Грек шукає грекиню - Дюрренматт Фрідріх

В ніші між вікнами на столику, вкритому білою лляною скатеркою, стояв коштовний посуд, горіли свічки, в їхньому світлі виблискували кришталеві келихи.

"Я його задушу,— вперто подумав Архілохос,— це найпростіше зробити".

— Сідайте-но, друже мій, голубе,— ґречно сказав старий президент, легенько торкнувшись Арнольфової руки.— Звідси ми можемо, коли схочемо, глянути на подвір'я, побачити вартових із білими плюмажами. Ото б вони дивом дивувались, якби довідались, що хтось до мене дістався. З драбиною ви чудово вигадали, це мене особливо тішить, бо й мені часом доводиться перелазити через мур у такий спосіб і теж уночі, точнісінько як ото ви зробили,— але це тільки між нами кажучи! — старому президентові теж часом доводиться вдаватися до такого, в житті всяке буває. Вам, людині, якій притаманне високе поняття честі, я можу в цьому зізнатись, але не тим панкам із преси. Людовіку, налий нам шампанського.

— Щиро дякую,— сказав Архілохос, але подумав: "Однаково я його вб'ю".

— Повечеряймо курчатами,— радісно повідомив старий добродій.— Ми з Людовіком завжди маємо на кухні курчат. О третій ночі — курча й шампанське. У цьому є, безперечно, щось мудре. А ви, узявши штурмом палацовий мур, здається мені, добряче зголодніли.

— Таки зголоднів,— щиро визнав Архілохос і згадав, як видряпувався палацовою стіною.

Камердинер слугував їм із великою гідністю, однак увесь тремтів, і це непокоїло грека.

— Не зважайте на те, що Людовік тремтить,— сказав президент.— Він був камердинером шістьох моїх попередників.

Архілохос протер собі окуляри серветкою. "Зручніше, либонь, гранатою",— міркував він, і досі ще не знаючи, як узятися до діла. Адже не можна сказати: "Пробачте!" — і схопити президента за горло. А тоді треба ще вбити й камердинера, бо він миттю викличе варту, а це ускладнить усю справу.

А проте Архілохос їв і пив, спершу щоб виграти час і призвичаїтись, а далі просто тому, що це йому сподобалося.

Старий добродій врешті викликав в Архілохоса пошану й симпатію, йому вже здавалося, що він розмовляє з батьком, якому можна щиро про все розповісти.

— Курча надзвичайно смачне,— сказав президент.

— Справді,— погодився Арнольф.

— І шампанське непогане.

— Зроду не думав, що воно таке чудове,— визнав Архілохос.

— Можна водночас і побалакати,— запропонував старий,— нам не треба критися один від одного, поговорімо про вашу Хлою, то ж через неї ви так знервувалися.

— Сьогодні у каплиці святої Елоїзи я страшенно злякався,— сказав Архілохос,— бо зненацька збагнув усю правду.

—В мене теж склалося про вас таке враження,— визнав старий.

— Коли я побачив вас у церкві при всіх орденах, мені нараз сяйнула думка: ви прийшли сюди тільки через те, що Хлоя...

— Ви так мене поважаєте?— спитав старий добродій.

— Ви були для мене взірцем. Я мав вас за переконаного ворога алкоголю,— нерішуче сказав Архілохос.

— То повигадували газети,— пробубонів президент,— уряд веде боротьбу з алкоголем, тож мене завжди фотографують із склянкою молока.

— Усі також вважають, що в моральному плані ви людина надзвичайно сувора.

— А це вигадки жіночих товариств. Ви чоловік непитущий?

— Непитущий і до того ж вегетаріанець.

— Але ж ви п'єте шампанське, їсте ось курятину.

— Я вже не маю ідеалів.

— Мені боляче це чути.

— Усі люди — лицеміри.

— І Хлоя теж?

— Ви самі знаєте, хто така Хлоя.

