Народження Дестроєра - Мерфі Уорен

Його, на мою думку, по-справжньому хвилює тільки одне — дочка Цинтія. Вона студентка, вчиться в Бріаркліффі, у Пенсільванії, там дорогий коледж. Досить престижний заклад. Навряд чи вона знає, чим заробляє її татко на життя. Подумай, як можна її використати. Вона єдине слабке місце Фелтона, і можна спробувати зламати його через неї.

Гак знову підсунувся, але трохи, і застиг.

— Бачиш, як я влип, а адже з самого початку почував, що не варто зв'язуватися з Максвеллом. Фактів було мало. В нашій справі це смерть. Але зверху натиснули... А тепер тобі доведеться доводити все до кінця. Не уявляю, як ти це зробиш. Спробуй придумати щось, що не спало мені на думку. Може бути, я діяв надто прямолінійно. Узяв було його за зябра, а тепер — бачиш... Успіху тобі, Рімо. Попроси кого-небудь замовити поминальну молитву по мені.

Рімо повернувся і попростував до дверей.

— Куди? — прошипів Маклірі. — Спершу зроби те, за чим прийшов!

— Ні, — відмовився Рімо.

— Заради Бога, Рімо! Ти повинен! Вони накачали мене ліками, і рушити я, як бачиш, не можу. Ти правильно придумав: ребро в серце — і все. Рімо, Рімо!

Двері палати чотириста одинадцять тихо зачинилися за Рімо, і все стихло, крім ледь чутного пошкрябування гака по гіпсу.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

Вже кілька годин Рімо сидів в цьому барі. Давно пішла, невиразно промурмотівши щось про чоловіка, його знайома з приймальні госпіталю. Бар спорожнів. Він продовжував сидіти на самоті. Час від часу Рімо кивав головою, і бармен мовчки наливав чергову порцію. Лежачі на стійці поруч з ліктем Рімо гроші намокли від пролитого віскі. Бар був душнуватий, хоча і здавався занадто великим і занадто порожнім.

Бармен періодично починав скаржитися на те, що справи пішли гірше після того, як закрилося розташоване по сусідству кабаре. Бар був задуманий як туристський, а тепер потрібно було переорієнтуватися на обслуговування місцевої клієнтури, тобто, крім усього іншого, знижувати ціни. Це вкрай розорило б хазяїна, він і зараз вже не міг почастувати за рахунок закладу тих відвідувачів, які заслуговують, як це було заведено в Нью-Джерсі.

Госпіталь був у десяти кварталах звідси. Не варто було б тут затримуватися, та ще й так довго, і вже тим більше не треба було пити. Але Рімо сидів і пив, і збирався ще сидіти і ще пити, а потім — купити пляшку і відправитися в який-небудь готельний номер.

Кивок голови — і склянку наповнила чергова подвійна доза імпортного канадського віскі. Ні, не варто йти в готель. Будемо пити тут до втрати пульсу, доти, поки не зникнуть думки і почуття. А потім він напевно що-небудь накоїть, його, зрозуміло, заарештують і, може бути, навіть засадять у в'язницю. А там КЮРЕ швиденько його відшукає і покладе всьому кінець...

Гаятися вони не стануть, швидше за все придумають що-небудь на зразок електричного стільця, і тоді упокій, Господи, його душу. Рімо знову кивнув, знову наповнилася склянка, і знову зменшилася стопка вологих доларів біля ліктя, і годинник над стійкою показував першу годину дня, а може бути, ночі, чорт його знає.

Там, за вікном, світило сонце, занадто багато сонця, і ходили люди. Людям потрібне світло, люди — денні тварини? А віскі гарне, робить свою справу.

— Віскі, — пробурмотів Рімо собі під ніс, — може містити частки ціаністого калію, стрихніну й інших не занадто корисних речовин, які не впливають на його смак.

— Що, сер? — перепитав бармен.

— Отрутохімікати.

Бармен, шляхетна сивина якого надавала йому вигляд італійського графа, що розорився, невдоволено відповів:

— Ні, сер, це першокласна річ. У нас не заведено розбавляти або змішувати. Віскі, яке ви п'єте, — найкраще.

Рімо підняв склянку.

— За найкраще. За Чіуна.

— За що, сер?

— Візьми гроші.

— Всі, сер?

— Ні, за чергову порцію.

Бармен корився, зробивши незграбну спробу прихопити пару зайвих папірців. У Фолкрофті він би дістав "двійку".

— Що, сер?

— Налий.

— Ви ще й це не випили.

— Вип'ю, вип'ю. — Може, вбити бармена і виявитися в безпеці, у в'язниці? На все життя. Життя? Життя. Але ж КЮРЕ не зупинять і тюремні стіни. Ні. Він не може зрадити команду. Команду треба захистити за будь-яку ціну.

— За яку команду ви грали, сер?

— За найкращу. — Чортовий табурет, такий високий! Рімо схопився за стійку. Будь-хто жодного разу не пройшов через лінію захисту в центрі. Там стояв я. І втратив три зуби, але будь-хто не міг прорватися. Ха, ха! До сьогоднішнього дня. Я сам розкрив ворота навстіж. Рімо, Рімо, який же ти розумний! Я завжди не підозрював, що я такий розумний. У ці ворота тепер-то вони всі і полізуть.

— Ага, — сказав бармен і знову спробував стягнути пару папірців. До чого ж морда в нього огидна — італійська, здається. Не шотландська, не ірландська, не індійська, не німецька... Які ще там морди бувають? А! Потворні, як у Рімо.

