Ежені Гранде - Бальзак Оноре де
Я по… повинен ли… лишатися ту… ту… тут, щоб до… до… доглядати за хлібами. Збіжжя зби… рають і зб… збі… збіжжям пла… платять. Передусім треба сте… стежити за вро… врожаєм. У мене найва… ва… важливіші ді… ла у Фруанфоні, ду… дуже ви… ви… вигідні. Не можу я по… кинути свого до… до… дому за… за… заради неррр… роз… оз… озбери… берихи з у… у… сією цією ч… ч… чорті… івнею, в я… якій я н… ніч… чогісінько н… не второпаю. В… ви кажете, що… що я, що… щоб лі… лі… ліквідувати, щоб припинити оголошення банкрутства, по… овинен бути в Парижі. Але ж не мо… можна о… одночасно бути в дво… ох мі… місцях, хіба що п… п… прикинутися ма… маленькою пта… пташкою… і…
– І я вас зрозумів! – вигукнув нотар, – Послухайте, друже, у вас є друзі, давні друзі, здатні довести вам свою відданість.
"Та ну ж бо! – думав винороб. – Зважуйтесь швидше!"
– І якби хтось поїхав до Парижа, пішов до найбільшого кредитора вашого брата Гійома і сказав йому…
– Хви… хви… хвилинку, за… заждіть, – перебив добряга. – Ска… сказав би… що? Що… ось на… на зра… зразок та… та… такого: "Пан Гранде… де з Сомюра, він лю… любить свого брата, любить с… свого не… не… небожа. Гранде добрий ро… ро… родич, у нього найкращі наміри. Він добре продав свій уро… ж… жай. Не оголошуйте ба… ба… банкрутства, зберіться, при… при… призначте лі… лі… ліквідаторів. То… оді… Гранде по… о… бачить. Вам ку… куди ви… вигідніше провести ліквідацію, ніж да… дати судовикам сунути в це ді… діло но… но… носа". Чи не так?
– Точнісінько! – потвердив голова.
– То, бачите, пане де Бон… Бон… Бон… фон, перше ніж зва… зважитися, треба по… по… подивитися. Ma… ало що мо… оже тра… тра… трапитись. У всякій скла… а… адній спра… спра… справі, щоб не роз… роз… розоритися, треба знати свої можливості й зобов’язання. Правда ж?
– Безперечно, – погодився голова, – На мою думку, за кілька місяців боргові зобов’язання можна буде скупити за певну суму і за домовленістю погасити повністю. Ха-ха! Показавши собакам шматок сала, їх можна далеко завести. Коли банкрутство не буде оголошено, а векселі у вас, ви чисті, як сніг!
– Як сні… сні… сніг? – повторив Гранде, знов складаючи руку трубочкою. – Я не розумію – сні… сні… сніг?
– Так ось, – закричав голова, – послухайте ж мене!
– Я слу… слу… слухаю.
– Вексель – це товар, ціна на нього може підвищуватись і знижуватись. Це висновок з теорії Ієремії Бентама[19] щодо лихварства. Цей автор довів, що пересуд, через який лихварів зневажають, – просто дурниця.
– Подумати тільки! – промовив Гранде.
– Оскільки, за Бентамом, гроші є товар і те, що заміняє гроші, так само стає товаром, – вів далі голова, – отже, товар-вексель підлягає дії всіх цих коливань, які звичайно керують обігом усіх товарів, цей вексель, маючи ту чи іншу сигнатуру, як той чи інший товар, буває у великій кількості або зникає з продажу, дорожчає або знецінюється, суд постановляє… (ох! що це я, пробачте!) я дотримуюся тої думки, що ви зможете скупити векселі вашого брата за двадцять п’ять процентів їх номінальної вартості.
– Його зву… зву… зву… звуть Іє… Іє… Ієремія Бан…?
– Бентам, він англієць.
– Цей англієць врятує нас від розмов щодо наших фінансових справ, – сказав нотар, сміючись.
