Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

В жилій .палубі від вибуху цього снаряда зайнялись два ящики з •47-міліметровими патронами.

За наказом командира пробили одразу дві тривоги — пожежну й —водну. З вогнем швидко упорались, але нічого не могли зробити з пробоїною. Пластир з неї від швидкого ходу відірвався. Вода, вриваючись всередину міноносця, швидко заповнювала його носову половину. Рульових перевели на ручний штурвал. "Блестящий" пішов на місце загибелі броненосця "Ослябя" і разом з іншими міноносцями почав підбирати з води людей. Це було о третій годині дня. Кидаючи кінці за борт, пощастило підняти на палубу тільки вісім чоловік. Ворожі крейсери, наближаючись, відкрили по рятувальних суднах частий вогонь. ""Блестящий" попрямував до своєї ескадри.

Командир Шамов у цей час стояв на кормі біля ручного штурвала. Навкруги міноносця падали ворожі снаряди. Шамов, побачивши зайвих людей на палубі, гукнув до них:

— Хлопці, без діла не вештатися нагорі. По-дурному може вбити або поранити.

Потім, він сказав мічману Ломану:

— Япідіймуся на місток. Буду стежити, щоб нам не натрапити на плавучі міни. А ви залишайтесь тут.

Ломан, високий і плечистий шатен, відповів:

— Єсть!

Шамов звичайною жвавою ходою пішов вздовж правого борту, супроводжуваний двома собаками. За ним пішов легко поранений мічман Зубов, непосидючий і моторний юнак. Банзай і Бобик, приваблені незнайомим запахом шимози, обнюхували на ходу розбиті місця палуби. Проти другої димової труби з командиром зустрівся боцман Фомін. Міцний тілом, прекрасно виконуючи свої обов'язки, він ніколи не журився, але цього разу його смугляве обличчя було чимось занепокоєне.

Ну що; Французе, як справи? — запитав Шамов, який завжди, звертаючись до нього, чомусь називав його так, хоч нічого французького в ньому не було.

— Справи негаразд, ваше високоблагородіе. Ніяк не можемо упоратись з пробоїною. Доведеться, мабуть, з морського дна бульбашки пускати.

Командир зупинився, здивовано дивлячись на боцмана.

— Чи від тебе я це чую, Фрунцузе? Ти, навіть у п'яному вигляді, спритно викручувався з найскрутніших обставин. Не личить тобі носа вішати завчасно. '

— Та як же, ваше високоблагородіе! Всіх заходів ужили. Воду викачують брандспойтами, вичерпують відрами, а вона все прибуває. Носова перебірка ледве витримує її тиск. Зараз під перебірку ставимо підпори. Я використав для цього сходні і шлюпочні щогли.

— Мобілізуй собі на допомогу ще частину команди. Ти сам знаєш, що треба робити. Ідич

Фомін побіг від нього, але не встиг зробити й десяти кроків, як покотився стрімголов до кочегарного кожуха. На цей раз снаряд попав у правий борт і розірвався у вугільній ямі. Котел № 2 вийшов з ладу. З пробитої труби допоміжного пару з ревінням повалив густий туман, заглушуючи несамовиті зойки ошпареного кочегара Концевича. Боцман Фомін, не зачеплений жодним осколком, квапливо скочив і оглядівся. Перше, що впало йому в очі,— це пробита в багатьох місцях палуба і повалені на ній люди. Кочегар Єрмолін ледве ворушився, відірвана кисть його руки була закинута на кожух. Помічник сигнальника, матрос Сиренков, був розірваний майже навпіл вздовж тулуба. Обидва вони тільки що стояли біля 47-міліметрової гармати. Неподалік від них нерухомо лежали командир Шамов, Банзай і Бобик, а на них, немов граючись, навалився поранений у ногу мічман Зубов. Мічман підвівся і поплентався до фельдшера на перев'язку. Командир і дві його собаки лежали на палубі мертві. Біля них зібралися матроси. Для команди

Шамов був винятково добрим начальником, і кожний, дивлячись на нього, висловлював своє горе:

— Не дихнув, бідолаха.

— Де вже тут дихати. Голову й груди пробило.

— Тямущий був командир. Пропадемо ми без нього. Підійшов командирів вістовий і, похитавши головою, вимовив:

— Пана шкода — нічого поганого про нього не скажеш. А щодо собак — слава богу, що їх убило. Паскудили дуже багато. Набридло прибирати за ними.

Зайняті командиром, лише небагато хто звернув увагу ще на одну людину. Осколками цього ж снаряда був тяжко поранений єдиний штатний сигнальник, латиш Візуль. Він хотів бігти на перев'язку, але хтось з офіцерів наказав йому сповістити сигналом адміралу Енквісту про смерть командира. І мовчазний Візуль, знаючи, що, крім нього, ніхто з матросів не може цього зробити, кинувся до ящика з прапорами і почав їх вибирати. В його нозі глибоко засів гарячий осколок, на одній руці не вистачало пальця, на другій — було пробито долоню. Біль примушував його стиснути зуби, викривив обличчя, на фалах, за допомогою яких він підняв прапори до реї щогли, залишились сліди крові. Проте завдання він виконав і лише після цього, блідий, хитаючись і накульгуючи, пішов до фельдшера.

До командування міноносцем приступив старший офіцер, мічман Ломан.

