Війна і мир - Толстой Лев

Читаємо онлайн Війна і мир - Толстой Лев

Дядечко, не відповідаючи, усміхнувся.

— Подивись-но, Оиисенько, чи струни цілі на гітарі? Давно вже в руки не брав, чисте діло марш! закинув.

Онисія Федорівна охоче пішла своєю легкою ходою виконати доручення свого господаря і принесла гітару.

Дядечко, ні на кого не дивлячись, здмухнув порох, кощавими пальцями стукнув по верху гітари, настроїв, і краще сів у кріслі. Він узяв (трохи театральним жестом, відставивши лікоть лівої руки) гітару вище шийки і, підморгнувши Онисії Федорівні, почав не Бариню, а взяв один звучний чистий акорд і розмірено, спокійно, але твердо почав у дуже повільному темпі вигравати відому пісню: "По у-ли-и-ице мостовой". Разом, у такт, з тією статечною веселістю (тією самою, якою дихала вся істота Онисії Федорівни), заспівав у душі в Миколи і Наташі мотив пісні. Онисія Федорівна зашарілась і, закрившись хусточкою, сміючись вийшла з кімнати. Дядечко і далі чисто, старанно і енергійно-твердо вигравав пісню, новим натхненним поглядом дивлячись на те місце, з якого пішла Онисія Федорівна Ледь-ледь щось сміялося у його обличчі, з одного боку під сивим вусом; особливо сміялось тоді, коли далі розходилась пісня, прискорювався такт і в місцях переборів відривалося щось.

— Чарівно, чарівно, дядечку! Ще, ще! — вигукнула Наташа, як тільки він кінчив. Вона, схопившись з місця, обняла дядечка й поцілувала його.— Миколенька, Миколенька! — казала вона, оглядаючись на брата і ніби питаючи його: що ж це таке?

Миколі теж дуже подобалась дядечкова гра. Дядечко вдруге заграв пісню. Усміхнене обличчя Онисії Федорівни з'явилося знову у дверях, і з-за них й інші обличчя... "За холодной ключевой, кричит девица, постой!" — грав дядечко, зробив знову спритний перебір, відірвав і ворухнув плечима.'

— Ну, ну, голубчику, дядечку,— таким благальним голосом застогнала Наташа, немов життя її залежало від цього. Дядечко встав, і наче в ньому було двоє людей — один з них серйозно усміхався з весельчака, а весельчак зробив наївний і акуратний вступ до танцю.

— Ну, небого! — крикнув дядечко, махнувши до Наташі рукою, яка відірвала акорд.

Наташа зняла з себе хустку, що була накинута на неї, забігла перед дядечка і, взявшись у боки, повела плечима і стала.

Де, як, коли ця гр'афинечка, котру виховала емігрантка-француженка, увібрала в себе з того російського повітря, яким вона дихала, цей дух, звідки взяла вона ці прийоми, що їх pas de châle давно б мали витіснити? Але дух і прийоми ці були ті самі, ненаслідовні, не студійовані, російські, яких і чекав від неї* дядечко. Тільки-но вона стала, усміхнулась урочисто, гордо t хитро-весело, перший страх, що охопив був Миколу і всіх присутніх страх, що вона не те зробить, пройшов, і вони вже милувалися нею.

Вона зробила те саме і так точно, так цілком точно це зробила, що Онисія Федорівна, яка зараз же подала їй конче потрібну для її діла хустку, крізь сміх пустила сльозу, дивлячись на цю тоненьку, граціозну, таку чужу їй, у шовкові і в оксамиті-виховану графиню, яка вміла зрозуміти все те, що було і в Они-сії, і в батькові Онисії, і в тітці, і в матері, і в кожному росіянинові.

— Ну, графинечко, чисте діло марш!—радісно сміючись, сказав дядечко, закінчивши танець.— От так небога! Це б тільки чоловіка тобі бравого вибрати, чисте діло марш.

— Уже вибраний,— сказав усміхаючись Микола.

— О? — промовив здивовано дядечко, дивлячись запитливо-на Наташу. Наташа, щасливо усміхаючись, ствердно кивнула головою.

— Ще й який! — сказала вона. Але тільки-но вона сказала це, інший, новий лад думок і почуттів знявся в ній. Що означала Миколова усмішка, коли він сказав "уже вибраний"? Радий він з цього чи не радий? Він наче думає, що мій Волконський не прийняв би, не зрозумів би цієї нашої радості. Ні, він би все зрозумів. "Де він тепер?" — подумала Наташа, і обличчя її раптом стало серйозним. Але це тривало лише одну секунду. "Не думати, не сміти думати про це" — сказала вона собі і усміхаючись підсіла знову, до дядечка, просячи його заграти ще-що-небудь.

Дядечко заграв ще пісню і вальс; потім, помовчавши, прокашлявся і заспівав свою улюблену мисливську пісню:

0

Как со вечера пороша Выпадала хороша...

Дядечко співав так, як співає народ, з тим цілковитим і наївним переконанням, що в пісні все значення полягає лише в словах, що мотив сам собою приходить і що окремого мотиву не буває, а що мотив—так тільки, для ладу. От саме тому цей неусвідомлений мотив, як буває спів пташки, і в дядечка був напрочуд гарний. Наташа була захоплена дядечковим співом.

біг

Вона вирішила, що більше не вчитиметься на арфі, а гратиме лише на гітарі. Вона попросила в дядечка гітару і відразу ж підібрала акорди до пісні.

О десятій годині за Наташею і Петею приїхали лінійка, дрожка і троє верхових, посланих розшукувати їх. Граф і графиня не знали, де вони, і дуже турбувалися, як сказав посланий.

Петю перенесли й поклали, як мертве тіло, в лінійку; Наташа з Миколою сіли на дрожку. Дядечко закутував Наташу і прощався з нею з цілком новою ніжністю. Він пішки провів їх до мосту, який треба було об'їхати вбрід, і сказав мисливцям з ліхтарями їхати вперед.

— Прощавай, небого дорога І — крикнув з темряви його голос, не той, який— знала раніш Наташа, а той, який співав "Как со вечера пороша".

В селі, яке проїжджали, були червоні вогники й весело пахло димом.

— Який чудовий цей дядечко! — сказала Наташа, коли вони виїхали на битий шлях.

— Еге,— сказав Микола.— Тобі не холодно?

— Ні, мені чудесно, чудесно. Мені так гарно,— з подивом навіть сказала Наташа. Вони довго мовчали.

Ніч була темна і сира. Коней не видно було; тільки чутно

Відгуки про книгу Війна і мир - Толстой Лев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: