Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
Позначилося це й тепер. З розпорядження командира Добротворського "Олег", будучи головним, дав повний хід. За флагманським кораблем могли поспіти тільки "Аврора" і "Жемчуг". Крейсери "Дмитрий Донской", "Владимир Мономах" і підбита, з сильним диферентом на ніс "Светлана" швидко почали відставати. "Изумруд" повернувся до своїх броненосців. "Алмаз" помчав до японських берегів, розраховуючи, що поблизу них безпечніше буде йти дб Владивостока. В різні боки пішли міноносці і транспорти. З настанням темряви ескадра перестала існувати, розбившись на окремі самостійні загони і одиниці.
"Олег" розвинув хід до вісімнадцяти вузлів, лишаючи позад себе гуркіт канонади. В темряві важко було розібрати, хто в кого стріляє. Часом з'являлися поблизу ворожі міноносці і пускали міни. Крейсер рятувався від них перекладанням руля з борту на борт.
Енквіст турбувався:
— Ми розвинули такий сильний хід, що можемо розлучитися з броненосцями. Чи добре це буде?
Добротворський упевнено відповів:
— Інакше, ваше превосходительство, японці нас висадять у повітря. Ми повинні приймати атаку не бортами, а кормою, щоб струменем і водоворотами відкидати міни. Цього вимагає морська тактика.
Адмірал згодився з ним і на час замовк. А коли ніч перестала гриміти гарматами, він знову заговорив:
— Треба б нам повернути назад. Як ви думаєте? Добротворський заперечив:
— Ми можемо зустрітися з своїми броненосцями. Адже вони йдуть позаду одним з нами курсом. В темряві вони будуть вважати нас за ворога. Досить кількох снарядів, щоб знищити наш картонний крейсер.
Однак адмірал не міг примиритися з доводами командира і ставав усе наполегливішим. Бойовий наказ, який говорив, що всі судна повинні пробиватися до Владивостока, не виходив у нього з голови. Командирові довелося скоритися йому. За вечір загін крейсерів.двічі намагався повернути на північ, але щоразу натикався на ворожі міноносці. Біля дев'ятої години перед ним заблискотіли десятки розкиданих вогнів, які належали, мабуть, рибальським суднам.
— Вся японська ескадра переслідує нас,— тривожно заговорили на містку.
Після цього твердо вирішили йти на південь. Але адміралі був неза-доволений таким вирішенням і не переставав турбуватись. Добротворський заспокоював його:
— Власне кажучи, навіщо нам іти до Владивостока? Будучи ще в Камрангу, я чув, що він відрізаний з суші японцями. Крім того, в нака-
зі Рожественського прямо сказано, що пробиватися на північ ми повинні тільки з'єднаними силами. Ми не маємо права порушити цей наказ. Нарешті, ваше превосходительство, ви самі бачили, що ескадра повернула на південь. З загибеллю кількох броненосців прорив до Владивостока втратив будь-який сенс. Очевидно, ескадра відступає в Шанхай, де лишились шість наших транспортів. А ті кораблі, які надумають самостійно пробиватися на північ, будуть знищені. Це для мене не підлягає ніякому сумніву. А коли так, то краще інтернуватися в нейтральному порту, ніж губити рештки нашого флоту. Енквіст зітхнув і нічого не сказав.
На ранок "Олег" зменшив хід до п'ятнадцяти вузлів. Мінні атаки припинилися. Всередині крейсера йшли роботи по залатуванню пробоїн у корпусі і викачуванню води з приміщень.
На світанку 15 травня побачили, що біля "Олега" були лише "Аврора" і "Жемчуг". Н(а горизонті не було видно жодного димку. Щоб зекономити вугілля, збавили хід до десяти вузлів.
Почали виясняти, скільки вийшло із строю людей: на трьох крейсерах убито тридцять два і поранено сто тридцять два чоловіки.
Опівдні адмірал переніс свій прапор на "Аврору" і перевів туди свій штаб, що складався з флагманського штурмана де Ліврона, старшого флаг-офіцера фон Дена і молодшого Заріна, кількох сигнальників і вістових. Енквіст вирішив взяти крейсер під своє командування, тому що командир "Авроры", капітан 1-го рангу Єгор'ев, був убитий, а старший офіцер Небольсін, який заступив його, тяжко поранений.
О третій годині лягли на курс зюйд-вест 48° і пішли восьмивузловим ходом, направляючись у Шанхай.
Більше адмірал жодного разу не поставив свого звичайного запитання: "А чи добре буде?" Навпаки, він заспокоював і себе, і своїх пїдг леглих:
— Можливо, завтра ескадра дожене нас. Ми не йдемо, а повземо. А вона напевне розвинула хід не менше дванадцяти вузлів.
Вранці 16 травня адміралові доповіли, що позаду, на горизонті, показався якийсь невеликий пароплав. Незабаром вияснилось, що це йде в Шанхай "Свирь". Крейсерський загін застопорив машини. Годині о дев'ятій ранку пароплав наблизився до "Авроры". Енквіст, який був на містку, схопив рупор і, приклавши його до губів, крикнув на "Свирь":
— Капітан! Де наша ескадра і що з нею?
йому голосно й чітко відповів лейтенант Ширінський-Шахматов, знятий з загиблого "Урала":
— Вам, ваше превосходительство, краще знати, де наша ескадра!
Енквіст безпорадно опустив рупор і почервонів. Він зрозумів, що офіцери дивляться на нього як на дезертира, що втік з поля битви. Зніяковілий, ні на кого не дивлячись, він тихо розпорядився:
— Хай "Свирь" іде в Шанхай і звідти вишле нам транспорт з вугіллям. Ми підемо з загоном в Манілу. Американські власті поставляться до нас краще, ніж китайські: ми полагодимо пошкодження, не роззброюючись.
