Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Той козирнув і припав до переговорної труби:

—— Як — закінчується? Тільки на дві години ходу? 1 машинне масло теж? — перепитував у трубу мічман.

Кульгавий, не дочекавшись закінчення розмови мічмана з механіком, наказав сигнальнику:

— Просемафорити на "Светлану": "Прошу масла і двадцять п'ять тонн вугілля". Негайно.

У руках сигнальника замайоріли прапорці. З "Светланы" відповіли — дадуть, але тільки не зараз, а згодом, коли відійдуть від ворога. Це вже зовсім вивело з терпіння кульгавого. Він розкричався, оглядаючи артилерійського і мінного офіцера, які входили на місток, і ніби скаржачись їм:

— Бачили, панове, як безцеремонно з нами поводяться аристократи з цієї яхти?—він кинув у бік "Светланы".— Обурлива річ! А якщо нам доведеться битись? Що ми робитимемо без палива?

Офіцери тільки мовчки знизали плечима, а той швидко витяг з кишені штанів золотого годинника, підніс його до очей і наказав:

— Розпорядіться щодо побудки решти команди. Нічого, нехай сьогодні десять хвилин не досплять.

— Єсть,— відповів мічман Погожев.

Ту ж мить в жилій палубі засвистали дудки. Пролунали знайомі вигуки боцмана Івана Устинова. Люди на кораблі забігали, розносячи свої підвісні койки по місцях. Незабаром голоси, шум і тупіт ніг припинились, і все стихло. Команді дали чай.

— Бачили, братці, адже японці знову почали з'являтись,— заговорив, сьорбаючи гарячий чай з кухля, трюмний машиніст Бараненко. А машиніст Єфремов, який сидів з ним за одним столом у жилій палубі, додав, оглядаючись на інші столи:

— А OTTO Оттовичу однаково. Оце бачив його на містку — знову ходить у матроській фланелівці. А головне — з дудкою не розлучається і носить її на шиї, наче материне благословення.

Серед матросів почалась розмова про химерну вдачу чоловіка з боцманською дудкою. І раніш у поході він поводився так само, і це було улюбленою темою їх постійних суперечок на баку ї в жилій палубі. Команду дуже цікавила ця незвичайна людина, не схожа на жодного моряка у всій ескадрі Рожественського. А це був не хто інший, як командир міноносця лейтенант Отто Оттович Ріхтер. Його часто можна було бачити в матроській формі з незмінною боцманською дудкою. Звичайно, як командир,"Bin вимагав додержання дисципліни від матросів, але в особистих взаєминах шукав з ними тісного зближення, незвичайно просто поводився з командою, намагаючись нічим не відрізнятися від матросів. Разом з ними він прав свою білизну. Були випадки, що й на березі Ріхтер гуляв у матроській формі, у супроводі свого вістового, нарівні з ним віддавав честь зустрічним офіцерам. Часто командир з'являвся на баку, де його оточували матроси, вільні від вахти. Розмовляючи з своїми підлеглими, він умів з кожним обійтися ласкаво, підбадьорити. При цьому і в манері висловлюватись Ріхтер намагався нічим не відрізнятися від них, широко користуючись боцманським лексиконом. Це дуже прихиляло до нього матросів. Таке разюче опрощенство командира особливо дивувало команду ще й тому, що їм довелось якось бачити Ріхтерового батька, який приїжджав на міноносець,— генерал-ад'ютанта, начальника царської квартири. Від своїх офіцерів матроси знали й те, що їх командир Отто Оттович, який так привернув їх до себе і нічим не нагадував аристократа, в дитячі роки виховувався й грався разом, з Миколою Романовим, тоді ще наслідником престолу.

На панібратство командира з командою офіцери дивились як на юродство. Вони різко позаочі засуджували його за таку поведінку, не гіДну дворянського звання і несумісну з офіцерським чином. Але скаржитись по інстанціях на поведінку Ріхтера вони не наважувались, знаючи, що у вищих сферах його, як сина царедворця, завжди підтримають. Офіцери "Быстрого" добре запам'ятали один характерний випадок у поході. На стойнці в Носсі-Бе (Мадагаскар) Ріхтер не підкорився старшому за чином і віком командирові міноносця "Бедовый" капітану 2-го рангу Баранову. Будь-кого іншого за такий вчинок і порушення військової дисципліни адмірал Рожественський з властивою йому люттю суворо покарав би, не зупинившись і перед арештом. А щодо Ріхтера, замість цього, Рожественський в наказі своєму № 142, датованому в Носсі-Бе 27 лютого 1905 р., обмежився тільки різким засудженням його в таких виразах: "Я з жалем упевнююсь, що тривале командування міноносцями перекрутило його (Ріхтера) поняття про службу". Тому офіцери мовчали. А матроси по-різному ставились до свого командира. Декому він дуже подобався, вони вважали його простою людиною, любили, як благодійника, і таких була більшість. Інші, жартуючи, висміювали невластиві командирові вчинки, вважаючи його просто диваком, нешкідливим і не небезпечним. Але деякі поводилися з ним насторожено. Особливо в цьому відношенні вирізнявся мінний квартирмейстер Петро Галкін. Мовчазний взагалі, він ніколи не висловлював своєї думки про командира і тільки одного разу, слухаючи суперечки про нього, не витримав і випалив:

— А по-моєму — матроською формою він приховує своє вовче нутро! Ці слова ошелешили прихильників Ріхтера, які накинулися на Галкі-

на з лайкою. З того часу він не встрявав у такі розмови.

