П'ятеро поросят - Крісті Агата
Я мов зараз бачу його насмішкуваті очі. Він міг сказати: "Не нервуй, Мередіте, все прекрасно влаштується!"
— Непоправний оптиміст! — прошепотів Пуаро.
— Різновидність мужчини, який не сприймає жінок всерйоз. Йому можна було сказати, що його дружина у відчаї, але…
— Вона вам про це говорила?
— Не дослівно… Але ніколи не забуду її вигляду в той пам'ятний день, після обіду. Бліда і напружена, з якимось відчаєм в очах, вона весь час говорила, сміялася, хоч на лиці в неї можна було прочитати муку, страждання… Це найвразливіше, що я бачив у житті.
Еркюль Пуаро деякий час дивився на Мередіта мовчки. Було цілком зрозуміло, що людина, яка сиділа перед ним, не вважає несумісним чи абсурдним говорити так про жінку, яка другого ж дня вбила свого чоловіка.
Мередіт Блейк вів далі. Первісна його підозріливість зникла зовсім. До того ж Еркюль Пуаро вмів слухати. Для таких людей, як Мередіт Блейк, вдруге переживати минуле є особливою подією. Він розповідав більше для себе, ніж для свого гостя.
— Я, мабуть, повинен був щось запідозрити. Керолайн сама звела розмову про моє… про мою невеличку пристрасть. Мушу зізнатися, що справді є в мене така пристрасть. Дослідження старих англійських ботаніків, які займалися лікарськими рослинами, справді має науковий інтерес. Стільки рослин, які в минулому використовувалися в медицині, зараз зникли з офіціальної фармакопеї. І це справді диво! Звичайний відвар одної чи двох рослин інколи може творити неймовірне. В більшості випадків після їх вживання лікарське втручання зайве. Французи розуміють ці речі.
Мередіт Блейк був глибоко захоплений своєю улюбленою темою.
— Чай з кульбабки, наприклад, чудесний засіб! Або відвари шипшини… Я нещодавно десь прочитав, що він знову входить у моду в медицині… Отож, признаюся, що виготовлення ліків було для мене досить приємним заняттям: збирання рослин у певну пору, сушіння їх, подрібнення і таке інше… Я навіть інколи ставав забобонним і збирав коріння в місячні ночі або ж хтозна за якими порадами старих. Того дня, пригадується, я детально розповів гостям про цикуту. Вона цвіте двічі на рік. Ягоди збираються в стадії дозрівання, трохи раніше, ніж вони пожовтіють. Знаєте, кажуть, є цілком забутий медичний препарат. Але я довів її ефективність при лікуванні коклюшу і, до речі, астми.
— Ви розповіли їм про все це у себе в лабораторії?
— Так, я повів їх показати лабораторію, пояснив властивості різних медикаментів — валеріанки, наприклад. Згадав навіть про те, як вона приваблює кішок… Потім вони запитали мене про красавку, і я розповів їм про цю рослину, а також про атропін. Вони були дуже задоволені.
— Вони були. Хто це "вони"? Мередіт Блейк дещо здивувався.
— О, вся компанія! Чекайте, я пригадаю: були там Філіп, Еміас і Керолайн. Звичайно ж — Анжела. І Ельза Грієр…
— Більше нікого?
— Здається, ні. Так, я впевнений. — Блейк здивовано глянув на Пуаро. — А хто ще міг бути?
— Ну, можливо, гувернантка…
— Ага… Ні, іі і тоді не було. Вже не пригадую її ім'я. Симпатична жінка, яка дуже серйозно ставилася до своїх обов'язків. Мені здається, Анжела завдавала їй багато клопотів.
— Чому?
— Тому що Анжела була гарна дитина, яка, однак, інколи ставала невпізнанною і цілком виходила з-під контролю. Весь час вона була зайнята тим, що придумувала щось. Одного разу вона засунула Еміасові за комір равлика чи щось в цьому роді, коли той саме був зайнятий своєю картиною. Він підскочив, ніби вжалений, і закипів вулканом, страшенно її вилаяв. Після цього інциденту Еміас наполягав, щоб дівчину відправили до школи.
— Він хотів відіслати її з дому?
— Так, але це не значило, що він її не любив. Інколи він вважав її справжньою напастю. Мені здається, що… Тобто у мене склалося таке враження…
— Яке саме?
— Що він трохи ревнував… Анжела при потуранні Керолайн могла робити що завгодно. Це не подобалось Еміасові. Є з цього приводу пояснення, але я зараз не буду вникати в подробиці…
Пуаро перебив його:
— Це пояснюється тим, що вона постійно докоряла собі за вчинок, через який дівчинка була спотворена.
Блейк вигукнув:
— О, ви знаєте про це! Це надто давня історія. Але вважаю, що саме в цьому причина такої її поведінки. Їй здавалось, що, скільки б вона не робила для Анжели, все буде замало, аби хоч трохи винагородити її…
Пуаро задумливо похитав головою.
— А Анжела… злилася на свою названу сестру?
— О ні, навіть не думайте! Анжела була дуже прив'язана до Керолайн. Я певен, вона зовсім забула про ту давню історію. А от Керолайн… вона не могла собі простити.
— Думка про школу-інтернат подобалась Анжелі?
— Ні, не подобалася. Вона сердилася на Еміаса. Керолайн узяла її під захист, але Еміас був несхитний.
— Коли вона повинна була іти до школи?
— Якраз восени. Я пригадую, вони саме готували їй шкільну форму. Коли б не стряслася ця біда, вона повинна була б їхати до школи за кілька днів. Того ранку якраз відбулася розмова про речі для Анжели. Пуаро запитав:
— А гувернантка?
