Бідні люди - Достоєвський Федір

Не зважайте на це, Макаре Олексійовичу, і бога ради заспокойтеся. Мене лякає ще ваша пригода з тими офіцерами; я про неї неясно чула. Розкажіть мені, що це все значить? Пишете ви, що боялися відкритися мені, боялися втратити через ваше признання мою дружбу, що були в розпачі, не знаючи, чим допомогти мені в моїй хворобі, що продали все, щоб підтримати мене й не пускати до лікарні, що заборгували скільки можна заборгувати і маєте щодня неприємності з хазяйкою,— але, ховаючи все це від мене, ви вибрали гірше. Адже тепер я все взнала. Ви совістилися примусити мене зізнатися, що я була причиною вашого нещасного становища, а тепер удвічі більше завдали мені горя своєю поведінкою. Все це мене вразило, Макаре Олексійовичу. Ой друже мій! Нещастя — заразна хвороба. Нещасним та бідним треба триматися осторонь одне одного, щоб іще більше не заразитися. Я принесла вам такі нещастя, яких ви й не зазнавали перше у вашому скромному й самітному житті. Все це мучить і вбиває мене.

Напишіть мені тепер усе одверто, що з вами було і як ви зважились на такий учинок. Заспокойте мене, якщо можна. Не самолюбство змушує мене писати тепер про мій спокій, а моя дружба й любов до вас, яких —ніщо не згладить у моєму серці. Прощайте. Жду відповіді вашої з нетерпінням. Ви погано думали про мене, Макаре Олексійовичу.

Вас сердечно любляча

Варвара Доброселова.

З Ф. Достоевський

65

Безцінна моя, Варваро Олексіївно!

Ну вже як тепер усьому кінець і все потроху набирає попереднього стану, то ось що скажу я вам, маточко: вас турбує те, що про мене подумають, то на це поспішаю заявити вам, Варваро Олексіївно, що амбіція моя мені дорожча за все. Внаслідок чого та доповідаючи вам про нещастя мої й усі ці непорядки, повідомляю вас, що з начальства ще ніхто нічого не знає та й не буде знати, отже, всі вони почуватимуть до мене повагу, як і раніше. Одного боюся: пліток боюся. Дома в нас хазяйка кричить, а тепер, коли я з допомогою ваших десяти карбованців заплатив їй частину боргу, тільки бурчить, та й годі. Що ж до інших, то й вони нічого; в них тільки не треба грошей позичати, а то й вони нічого. На закінчення ж пояснень моїх скажу вам, маточко, що вашу повагу до мене вважаю я найвищою за все на світі і тим утішаю себе тепер за тимчасові непорядні вчинки мої. Слава богу, що перший удар та перші колотнечі минули Ь ш сприйняли це так, що не вважаєте мене віроломним другом і себелюбцем за те, що я вас біля себе держав і дурив вас, бо не мав сили розлучитися з вами й любив вас, як моє ангелятко. Ревно тепер узявся до служби й обов'язки свої став виконувати добре. Євстафій Іванович хоч би слово мовив, коли я повз них учора проходив. Не потаю від вас, маточко, що вбивають мене борги мої й поганий стан мого гардеробу, та це знов же нічого і про це теж благаю вас — не вдавайтеся в розпач, маточко. Посилаєте мені ще пів-карбованчика, Варенько, і цей півкарбованчик мені моє серце прошив. То отак воно тепер стало, то от воно як! Тобто це не я, старий дурень, вам, ангеляткові, допомагаю, а ви, сиріточка моя бідненька, мені! Добре зробила Федора, що добула грошей. Я поки що не маю надій жодних, маточко, на одержання, а ледь відродяться якісь надії, то напишу вам про все докладно. Але плітки, плітки турбують мене найбільше. Прощайте, моє ангелятко. Цілую вашу ручку й благаю вас одужувати. Пишу тому не докладно, що на посаду поспішаю, бо старанністю й ретельністю хочу загладити всі провини мої та упущення по службі; а дальшу оповідь про всі події та про пригоду з офіцерами відсуваю до вечора. Вас шануючий і вас сердечно люблячий

Макар Дєвушкін.