— Істина,— сказав президент, поклавши скраю тарілки обгризену курячу кістку, і відсунув убік канделябр, що заважав йому дивитися на співрозмовника,— істина завжди трохи дражлива, коли вона виходить назовні, та ще при денному світлі, це стосується не тільки жінок, але й усіх людей, а надто держави. Часом мені теж кортить вибігти з цього палацу,— як на мене, то з архітектурного боку він просто потворний,— вибігти, як ото ви зопалу вибігли з каплиці святої Елоїзи, та мені бракує сміливості, я здатний хіба що перелізти крадькома через мур. Я не хочу нікого боронити,— вів президент далі,— найменше самого себе, взагалі про ці речі не заведено говорити вголос, а коли й говорять, то тільки вночі й віч-на-віч, бо при всякій такій розмові важко уникнути непотрібних повчань і моралізувань. Доброчесність, пристрасті й вади в людині настільки тісно переплелися, що легко виникають зневага і ненависть саме там, де могли б бути тільки пошана й любов. Тож, друже мій, голубе, я хочу сказати вам тільки одне: коли на світі існує людина, що їй я заздрю, то ця людина — ви, і коли на світі є людина, що за неї я боюсь, то це теж ви. Мені доводилося ділити Хлою з багатьма,— президент трохи помовчав, відкинувся у своєму кріслі й лагідно сказав:— Вона була королевою в сфері темних, примітивних інстинктів. Куртизанка, найвідоміша в місті. Я не хочу її виправдовувати, для цього я застарий. Я вдячний Хлої за те, що вона дарувала мені свою любов, про жодну людину я не згадую з такою вдячністю, як про неї. Та ось вона відвернулася від нас, обравши вас одного. І радісний для вас обох день, день весілля, стає для нас днем подяки й прощання.

Старий президент замовк і замріяно провів правою рукою по своїй випещеній борідці; камердинер налив у келихи шампанське, знадвору чулись уривчасті слова команди і карбована хода лейб-гвардійців. Архілохос теж відкинувся на спинку крісла, глянув у вікно крізь розсунуті портьєри і побачив Фарксову машину біля міністерства економіки. І тоді Архілохос із прикрістю згадав про гранату, що лежала в кишені його пальта і була тепер ні до чого.

— А що стосується вас, друже мій, голубе,— сказав після невеличкої паузи президент, закурюючи маленьку світлу сигару, яку подав йому камердинер (Архілохос теж закурив),— то я цілком розумію ваші збурені почуття. Який це чоловік на вашому місці не образився б. Однак ці природні почуття треба в собі тлумити, бо саме вони й породжують всякі неподобства. Допомогти вам я не годен, та й ніхто не допоможе, сподіваймося тільки, що ви не зважите на факти, які не варто заперечувати, та які ви врешті сприймете за дрібні, неістотні, коли знайдете в собі силу повірити в Хлоїне кохання. Те дивне диво, що сталося з вами обома, можливе тільки завдяки коханню, без великого кохання воно перетворилося б на фарс. Ви немов ідете вузеньким місточком над глибоченним проваллям, точнісінько як ото йдуть магометани до свого раю, балансуючи на вістрі меча, здається, я десь про це читав... Та візьміть іще шматочок курятини,— звернувся він до свого вбивці-невдахи,— курчата справді смачненькі, а смачна їжа — то гарна розрада і втіха.

Приємне тепло кімнати, тихе сяйво свічок немов заколисували Архілохоса. У важких визолочених рамах висіли по стінах портрети давно померлих державних діячів та героїв. Вони задумано дивилися на Архілохоса, поважні, зовсім чужі, потойбічні; він відчув досі не знаний спокій, незбагненну тиху радість. Це сталося завдяки не словам президента — що там ті слова! — а його лагідному батьківському тону й чемності.

— Вам даровано велику милість,— сказав старий добродій,— причину цього можна вбачати в двох аспектах, а в якому саме — це залежить від вас. По-перше, це кохання, коли ви в нього вірите, по-друге — зло, коли ви в кохання не вірите. Кохання — то диво, яке розквітає на землі знов і знов, а зло ніколи з неї не щезає. Праведники проклинають зло, мрійники сподіваються його виправити, а закохані його просто не помічають. Тільки кохання здатне сприймати даровану милість такою, яка вона є. Це найважче, я знаю. Світ жахливий і безглуздий. І тільки закохані можуть плекати надію на те, що все жахливе й безглузде врешті має якийсь сенс.

