Грек шукає грекиню - Дюрренматт Фрідріх
Фрідріх Дюрренматт
Грек шукає грекиню
Перекладач: Катерина Гловацька
Комедія у прозі
Без упину дощило — і вдень, і вночі, цілісінькими тижнями. Вулиці, проспекти, бульвари блищали, наче вмиті, уздовж тротуарів мчала вода, струмочки ставали річками, пливли автомашини, люди йшли під парасолями, в плащах, вода хлюпала в їхніх черевиках, а шкарпетки були геть мокрі; з атлантів, венер і янголят, що підпирали балкони палаців і готелів або просто приліпилися до фасадів старих будинків, вода текла й капала, наносила на них розмитий пташиний послід, а на грецькому фронтоні парламенту голуби шукали притулку поміж ногами й грудьми героїв патріотичного барельєфу. То був жахливий січень. А тоді все сховав туман, він теж стояв цілими днями й тижнями, почалася пошесть грипу, не така вже й лиха для людей порядних, соціально забезпечених, однак грип забрав кількох багатих дядечок і тітоньок — на це вже давно чекали їхні спадкоємці,— померло і кілька поважних державних мужів, а найбільше — бездомних волоцюг, що ховалися під мостами на березі річки. А дощ знову лив ливцем. Без упину.
Його звали Арнольф Архілохос, і мадам Білер за стойкою казала:
— Бідолашний чоловік! Хіба можна мати таке ім'я? Огюсте, принеси йому ще склянку молока.
А в неділю вона казала:
— Принеси йому ще склянку пер'є.
Кощавий Огюст, її чоловік, колись зайняв перше місце у славнозвісній велогонці Tour de Suisse1 і друге місце у ще славнозвіснішій велогонці Tour de France2, а тепер обслуговував відвідувачів у костюмі велогонщика, у maillot jaune3, адже тут завжди збирався невеличкий гурток друзів велосипедного спорту. Щодо Архілохоса Огюст мав свій погляд.
— Не розумію твоєї прихильності, Жоржетто,— казав він уранці, підводячись із ліжка або ще в ліжку, або ввечері, коли вже всі відвідувачі розходились і він міг біля грубки погріти свої кощаві волохаті ноги,— не розумію твоєї прихильності до пана Архілохоса. Це ж не мужчина, а якийсь плюгавець. Хіба можна все життя нічого не пити, крім молока й мінеральної води!
— Колись і ти нічого іншого не пив,— відповідала Жоржетта низьким голосом, взявшись руками в боки, а якщо була ще в ліжку, то згортала руки на своїх могутніх грудях.
— Згоден, — довгенько подумавши, виголошував Огюст, увесь час розтираючи собі ноги.— Але я не пив, щоб виграти Tour de Suisse, і я виграв, дарма що довелося долати неймовірні перевали, і мало не виграв Tour de France. У таких випадках тверезість цілком виправдана. А пан Архілохос? Йому вже минуло сорок п'ять, а він іще з жодною жінкою не спав.
Останнє засмучувало і мадам Білер. Вона не знаходила переконливих слів, коли Огюст, гріючись біля грубки в своєму костюмі велогонщика або лежачи в ліжку, починав про це розводитися. А втім, не можна було не визнати, що мосьє Арнольф — так вона казала на Архілохоса — має певні принципи. Наприклад, він не курив, а про лайливі слова й мови не могло бути. Жоржетта навіть не уявляла собі Архілохоса в нічній сорочці, а надто голим, настільки він був завжди ретельно вбраний, хоч і дуже бідно.
Його світ був міцний, як фортеця, у своїй уяві він звів високу моральну споруду, де панував лад, а на чолі її стояв сам президент.
— Повірте мені, мадам Білер,— казав Архілохос, шанобливо дивлячись на портрет президента в рамці з едельвейсів, що висів за стойкою понад виставленими пляшками з горілкою та лікерами.— Повірте мені, наш президент — чоловік непитущий, філософ, майже святий. Не курить, не п'є, вже тридцять років, як овдовів, дітей не має. Можете прочитати це в газетах.
