдалося влаштуватися водієм бахразского трамвая, але вагоновод з нього вийшов поганий, так як при всій своїй хлоп'ячої кмітливості він так і не зумів досягти досконалості в управлінні гальмами і ручками, від яких залежало, щоб трамвай йшов прямо і не сходив з рейок . Однак дещо він на цій роботі придбав — живу, чуйну душу; він став іншою людиною, і цього у нього теж ніхто тепер не відніме.

— Ти придбав душу трамвайника, і це визначило всю твою подальше життя, — знущався Гордон. — Ну так звичайно! Ось звідки йде твоя догма. Залізні рейки, точний маршрут ...

Але Зейн заперечив на це, що його перше знайомство з "догмою" відбулося пізніше, коли він вже не водив трамвай. Знову опинившись в положенні безпритульного, але тепер уже не тільки грамотного, а одержимого духовною спрагою, він став друкарським учнем — продав душу дияволу, за висловом Гордона, мабуть справедливому. Його господарем, який почав привчати його до типографської справи, а пізніше і до політики, був сирійський революціонер, який видавав нелегальну газету в Бахразі і потім контрабандою, вшитою під шкуру верблюдів, доставляв її у французьку Сирію. Сирійські революціонери славилися серед арабських народів як найосвіченіші, самі енергійні і найдосвідченіші змовники. Господар Зейна був коноводом у всіх змовах — антирелігійних, анархістських, террористских — і у всіх виступах проти іноземного панування, від маронітського сепаратизму [13] до замаху на вбивство Анрі Понсо, найбільш ліберального і тому найбільш небезпечного з французьких верховних комісарів в Сирії.

— Я жив впроголодь, але жив, — сказав Зейн, — тому що їжу мені замінювали думка, почуття, прагнення до мети.

Вісім років тривало це учнівство, поки не порушилося природне положення речей і учень не став розбиратися в суті революційної роботи краще вчителя. Після одного особливо бурхливого спору на революційно-філософську тему вони остаточно розійшлися.

— Я став марксистом, — сказав Зейн, — а він залишився анархістом-терористом інтелігентського толку, для якого найважливіше теорія як така, акт насильства сам по собі, — як ти, Гордоне. І вся його діяльність була абстрактна, тому що він зневажав людей, за звільнення яких боровся, і мене він теж зневажав за мій кровний зв'язок з цими людьми. Смерть була його найпереконливішим доказом, він і мене погрожував вбити, коли ми посперечалися, і я від нього пішов. А помер він дуже безглуздо — в Бейрутській в'язниці. Він повернувся в Сирію, уявивши, що їде в вільну, незалежну країну, де вже не розпоряджаються французи, і відразу ж потрапив в обійми таємної поліції, що чекала його двадцять років. Поліція залишалася поліцією — і при французів і без французів — і зуміла подбати про те, щоб він уже не вийшов з в'язниці живим. Він помер самотнім і забутим, тому що, крім мене, у нього не було близьких, які могли б оплакати його смерть.

— Дурень не заслуговує, щоб його оплакували, — заперечив Гордон.

— На це заслуговує кожен мужній чоловік, який впритул наблизився до істини, але залишився до неї сліпий і заплатив життям за те, що наполягав на своїй сліпоті. Я оплакую його до сих пір і кожен день дякую долі за те, що вона звела мене спершу зі старим дервішем, а потім з цією людиною.

— І за мене ти теж повинен дякувати долі, — сказав Гордон; — адже якби не я, бовтатися б тобі на шибениці.

— У тебе з ним багато спільного! — Зейн обернувся до Гордона, і очі їх зустрілися, немов якась сила, керуюча всесвіту, раптом смикнула обох за одну і ту ж мотузку. Потім Зейн повільно, з сумом похитав головою. — Стережись, брате мій. Може бути, і тебе чекає така ж безглузда смерть.

— Зате ти, брате мій, будеш жити вічно, зберігаючи вірність своїй догмі!

Зейн знизав плечима; він жив легко, і думка про смерть не була йому важка.