– Ці англійці ча… ча… часом не по… позбавлені глу… узду, – сказав Гранде, – Отже, за Бен… Бан… Бентамом, якщо векселі мого брата ко… ко… ко… ко… коштують… не коштують! Якщо я… я… я… правильно кажу? Мені це здається ясним… Кредитори будуть… ні, не будуть… Я… за… а… плу… тався.
– Дозвольте мені пояснити вам усе це, – сказав голова. – За законом, якщо ви володієте всіма борговими зобов’язаннями дому Гранде, ваш брат чи його спадкоємці нікому нічого не винні. Так?
– Так, – повторив добряга.
– По справедливості, якщо векселі вашого брата котируються (котируються, – ви добре розумієте цей термін?) на біржі зі знижкою на стільки-то процентів, якщо один з ваших друзів поїде туди, купить їх, не вдаючись до насильства, щоб примусити кредиторів їх продати, – то всі зобов’язання по спадщині покійного Гранде з Парижа будуть чесно виконані.
– Це правильно, сп… сп… сп… справи є справи, – сказав бондар. – Коли та… а… ак… А втім, ви розумі… мі… мі… мієте, що це ва… ва… важко. В ме… ме… мене нема ні гро… о… ошей, ні… ні… ні… часу…
– Так, вам не вибратись. Отже, якщо хочете, я сам поїду в Париж (ви оплатите мені дорожні витрати, це дрібниця). Я зустрінуся там з кредиторами, поговорю з ними, доб’юся відстрочки, і все влаштується за допомогою доплати, яку ви додасте до грошей від ліквідації, щоб вступити в володіння платіжними зобов’язаннями.
– По… по… побачимо; я не… не… не можу, не… не… не хочу встрява… ва… вати, без… без того… Мало що… що… що… мо… може трапитись. Ро… роз… розумієте?
– Це правда.
– У мене голова ма… мало не лу… лу… лусне від того, що ви ме… e… е… ні тут наго… го… говорили. В… в… вперше в житті ме… мені до… доводиться ду… думати про…
– Так, ви не юрист.
– Я… я… бі… бі… бідний виноградар і нічого не розумію з того, що ви… ви… ви розповіли; тре… тре… треба ви… ви… вивчити це.
– Отже, – почав голова таким тоном, ніби збирався підсумувати дебати.
– Небоже! – перебив його докірливо нотар.
– Що таке, дядечку? – спитав голова.
– Дай же панові Гранде пояснити свої наміри. Йдеться про важливі повноваження. Наш дорогий друг повинен визначити їх належ…
Удар молотка сповістив про прибуття родини де Грассенів; їх поява і вітання не дали Крюшо закінчити речення. Нотар був радий, що його перебили; Гранде вже люто поглядав на нього, а гуля на носі свідчила про внутрішню бурю. Та обережний нотар вважав насамперед, що не годиться голові суду першої інстанції їхати до Парижа, щоб там умовляти кредиторів капітулювати, і встрявати у брудні діла, які порушували закони чесності; крім того, не почувши досі, щоб дядечко Гранде висловив найменше бажання щось оплатити, він інстинктивно боявся втручання свого небожа у це діло. Він скористався з хвилини, коли входили Грассени, взяв голову суду під руку і потяг його в нішу вікна.
– Ти добре себе показав, небоже, але досить уже відданості. Бажання заволодіти дочкою Гранде засліплює тебе. Сто чортів! Бий поклони, та лоба не розбий. Покладись на мене, я сам вестиму справу, а ти помагай маневрувати. Не личить тобі компрометувати гідність службової особи в такій…
Він не докінчив, бо почув, як пан де Грассен казав старому бондареві, подаючи руку:
– Гранде, ми дізналися про велике горе, яке спіткало вашу родину, про зруйнування дому Гійома Гранде і про смерть вашого брата; ми прийшли, щоб засвідчити вам своє щире співчуття з приводу цієї сумної події.