Він замовк, і Архілохос уперше знову подумав про Хлою без жаху і гніву.

Коли нарешті свічки догоріли, президент допоміг Архілохосові одягти пальто, де й досі лежала вже не потрібна граната, і провів його аж до парадних дверей — ліфт не працював. Президент пояснив, що не хоче турбувати Людовіка, бо той заснув, стоячи прямо, у коректній позі, за кріслом свого пана; старий добродій запевняв, що це велике мистецтво, за будь-яких обставин воно має викликати лише повагу. Вони пройшли удвох, нікого не зустрівши, усім президентським палацом, спустилися широкими положистими сходами додолу; Архілохос заспокоївся, примирився з життям і линув думками до Хлої, а президент відчував себе ніби директором музею, вмикав світло то в одному, то в іншому залі та без упину щось пояснював.

Ось тут він виступає як представник країни, казав старий добродій, показуючи на величезний розкішний зал, а тут двічі на місяць він приймає відставку прем'єр-міністрів, а ось у цій затишній вітальні з майже справжнім Рафаелем він пив чай з англійською королевою та з його світлістю її чоловіком; тоді він мало не заснув, як його світлість почав говорити про флот, а для нього на світі немає нічого нуднішого за воєнно-морські історії, і лише завдяки винахідливості начальника протокольної служби не сталося лиха: у вирішальну мить той збудив президента й пошепки підказав правильну відповідь про флот. А взагалі ті англійці виявилися досить милими людьми.

Біля виходу президент і Архілохос попрощались як щирі друзі, що досхочу набалакались і уклали між собою мирну угоду. З парадних дверей старий іще раз, весело всміхаючись, помахав Архілохосові. Той озирнувся. Палац здіймався в холодне небо, похмурий, схожий на величезний комод, оздоблений химерними прикрасами. Місяця вже не було видно. Архілохос проминув лейб-гвардійців, що хвацько віддали йому честь, і вийшов на набережну Ета, але мерщій завернув у провулок Еттер між палацом папського нунція та будинком швейцарської місії, бо побачив, що назустріч йому від міністерства економіки їде Фарксова автомашина; на вулиці Штебі біля бару Пфіфера він узяв таксі; з Фарксом він більше не хотів зустрічатися.

Через парк Архілохос просто побіг — йому кортіло якнайшвидше обійняти Хлою. Вілла в стилі рококо була яскраво освітлена, звідти назустріч йому линув несамовитий лемент і спів. Парадні двері були широко розчинені. Дим від сигар і люльок висів у повітрі важкою жовтою хмарою; брат Бібі із своїми діточками заволоділи всім будинком. Скрізь сиділи чи лежали п'яні злодії — на канапах, стільцях, під столами, замотані в зірвані портьєри, вони співали чи варнякали щось невтямне; здавалося, тут зібралися з усього міста бродяги, сутенери, злочинці, на ліжках верещали жінки, виблискуючи голими грудьми, злодіїв було повно і в кухні, вони жерли, жлуктали, плямкали, знищуючи все, що було в коморах і в винному погребці, в їдальні Маттіас і Себастьян грали в хокей дерев'яними протезами, у коридорі дядечко капітан та люба матуся вправлялися, хто влучніше кине ножа, Жан-Крістоф та Жан-Данієль грали в бабки, а Теофіл і Готліб, посадовивши собі на коліна міських повій, спускалися додолу поруччями сходів.

Пойнятий лихим передчуттям, Арнольф помчав угору, на другий поверх, пробіг повз власника салону Наделера, що й досі тремтів у лихоманці на ліжку, проминув будуар, де з ванної кімнати чувся чоловічий спів, плюскіт води й верескливий голос Магди-Марії, а коли Архілохос увірвався до Хлоїної спальні, то побачив у її ліжку брата Бібі з коханкою (роздягненою); Хлої ніде не було, хоч як він шукав, скрізь заглядав, усе перевертав.

— Де Хлоя?

— У чому справа, брате?— докірливо мовив Бібі, смокчучи сигару.— Ніколи не заходь до спальні, не постукавши наперед.

Бібі нічого більше не встиг сказати.