Ех, Варенько, Варенько! 6т саме тепер гріх на вашому боці й на вашій совісті Лишиться. Писемком своїм ви мене з пантелику зовсім збили, завдали мороки, і аж тепер тільки, як я на дозвіллі до нутрощів серця мого добувся, я побачив, що мав рацію, мав цілковиту рацію. Я не про бешкет мій кажу (ну його, маточко, ну його!), а про те, що я люблю вас та що зовсім не було нерозсудливо мені любити вас, зовсім не було нерозсудливо. Ви, маточко, не знаєте нічого; а от коли б знали тільки, чому це все, чому це я повинен вас любити, то ви б не те сказали. Ви це все резонне тільки так кажете, а я певен, що на серці у вас зовсім не те.

Маточко моя, я й сам не знаю і не тямлю добре всього, що було в мене з офіцерами. Треба вам сказати, ангелятко моє, що перед тим часом я був стурбований страшенно. Уявіть собі; що вже місяць цілий, сказати б, на одній ниточці держався. Становище було претяжке. Від вас я крився, та й дома теж, але хазяйка моя ґвалту й крику наробила. Воно б мені й нічого. Нехай би ґвалтувала баба негідна, та одне те, що страм, а друге те, що вона, господь її знає як, про наш зв'язок довідалась і таке про нього на весь дім кричала, що я обімлів та й вуха заткнув. Але ж сила в тому, що інші своїх вух не затикали, а, навпаки, розвісили їх. Я й тепер, маточко, куди мені подітися, не знаю...

І от, ангелятко моє, оце все, весь цей набрід усілякого лиха й доконав мене остаточно. Раптом дивні речі чую я від Федори, що до вас у дім з'явився негідний пройдисвіт і образив вас негідною пропозицією; що він вас образив, глибоко образив, я по собі міркую, маточко, бо й я сам глибоко образився. Отут я, ангелятко ви моє, й схибнувся, тут я й пустився берега і пропав зовсім. Я, друже ви мій, Варенько, вибіг, якось нечувано ошалілий, я до нього хотів іти, гріховоди; я вже й не знав, що я робити хотів, бо я не хочу, щоб вас, ангелятко моє, кривдили! Ну, сумно було! А тоді саме був дощ, сльота, нудьга була страшенна!.. Я був вернутися вже хотів... Отут я й упав, маточко. Я Ємелю зустрів, Омеляна Ілліча, він чиновник, власне був чиновник, а тепер уже не чиновник, бо його виключили від нас. Він уже я й не знаю, що робить, якось там мучиться; от ми з ним і пішли. Тут — ну, та що вам, Варенько, ну, весело, чи що, про нещастя друга свого читати,