Адмірал зійшов з містка і замкнувся в своїй каюті.
Загін крейсерів дав економічний хід і взяв курс до Філіппінських островів.
Через три доби, ввечері, коли були біля Люцона, найбільшого острова з Філіппінського архіпелагу, зустрівся німецький пароплав. Він сповістив сигналом, що бачив російський допоміжний крейсер "Днепр" в широті 19° нордовій і довготі 120° остовій. З "Авроры" подякували пароплавові за дані відомості і продовжували путь.
20 травня завернули в порт Сеул, але в ньому не знайшлося ні вугілля, ні провізії, ні майстерень. Порт був занедбаний американцями. Пішли далі. На другий день за сто миль від Маніли виявили по курсу п'ять димків. Потім показалися судна, що йшли назустріч кільватерною колоною. Це були військові кораблі. Невже японці догадались, куди пішов загін російських крейсерів, і вирішили знищити ці жалюгідні залишки 2-ї ескадри?
Звістка про наближення ворога моментально облетіла весь екіпаж "Авроры". Що можуть вдіяти три побиті кораблі проти п'яти? Втечею також не можна врятуватися, тому що вугілля на крейсерах кінчалося. У матросів і офіцерів був такий вигляд, наче їх довго тіпала тропічна малярія.
З тієї години, як "Аврора" зустрілася з "Свирью", адмірал Енквіст весь час був у себе в каюті. Він не знав, що ворожими мінами були затоплені чотири російські кораблі: "Владимир Мономах", "Адмирал Нахимов", "Сысой Великий" і "Наварин". Але йому, мабуть, спадало на думку, що від нічних атак частина ескадри, без сумніву, загинула. А він покинув свої судна в найбільш критичний момент і втік, щоб самому не зазнати небезпеки. Він зрадив батьківщину, яка нагородила його чинами й орденами. До Цусіми йому щастило: траплялись хороші помічники, завдяки яким він висувався вперед і вважався в очах вищої влади за кращого адмірала. А тут доля звела його з Добротворським. Це він в усьому винен. Енквіст мучився на самоті, не виходячи з своєї каюти і ні з ким не розмовляючи.
Коли йому доповіли, що назустріч іде японська ескадра, він наче зрадів. Швидко і легко ступаючи, він піднявся на місток. На сивобородому схудлому обличчі адмірала з'явився незнайомий підлеглим вираз рішучості. Він узяв бінокль і подивився вперед. Нависла катастрофа не збентежила його. Він молодцювато повернувся до своїх помічників і владно, чого ніколи з ним не бувало, дав розпорядження:
— Свистати всіх нагору!
Півбак "Авроры" швидко заповнився людьми. Адмірал, не сходячи з містка, виступив перед ними з промовою. Він говорив з таким натхненням, якого ніхто від нього не чекав. З кожним словом, вимовленим ним, здригалася його довга сива борода. Матроси і офіцери, вслу-хаючись в промову свого начальника, тоскно озиралися: не для них сяяло ранкове небо і широко розпласталось тропічне море, не для них хвилясто простятся в синю далечінь острів Люцон, що нагадував про землю і безпеку. Від усвідомлення близької загибелі знекровились їхні обличчя і помутніли очі. А Енквіст, незважаючи на безнадійність становища, закликав усіх до мужності:
— Зухвалий ворог переслідує нас навіть у нейтральних водах американських володінь. Ну, що ж? Коли не можна уникнути бою, то ми приймемо його, як належить доблесним воїнам. Умремо з честю за батьківщину, але дістанеться від нас і японцям. Ми будемо, не жаліючи себе, битися, поки не витратимо всіх снарядів. Більше, того! Ми зчепимося з кораблями ворога на абордажі Так, на абордаж!
Останні слова він викрикнув, вклавши в них всю пристрасть наболілої душі, і для чогось правою рукою описав у повітрі широке півколо. Молодший штурман, мічман Еймонт, неголосно кинув дотеп:
— Слава тобі, представникові парусного флоту! Адмірал браво відкинув голову і наказав:
— Бити бойову тривогу!
Під звуки горна і барабана люди розійшлись по місцях. Залягла напружена тиша. Тільки на містку офіцери, дивлячись на кораблі, що наближались, т^іхо розмовляли з адміралом:
— Схожі на броненосні крейсери, ваше превосходительство.
— Мабуть, сам Камімура іде на нас.
— Але чому ж він не відкриває вогню?
Сигнальник, що стояв для спостережень на фор-марсі, несподівано викрикнув фальцетом, як молодий півень:
— Це не японці йдуть!
Через хвилину старший флаг-офіцер фон Ден точно визначив: назустріч ішла американська ескадра під прапором віце-адмірала. На містку заговорили голосніше. По всьому кораблю, аж до нижніх приміщень, розлилася незвичайна радість. На "Авроре" вдарили відбій. Замість сподіваного бою, та і друга сторони обмінялися гарматними салютами. Дружня ескадра зробила поворот на шістнадцять румбів і пішла разом з загоном російських крейсерів, тримаючись на їх траверзі, але значно мористіше. Як згодом з'ясувалось, американці, дізнавшись із телеграфних повідомлень, що до Філіппін наблизились залишки російського флоту, навмисне вислали два броненосці і три крейсери, щоб узяти їх під свій захист в разі появи японців у нейтральних водах.
Один тільки Енквіст не поділяв загальної радості. Він якось відразу зм'як і нахмурився, знову перетворившися з адмірала в Плантатора.