Рімо згадав одну з лекцій у Фолкрофті:

Італійці: думка про всіх італійців, як про кримінально орієнтовану націю, не повинна вводити в оману оперативний персонал КЮРЕ. Італо-американці на душу населення мають найнижчий показник злочинності по США в порівнянні з іншими етнічними групами. Картину спотворює існування організованих злочинних груп і участь у них окремих представників італійської нації. У цій етнічній групі існує, однак, така історико-культурна традиція, як недовіра і негативне ставлення до влади, що реально виявилося в США в сорокові роки нашого сторіччя. Витоки цього явища варто шукати в національних особливостях психології вихідців із Сицилії, народ якої довго знаходився під гнітом різних іноземних загарбників. Образ "італійця-бандита" створений завдяки висвітленню засобами масової інформації злочинної діяльності групи італійців (менш 300 чоловік), яка знаходиться у верхньому ешелоні організованої злочинності.

Іншими словами — тих, що попалися поліції. Проклята пам'ять! Занадто багато він пам'ятає. Склянка знову наповнилася.

— Хвилиночку, — отямився Рімо і вдарив бармена по руці. — Не вмієш — не берися!

Три вологі банкноти впали на стійку.

— Головна помилка в тому, що ти не протираєш стійку, вона мокра. Папірці, бачиш, злиплись разом. Все має бути сухе, от у чому секрет! Сухими предметами набагато легше маніпулювати, подивися.

Рімо дістав з гаманця кілька десятидоларових папірців, блискавично перетасував їх і засунув у нагрудну кишеню бармена.

Бармен винувато посміхнувся і, витягнувши вперед руки долонями нагору, знизав плечима. Типовий жест італійця!

Отут Рімо вліпив йому ляпас. Хльосткий удар луною прокотився по порожньому бару. Бармен відлетів назад і вдарився спиною об полиці з пляшками. Почувся дзенькіт, але навіть одна не впала. Бармен схопився лівою рукою за праву щоку.

— Ніколи більше намагайся так по-дурному мене обшахраювати, — прокоментував Рімо.

Бармен завмер, уривчасто дихаючи і дивлячись на Рімо. Той посміхнувся. Бармен сунув руку в нагрудну кишеню — грошей там не було! Він навіть не встиг помітити, що зробив клієнт, з такою швидкістю рухалися його руки, але ж він же п'яний в порох!

— Мускулатура. Зараз будемо тренувати твою мускулатуру. Давай спробуємо ще раз. — Рімо протягнув бармену гроші, але той у переляку позадкував.

— Я викличу поліцію, — проскиглив бармен, рухаючись в кут, де, як і в будь-якому іншому барі, під стійкою був, звичайно, захований кийок.

— Скільки завгодно, тільки спершу налий-но ще подвійну порцію, мій незграбний друг з немічною мускулатурою.

— Подвійну? Зараз!

Бармен попрямував до Рімо, тримаючи руку під стійкою й сповіщаючи тим самим про те, що стискає в ній якусь зброю. За ходою і балансом тіла Рімо легко визначив, що бармен збирається стукнути його чимось затиснутим у руці, причому це знаряддя має описати дугу: з-під стійки і на голову Рімо.

Бармен зупинився, рука, до цього моменту схована за стійкою, почала свій рух по дузі. Кийок мигнув згори вниз, рука Рімо метнулася знизу нагору. Вони зустрілися. Долоня зупинила кийок. Удар припав посередині ціпка, верхня частина якого продовжувала по інерції рухатися. Кийок з гучним тріском переломився навпіл. Бармен відсмикнув руку, кинувши уламок: відчуття було таке, наче через руку пройшов електричний струм.

Зробивши знак налити ще, Рімо продовжив своє заняття. Бармен більше його не турбував. А що, якщо відправитися на гастролі по країні, виступаючи з різними фокусами? Може, тоді КЮРЕ змінить своє рішення і роздумає його вбивати?

До чорта все і всіх! Суддя присудив його до смерті, отже, він повинен був умерти. Отут Рімо спала на думку чудова ідея. Він зліз з високого табурета біля стійки і попрямував в туалет, а вийшовши відтіля, сів у куточку, зробивши знак барменові. Той моментально приніс Рімо і його склянку, і всі гроші. Все, навіть цента не пропало. Рімо дав барменові десятку.

Той спершу відмовився, а потім все-таки обережно взяв запропонований папірець.

— За твою чесність! — підняв склянку Рімо і тепер вже всерйоз взявся накачуватися...

Отямився він за тим же столиком від того, що хтось тряс його за плече. Почувся голос бармена:

— Не чіпайте його; обережно, він може й убити!

Рімо відкрив очі. У барі було не так світло, як раніш. Голова — немов затиснута в лещата, про існування шлунка можна було здогадуватися тільки по болях у ньому. Нудило. Його перестали, нарешті, трясти.

Рімо глянув на чоловіка, який його розбудив, пробурмотав слова подяки і, похитуючись, побрів у туалет, де йому стало зовсім погано. Це продовжувалося вічність, поки він помітив відкрите вікно. Вставши на носки, Рімо став різкими вдихами і видихами вентилювати проспиртовані легені, все швидше і глибше. В кров стало надходити вдвічі більше кисню, ніж звичайно споживає організм людини, яка біжить. Тепер по-іншому: вдих, глибокий вдих, повітря доходить до паху, затримати дихання. Повний видих, немов видихаємо самого себе, видихаємо до кінця, затримати дихання...

Коли Рімо остаточно отямився, голова все ще поболювала. Побризкавши в обличчя водою, він зачесався і помасажував потилицю. Треба годинку пройтися по свіжому повітрю, а потім поїсти чого-небудь... рису, наприклад.

Збираючи зі столу гроші, Рімо помітив, що бармен і молода людина, яка його розбудила, про щось пожвавлено розмовляють.

— А ти швидко прочухався; приятелю, — сказав, погойдуючи головою, той, хто тряс його за плече.