З*

67

поневіряння його та історію спокус, які він витерпів? Третього дня, ввечері, це вже Ємеля підбив мене, я і пішов до нього, до офіцера тобто. Адресу я в нашого двірника спитав. Я, маточко, коли вже до слова випало сказати, давно вже за цим молодцем примічав; стежив за ним, як ще він у домі в нас квартирував. Тепер я бачу, що я непристойність зробив, бо я не в своєму вигляді був, коли про мене йому доповіли. Я, Варенько, нічого, по правді, й не пам'ятаю; пам'ятаю тільки, що в нього "було дуже багато офіцерів, чи це двоїлося в мене — бог знає. Я не пам'ятаю також, що я казав, тільки знаю, що багато казав у благородному обуренні моєму. Ну, тут мене й вигнали, тут мене й зі сходів скинули, тобто воно не те щоб зовсім скинули, а тільки так виштовхали. Ви вже знаєте, Варенько, як я повернувся; от воно й усе. Звичайно, я себе принизив, і амбіція моя потерпіла, та цього ж ніхто не знає, із сторонніх ніхто, крім вас, не знає; а в такому разі це однаково як ніби б його й не було. Може, це й так, Варенько, як ви гадаєте? Що мені тільки певно відомо, то це те, що торік у нас Аксен-тій Йосипович таким же чином поважився на особу Петра Петровича, але таємно, він це зробив таємно. Він його закликав до сторожівської кімнати, я це в шпарку бачив; та вже там він як треба було й розпорядився, але благородним чином, бо цього ніхто не бачив, крім мене; ну, а я нічого, тобто я хочу сказати, що я не повістив нікому. Ну, а після цього Петро Петрович і Аксентій Йосипович нічого. Петро Петрович, знаєте, амбіційний такий, то він нікому й не сказав, отже, вони тепер і кланяються, й руки тиснуть. Я не сперечаюся, я, Варенько, з вами сперечатися не смію, я глибоко впав і, що найжахливіше, у власній думці своїй програв, це вже, певно, мені так судилося, це вже, певно, доля,— а від долі не втечеш, самі знаєте. Ну, от і докладне пояснення нещастя мого й лиха, Варенько, от — усе таке, що хоч би й не читати, то було б те саме. Я трохи нездужаю, маточко моя, і всю грайливість почуттів стратив. Тому тепер, засвідчуючи вам мою прив'язаність, любов і повагу, перебуваю, шановна добродійко моя, Варваро Олексіївно,

найпокірнішим слугою вашим

Макаром Дєвушкіним.

Шановний добродію,

Макаре Олексійовичу!

і —

Я прочитала обидва ваші листи, та так і охнула! Послухайте, друже мій, ви або притаюєте від мене щось і написали мені тільки частину всіх неприємностей ваших, або... далебі, Макаре Олексійовичу, в листах ваших іще відчувається якийсь розлад... Приходьте до мене, бога ради, приходьте сьогодні; та послухайте, ви знаєте, так уже просто приходьте До нас обідати. Я вже й не знаю, як ви там живете і як з хазяйкою вашою полад-нали. Ви про це про все нічого не пишете і мовби з наміром замовчуєте. То до побачення, друже мій; заходьте до нас неодмінно сьогодні; та вже найкраще б ви зробили, якби й завжди приходили до нас обідати. Федора куховарить дуже добре. Прощайте.

Ваша

Варвара Доброселова.

Серпня 1-го

Матінко, Варваро Олексіївно!

Раді ви, матінко, що бог вам нагоду послав своєю чергою за добро добром заплатити й мені віддячити. Я цьому вірю, Варенько, і в добрість ангельського сердечка вашого вірю, і не на докір вам кажу,— тільки не дорікайте мені, як тоді, що я на старості літ замотався. Ну, був уже гріх такий, що ж удієш! — якщо вже хочете неодмінно, щоб тут гріх якийсь був; от тільки від вас, друже мій, слухати таке дуже мені важко! А ви на мене не гнівайтесь, що я це кажу; у мене в грудях, маточко, все перемліло. Бідні люди примхливі,— це вже так природа влаштувала. Я це й раніше почував. Вона, бідна людина, вона вимоглива; вона й на світ божий інакше дивиться, і на кожного перехожого косо поглядає, та навколо себе збентеженим зором поводить, та прислухається до кожного слова,— мовляв, чи не про неї там щось гомонять? Що от, мовляв, чого вона така непоказна? Що б то таке вона саме почувала? Що от, приміром, яка вона буде з цього боку, яка буде з того боку? І кожен знає, Варенько, що бідна людина гірша за ганчірку і ніякої ні від кого поваги мати не може, що вже там не пиши! вони, партачі оті, що вже там не пиши! — все буде в бідній людині так, як і було. А чому ж так і буде, як було? А тому, що в бідної людини, по-їхньому, все навиворіт повинно бути; що в неї нічого не повинно бути заповітного, там амбіції якоїсь аніні! Он Ємеля казав недавно, що на допомогу йому десь підпис-ьу робили, то йому за кожен гривеник до певної міри офіціальний огляд робили.