Мадам Білер не зважувалась одразу ж заперечувати. Вона, як і всі в цій країні, відчувала деяку пошану до президента, адже то був єдиний спокійний центр у політичній метушні, де уряди раз у раз змінювалися; отже, вона відчувала до президента деяку пошану, але така неймовірна цнотливість її відлякувала. Точніше, мадам просто не йняла їй віри.
— Та в газетах усяке пишуть,— нерішуче зауважила Жоржетта.— Авжеж, пишуть. Тільки як там насправді, ніхто не знає. Всі кажуть, що газети брешуть.
— Люди помиляються, світ у самій своїй суті глибоко моральний,— відказав Архілохос, п'ючи своє пер'є так урочисто, немов то було шампанське.— Огюст теж вірить газетам.
— Ні! — вигукнула Жоржетта.— Я ж краще знаю.
Огюст не вірить жодному газетному слову.
— Хіба він не вірить спортивній хроніці, яку дають газети?
Цього мадам Білер не змогла заперечити.
— Цнотливість завжди впадає в око,— вів далі Архілохос, протираючи свої погнуті, без оправи, окуляри.— Вона світиться на обличчі президента і світиться на обличчі мого єпископа.
І він обернувся до портрета, що висів над дверима.
— Єпископ надто гладкий,— зауважила мадам Білер,— він просто не може бути цнотливий.
Але Архілохос у своїх переконаннях був непохитний.
— Така вже в нього статура,— заперечив він.— Коли б єпископ не жив цнотливо, як філософ, то був би ще гладший. Ось погляньте на Фаркса: він не вміє стримуватися, ніколи не знає міри, а який він пихатий! Хоч з якого боку на нього глянути, він — грішник, та ще й марнославний.— І Архілохос показав великим пальцем через плече на портрет горезвісного революціонера.
Але мадам Білер затялася:
— Та яке там марнославство! З таким писком і кошлатою чуприною. І з його соціальними симпатіями.
— Це особливий різновид марнославства,— визначив Арнольф.— Не можу зрозуміти, чого тут висить портрет цього спокусника. Адже він щойно вийшов із в'язниці.
— Ой, ніколи не можна всього знати,— сказала мадам Білер І одним духом вихилила чарку кампарі,— ніколи. А в політиці треба особливо стерегтися.
Обернімося знову до протилежної від Фаркса стіни — до єпископа. Він посів друге місце в ієрархічному світі пана Архілохоса. То був не католицький єпископ, хоча мадам Білер була по-своєму доброю католичкою, вона йшла до церкви — коли вже так випадало,— щоб гарненько поплакати (так само плакала вона і в кіно); не був він і протестантським єпископом, хоч Огюст Білер (Густі, син Геду Білера), що походив із німецької Швейцарії (Гроссаффолтерн), перший великий майстер велогонок, котрого виставила Швейцарська конфедерація (див. "Спорт" від дев'ятого вересня 1929 року), не визнавав як цвінгліанин4 ніяких інших єпископів (правда, він і гадки не мав, що був цвінгліанин); а той єпископ стояв на чолі давньо-новопресвітеріан передостанніх християн, досить-таки рідкісної і не дуже зрозумілої секти, яка поширилася з Америки; тепер портрет єпископа висів над дверима, бо Архілохос уперше з'явився перед Жоржеттою, тримаючи під пахвою той портрет.
Це було дев'ять місяців тому. Надворі — яскравий весняний день, вулиця осяяна сонцем, до невеличкого ресторану скоса падають снопи променів, вони ще дужче золотять жовту Огюстову майку та його кощаві ноги, перетворюючи густе волосся на них у мерехтливий серпанок.
— Мадам,— нерішуче сказав тоді Архілохос,— я прийшов до вас, бо побачив у вашій господі президентів портрет. Та ще на самому видному місці, над стойкою. Цей факт мене вельми тішить, бо я — патріот. Між іншим, я шукаю їдальню, де міг би завжди обідати. По-домашньому. І щоб мати постійне місце, найкраще десь у кутку. Я самотній, працюю бухгалтером. Живу порядно, зовсім не п'ю, не курю. І лайки від мене зроду не почуєте.