Цього разу про командира було сказано тільки мимохідь. Усіх цікавило питання більш серйозне — на міноносці нема палива. І Галкін знову здивував усіх, порушивши свою мовчанку і несподівано ставши тепер на бік Ріхтера:

— Командир має рацію. Даремно "Светлана" відмовила нам у видачі вугілля. Людей вистачило б — вантаження вугілля забрало б не більше п'ятнадцяти хвилин. За цей час ворог не встиг би підійти на постріл.

Години через півтори зустрілися з ворогом. Два його крейсери — "Отава" і "Нійтака" і контрміноносець "Муракумо" обрушили свій вогонь на "Светлану", а згодом і на "Быстрый".

На боці ворога була величезна перевага в силі. "Быстрый" не міг допомогти "Светлане" і змушений був відступити, але куди? Якби в нього було досить вугілля, він пішов би повним ходом своїм курсом. Ворожі крейсери не могли б за ним гнатись — по-перше, вони займалися "Светланой" і, по-друге, не мали такого швидкого ходу, який мав "Быстрый". Його почав би переслідувати тільки один японський контрміноносець "Муракумо". Без бою, звичайно, справа не обійшлась би, але сили зрівнялися б, і невідомо, на чиєму боці була б перемога. А тепер "Быстрому" без вугілля нічого не залишалось, як попрямувати до корейського берега, врятувати команду від непотрібного розстрілу, і висадити себе в повітря. В топки разом з вугіллям кидали дерев'яні речі. В машині загорілись підшипники. Підшкіпер Філіппов приніс туди два пуди мила, яким замінили мастило. Підшипники перестали горіти, але цим не врятували міноносець від приреченості. За розпорядженням командира, викинули в море секретні книги, шифр, морські карти. За "Быстрым" гнались крейсер "Нійтака" і міноносець "Муракумо", а він, відстрілюючись, випустив у них з обох апаратів міни, з яких жодна не попала в ціль. Корабель підготували, щоб, висадити в повітря. Для цього в кормовий бомбовий погріб принесли підривний патрон і від нього провели нагору бікфордів шнур. В останню мить з "Быстрого" полетіли за борт кулемети і замки від гармат. За півтора-два кабельтових від берега він нарешті носом сів на мілину.

— Спустити обидві шлюпки! — скомандував командир Ріхтер.

Шлюпки були парусинові, маленькі. На них посадовили чотирьох поранених, врятованих з броненосця "Ослябя", і декого з кочегарів, які надто ослабли від надмірної праці. Командир, зібравши круг себе команду, пояснив їй:

— Решті доведеться плавма добиратись до берега. Заздалегідь забезпечте себе рятувальними засобами. На березі зберемося всі разом. А далі побачимо, що треба робити,— чи то пішки, чи то на корейській джонці рушимо до Владивостока.

Матроси мовчки слухали свого командира. В останній раз вони стояли на палубі рідного і тепер беззахисного корабля. Ворог наближався, і за кілька хвилин все буде закінчено. Можливо, що в цю мить навіть і відсталі з команди прозріли душею. Вони зробили надто довгу мандрівку, сповнену злигоднів і страждань, безсонних ночей і турбот, героїзму і сподівань, щоб закінчилось все це таким безглуздим фіналом!

— А хто залишиться тут, щоб висадити в повітря судно? Можливо, охочий знайдеться? — намагаючись бути спокійним, запитав командир, але в голосі його пролунали тривожні нотки.

В одного з команди права рука піднялася до кашкета.

— Дозвольте, ваше благородіє, мені це виконати.

Командир з подивом втупився очима в трохи похмуре, просте і зовсім непомітне обличчя. Перед ним виструнчилася людина середнього зросту, років двадцяти восьми. Для командира було цілковитою несподіванкою, що са^іе Петро Галкін, а не хто інший, визвався охочим. Цей мінний квартирмейстер за весь час походу і в бою нічим особливим не вирізнявся. Він належав до категорії тих людей, що будь-яке доручення, важливе і незначне, виконують з однаковою сумлінністю. До них не причепишся і нічого видатного від них не чекаєш. У всіх відношеннях Петро Галкін завжди здавався людиною посередньою. Але зараз командир зрозумів, з ким він має справу. Командира і команду дивувало ще й те, що Галкін закінчував строк військової служби і восени він мав піти на батьківщину в запас флоту.

— Чи зумієш ти забезпечити це завдання? — запитав командир, продовжуючи допитливо розглядати Галкіна.

— Так точно, ваше благородіє. Мені зручніше це зробити. Недаремно я вчився на мінного квартирмейстера. Можливо, бікфордів шнур відволожився. Однаково корабель буде висаджено в повітря.

Він сказав це з такою твердістю, що не можна було не повірити йому.

— Плавати, звичайно, вмієш?

— Не вчили, ваше благородіє.

— Невже в дитинстві не купався?

— Ніяк ні, у нашому селі ніякої річки не було. Але я прилаштую матрац або рятувальний круг.

— Молодець! До нагороди представлю,— сказав командир, сам не вірячи тому, що ця людина зможе вціліти після такої операції.

— Дуже вдячний, ваше благородіє. А тільки я залишаюся тут не через нагороду. В мене на думці одно, щоб наш корабель не дістався ворогові. Ну, а якщо залишусь живий, то воля ваша...

Ворог пристрілявся. Снаряди його почали лягати ближче. Один з них попав у корму і зробив невеликі руйнування.

Командир побажав мінному квартирмейстеру успіху і скомандував:

— Всі за борт!

А коли на кораблі, крім мінного квартирмейстера, нікого не залишилось, він і сам, захопивши з собою рятувальний пояс, скочив у море.

По людях, що пливли, ворог відкрив вогонь.