– Є тільки одне нещастя, – сказав нотар, перебиваючи банкіра. – Це смерть пана Гранде-молодшого. Та він і не застрелився б, якби йому спало на думку звернутися по допомогу до брата. Наш давній друг, чесний до кінчиків нігтів, збирається ліквідувати борги дому Гранде в Парижі. Мій небіж, голова суду, щоб позбавити пана Гранде клопоту в чисто судовій справі, пропонує свою допомогу; він сам негайно виїде до Парижа домовитися з кредиторами і належним чином їх задовольнити.
Ці слова, підтверджені виглядом виноградаря, який спокійно погладжував підборіддя, надто вразили трьох де Грассенів, котрі всю дорогу ганили скнарість Гранде, звинувачуючи його мало не в братовбивстві.
– Ах, я був певен цього! – вигукнув банкір, позираючи на дружину. – Що я казав тобі по дорозі сюди, пані де Грассен? Гранде сповнений почуття честі до кінчиків волосся, він не потерпить, щоб на його ім’я, лягла будь-яка тінь! Гроші без честі – це недуга. Є ще чесні люди у нас по провінціях! Це добре, це дуже добре. Я старий вояка, не вмію приховувати своїх думок, рубаю просто: грім і блискавка! Це – велично!
– Т… т… то зна… значить, ве… ве… величне ко… коштує чи… чи… чимало, – відповів добряга, поки банкір гаряче тряс йому руку.
– Однак ця справа, шановний мій пане Гранде, – вів далі де Грассен, – хай не ображається пан голова, є чисто комерційна і потребує досвідченого негоціанта. Треба ж добре розбиратися в обернених рахунках, авансах, обчисленні процентів! Я збираюся в Париж у своїх власних справах і міг би принагідно взятися за…
– Ми могли б с… с… спробувати до… домовитися о… обоє відносно всіх мо… мо… можливостей і без зо… зо… зобов’язань із мого боку, яких я не хо… хо… хотів би бра… а… ати на себе, – сказав Гранде, затинаючись. – Бо, бачите, пан голова, природно, пропонував, щоб я взяв на себе дорожні витрати.
Останні слова добряга промовив уже не затинаючись.
– О! – втрутилася пані де Грассен. – Це ж просто приємність – побувати в Парижі. Я б охоче сама заплатила, аби тільки туди поїхати.
І вона подала чоловікові знак, ніби заохочуючи його за всяку ціну відбити це доручення у супротивників; потім глузливо подивилася на обох Крюшо, які стояли приголомшені. Тоді Гранде ухопив банкіра за ґудзик сюртука й потяг у куток.
– Я куди охочіше довірився б вам, ніж голові,– сказав він йому. – Взагалі, тут щось негаразд, – додав, і гуля на його носі заворушилася. – Я збираюся придбати ренту. Мені треба доручити комусь купівлю ренти на кілька тисяч франків і не дорожче, як по вісімдесят франків. Кажуть, наприкінці місяця падає курс. Ви це знаєте, правда?
– Певна річ! Так що ж, виходить, мені треба буде підібрати для вас ренту на кілька тисяч франків?
– Небагато для почину. Але про це – анічичирк! Я хочу розіграти цю музику так, щоб ніхто нічого не знав. Ви укладете для мене угоду в кінці місяця; тільки нічого не кажіть Крюшо, щоб їх не розсердити. Якщо ви все одно їдете в Париж, подумаємо заразом, які козирі в мого бідного небожа.
– Отже, вирішено. Я їду завтра поштовим диліжансом, – голосно мовив Грассен, – і заскочу одержати ваші останні інструкції о… котрій годині?
– О п’ятій, перед обідом, – сказав виноградар, потираючи руки.
Візит обох ворогуючих партій тривав ще кілька хвилин. Після паузи де Грассен сказав, плеснувши Гранде по плечу:
– Чудово, коли є такі добрі родичі.
– Так, так, хоч це й не помітно, – відповів Гранде, – я добрий ро… дич. Я люблю свого брата і доведу це, як… якщо це не… не коштуватиме…
– Ми йдемо, Гранде, – озвався банкір, вдало перебиваючи його і не даючи йому закінчити. – Оскільки мій від’їзд прискорюється, треба дещо зробити.
– Гаразд, гаразд.