Тут же вони домовилися за ціну.
— Мадам,— знову сказав він і простяг Жоржетті єпископів портрет, сумно дивлячись на неї крізь невеличкі брудні окуляри.— Мадам, коли ваша ласка, задовольніть моє прохання: повісьте портрет цього давньо-новопресвітеріанського єпископа передостанніх християн. Найкраще — поруч із президентом. Я не можу їсти в приміщенні, де немає цього портрета, саме через те я і пішов із їдальні Армії спасіння, де я досі харчувався. Я щиро шаную єпископа. Це для мене — взірець людини, адже він непитущий і справжній християнин.
То Жоржетта й повісила єпископа передостанніх християн, тільки, правда, не поруч із президентом, а над дверима, і він висів там, мовчазний, задоволений, поважний, однак часом його зраджував Огюст, відповідаючи небагатьом цікавим відвідувачам стисло й виразно:
— Мій товариш по спорту.
Через три тижні Архілохос прийшов із новим портретом — фотокарткою Пті-Пейзана з його власноручним підписом. Пті-Пейзан був власником величезного машинобудівельного концерну. Архілохос сказав, що йому було б приємно, якби Пті-Пейзан теж висів тут. Може, замість Фаркса? Виявилося, що у своїй високій моральній будові світу Архілохос надав власникові машинобудівельного концерну третє місце.
Але Жоржетта заперечила:
— Пті-Пейзан робить кулемети.
— Ну то й що?
— Танки.
— Ну то й що?
— Атомні гармати.
— Ви забуваєте Пті-Пейзанові електробритви й акушерські щипці, мадам Білер, це виключно гуманні вироби.
— Мосьє Архілохос,— урочисто промовила Жоржетта,— я мушу вас застерегти ніколи не майте справи з Пті-Пейзаном.
— Я працюю в нього,— відповів Арнольф.
Жоржетта засміялася.
— Тоді навіщо ви п'єте тільки молоко й мінеральну воду,— сказала вона,— не їсте м'яса (Архілохос був вегетаріанець) і не спите із жінками? Зброєю Пті-Пейзан постачає армію, а коли армія озброєна, то починається війна. Так завжди буває.
Архілохос не погодився.
— Не у нас! — вигукнув він.— Не при нашому президентові!
— Аякже!
Тоді вона нічого не знає про санаторії для вагітних робітниць, впевнено заперечив Архілохос, і про будинки для старих робітників-інвалідів, які заснував Пті-Пейзан. Взагалі Пті-Пейзан високоморальна людина, справжній християнин.
Та мадам Білер стояла на своєму, і вийшло так, що, крім перших двох високих взірців пана Архілохоса (блідий, сором'язливий, трохи обрезклий, сидів він у своєму кутку серед друзів велоспорту), на одній із стін висів портрет того, хто в моральній споруді світу Архілохоса посідав останнє місце,— портрет Фаркса, діяча, що влаштував державний переворот у Сан-Сальвадорі та путч на Борнео.
Але і з четвертим номером Арнольфові не вдалося порозумітись із Жоржеттою.
— Ви можете повісити цю картину хоча б під Фарксом,— сказав він, простягаючи мадам Білер якусь дешевеньку репродукцію.
— Хто ж це намалював? — спитала Жоржетта, здивовано втупившись у трикутні чотирикутники й покручені кола.
— Пассап.
Виявилося, мосьє Арнольф надзвичайно шанує цього всесвітньовідомого художника, але Жоржетта ніяк не могла добрати, що воно зображено на картині.
— Справжнє життя,— запевняв Архілохос.
— А внизу написано: "Хаос",— вигукнула Жоржетта, показуючи на правий нижній ріжечок картини.
Архілохос похитав головою.
— Великі митці творять позасвідомо,— пояснив він,— Я певен, що ця картина відтворює справжнє життя.
Та нічого не зарадило, і Архілохоса це настільки боляче вразило, що він три дні обминав ресторан.