Незабаром "Блестящий" вийшов із сфери вогню і приєднався до своїх крейсерів. Біля них він держався до самого вечора. А коли показалась ворожа мінна флотилія, крейсери розвинули такий швидкий хід, що він не міг за ними встигнути. "Блестящий" залишився один, покалічений, серед темряви й моря. При великому диференті на ніс корма його піднялась, лопаті гвинта ледве діставали до води. Корабель позбувся головної переваги — швидкості і перетворився з колишнього рисака в жалюгідну клячу. Вода стала проходити в кочегарне відділення. На тому місці, де розірвався перший снаряд, утворився вигин у корпусі, і всі з жахом чекали тієї хвилини, коли носова частина його зовсім відпаде. Люди змучились в боротьбі за плавучість корабля. Кочегар Жучко, остаточно зневірившись у порятунку, заліз у вугільну яму і ліг там. Побачивши хазяїна трюмних відсіків Романюка, він ослаблим голосом поскаржився йому:

— Нема в мене більше сил працювати. Закрий мене. Разом з міноносцем піду на дно.

Романюк ледве умовив його вилізти з ями.

Мічман Ломан, порадившись з іншими офіцерами, повів міноносець в Шанхай.

На початку одинадцятої години ночі позаду праворуч у млі з'явився силует невеликого судна. На "Блестящем" люди стривожились і на всякий випадок навели на нього гармати. Але тієї ж хвилини тривога змінилася радістю: по світових розпізнавальних сигналах установили, що позаду йде російський міноносець "Бодрый". У відповідь повідомили назву свого міноносця і пішли поряд з ним.

Заступник командира "Блестящего", мічман Ломан, сказав своїм офіцерам:

— Небезпека для нас значно зменшилася. Від ворога ми відходимо. А якщо будемо потопати, то нас підбере "Бодрый".

Один з офіцерів, добре знаючи вдачу командира "Бодрого", висловив свої сумніви:

— А чи не втеч^від нас Іванов? Від цієї людини можна всього чекати. Якщо його міноносець менше пошкоджено, то він не захоче за нами плентатись.

— Не насмілиться він це зробити. Він надто несміливий. І в морській карті розбирається слабенько. Він ніколи не ходив самостійно, а все намагався до когось-небудь причепитись.

На "Блестящем" продовжували викачувати воду, але вона все прибувала, піднімаючись в носовій кочегарці вище площадки. В цю ніч офіцери і команда не( могли заснути жодної хвилини. І всі так були знесилені працею, що ледве могли рухатися. На світанку боцман Фомін доповів командирові:

• — Кінчається наше плавання, ваше благородіє. Не минути лиха. Міноносець від брижів розламується, як пряник.

Мічман Ломан оглянув міноносець і, ще раз порадившись з офіцерами, о 4 годині ЗО хвилин ранку наказав просемафорити на "Бодрый": "Міноносець потопає, прийміть нас до себе".

Два міноносці через півгодини зійшлись борт до борту і почали пришвартовуватись один до одного. Командир "Бодрого", капітан 2-го рангу Іванов, повнотілий старик з широкою сивою бородою, стоячи на містку в такій величній позі, ніби був адміралом, поважно запитав:

— А де ж Сергій Олександрович Шамов? Чому його не видно? Мічман Ломан відповів:

— Наш командир лежить на юті мертвий.

— Шкода, дуже шкода. Друзями ми з ним були. Ну, ось що: в мене мало вугілля.

— Ми вам своє передамо.

З "Блестящего" спочатку перевели на "Бодрый" поранених, а потім почали перевантажувати вугілля і найбільш цінні речі: секстант, хронометри, прилади бездротового телеграфу, кулемети, рушниці, машинні матеріали, вахтові журнали. З продуктів узяли лише кілька голів цукру. Решта провізії була затоплена водою.

У розпалі роботи до командира Іванова підбіг радіотелеграфіст По-понін і квапливо доповів:

— Ваше високоблагородіє, наша станція приймає якісь знаки. Розібрати нічого не можна. Очевидно, японці перемовляються.

Незабаром помітили на горизонті дим невідомого судна. Запідозривши в ньому ворога, негайно припинили роботу. Встигли перевантажити лише тридцять мішків вугілля. Людям було наказано скоріше перебиратися на "Бодрый". На "Блестящем" залишились лише кілька чоловік, щоб швидше потопити його. За наказом мічмана Ломана, хазяїн трюмних відсіків Романюк і один з машиністів відкрили кінгстони, ілюмінатори. Внутрішні приміщення міноносця, наповнюючись водою, заклекотіли, зашуміли, немов кипляча посудина на вогні. Тим часом боцма" Фомін принайтовив мертвого Шамова і обох його чотириногих друзіву Банзая і Бобика, до гарматної тумби, щоб вони не випливли на розтерзання акулам. Знятий з командира вінчальний перстень він передав мічману Ломану для передачі сім'ї небіжчика. Міноносець, залишений всіма, повільно занурювався, і тепер уже ніхто не міг би повернути його до життя.

"Бодрый", віддавши швартови, о шостій годині відійшов від борту і, взявши курс на захід, рушив уперед. Щохвилини хід його збільшувався, за кормою все вище здіймались білопінні буруни. Люди з "Блестящего" і раділи, віддаляючись від небезпеки, і в той же час сумували, озираючись на свій потопаючий міноносець. А він поступово зменшувався, немов розтавав у вранішніх променях сонця, і нарешті зовсім зник з поверхні моря. На горизонті не було видно жодного димку. Море спокійно виблискувало. Змучена команда могла відпочити.

В ДРЕЙФІ

Командир "Бодрого", капітан 2-го рангу Іванов, розговорившись з офіцерами "Блестящего", почав ділитися з ними враженнями про бій:

— Билися ми чудово. Щоправда, ми, як видно, зазнали поразки, але дісталося і японцям. Вони втратили два броненосці — один двотрубний, другий — тритрубний. Один з них був головний. Треба гадати, що це загинув флагманський корабель, загинув разом з адміралом Того.