— Що — гувернантка?
— Яка була її думка з цього приводу? Адже вона втрачала свою службу, чи не так?
— Гадаю, до деякої міри так. Маленька Карла брала у неї кілька уроків, але їй було тоді лише років шість чи щось біля цього. Крім того, у неї була своя бонна. Вони, мабуть, не тримали б далі мадемуазель Уільямс тільки заради маленької Карли. Уільямс! Саме так її звали. Уільямс… Дивно, як легко пригадуються деякі речі, коли про них говориш.
— Справді. Ви зараз ніби повернулися в минуле, правда? Знову переживаєте всі ті події, чуєте слова присутніх. Бачите їхні жести, вирази облич…
Мередіт Блейк сказав поволі:
— Деяким чином так. Але є деякі прогалини. Цілі шматки, яких бракує. Пригадую, наприклад, яким ударом було для мене, коли я довідався, що Еміас збирається кинути Керолайн. І все-таки не можу пригадати, хто мені про це сказав: він чи Ельза. Пам'ятаю, була розмова з Ельзою на цю тему, тобто я намагався довести їй, що так чинити жахливо, але вона тільки розсміялася і сказала, що в мене застарілі погляди. Так, мабуть, у мене справді застарілі погляди, але я вірю, що був правий. У Еміаса були дружина і дитина, він мусив залишатися з ними.
— І ця точка зору здавалася застарілою мадемуазель Грієр?
— Так. Не забувайте, що шістнадцять років тому розлучення не було звичайним явищем, як сьогодні. Але Ельза наполягала в тому, що коли дві людини не знаходять Щастя разом, то їм краще розлучитися. Вона говорила, що Еміас і Керолайн постійно сварилися і що для дитини значно краще не перебувати в такій атмосфері.
— Її аргументи не вплинули на вас?
Мередіт Блейк по паузі відповів:
— У мене весь час було таке враження, що вона взагалі не знала, що говорить. Ельза базікала безперестанку про речі, вичитані з книжок або чуті від друзів. І водночас у ній було — це, можливо, звучить дивно, коли говорити про неї, — в ній було, сказати б, щось патетичне. Така молода і така певна в собі! — Він зупинився. — Молодість, пане Пуаро, має в собі щось таке… страшенно хвилююче!
Еркюль Пуаро поглянув на нього з цікавістю.
— Я розумію, що ви хочете сказати…
Блейк продовжував, здається, більше для себе:
— До деякої міри, я вважаю, це й було причиною моєї різкої розмови з Крейлем. Він був майже на двадцять років старший од неї. Мені це здавалося неприродним.
Пуаро мовив:
— На жаль, рідко можна на когось вплинути. Коли людина вирішила щось зробити, тим більше, коли в цьому замішана жінка, нелегко змусити її від цього відмовитися.
— Приблизно так воно і є. — В тоні Мередіта відчулася гіркота. — Це правильно, що моє втручання не дало нічого. У мене справді відсутній талант переконання.
Пуаро поглянув на нього. Він вловив у цьому дещо кислому тоні невдоволеність людини своїм безсиллям і про себе визнав правду всього сказаного Блейком.
Пуаро запитав Блейка, аби швидше змінити неприємну тему:
— У вас ще є та лабораторія лікарських і тонізуючих засобів чи нема?
— Нема.
Відповідь суха і швидка, ніби в горлі у нього застряла кістка. Затим Мередіт Блейк почервонів і пояснив:
— Я облишив усі ті заняття і демонтував лабораторію. Я не міг більше продовжувати… Ну як би я міг це робити після всього, що сталося?! Ви розумієте… Адже багато хто міг подумати, що все це відбулося з моєї вини.
— Ні, ні, пане Блейк! Ви занадто делікатні!
— А хіба ви не розумієте, що коли б я не збирав тих проклятих трав або хоч не розповідав про них, не хвалився ними… Якщо б того дня я не привернув їхньої уваги… Але як я міг думати?..
— Справді.
— Я все базікав, хизуючись своїми скромними науковими пізнаннями, я був дурень, сліпий і хвалькуватий. Я особливо багато розповідав їм про ту прокляту цикуту. Як ідіот, я ще провів їх до бібліотеки, щоб прочитати уривок з Фадеона, де зображується смерть Сократа. Дуже гарний уривок, я завжди ним захоплювався. І з тих пір він мене переслідує.
Пуаро запитав:
— Вони знайшли відбитки пальців на пляшці з цикутою?
— Її відбитки.
— Керолайн Крейль?
— Так.
— А не ваші?
— Ні. Я не чіпав пляшки. Я тільки показав на неї.
— Так, але ж, напевне, ви за неї колись бралися?
— Звичайно! Але я періодично витирав пляшки від пилу і не дозволяв слугам заходити туди. Я якраз і зробив це за якихось чотири-п'ять днів до тих подій.
— Звичайно, кімната була зачинена?
— Завжди.
— Ви знаєте, коли Керолайн Крейль узяла цикуту з пляшки?
Мередіт Блейк відповів з жалем:
— Керолайн залишила кімнату остання. Я покликав її, пригадую, і вона швидко вийшла. Щоки її трохи почервоніли, очі були широко відкриті, схвильовані. О, боже, я ніби бачу її перед собою!
— Ви з нею мали якусь бесіду, хоч найкоротшу, того дня, після обіду? Я хочу запитати, чи обмірковували ви з нею хоч у якійсь мірі стосунки між нею і чоловіком.
Блейк мовив задумливо:
— Не безпосередньо. Я вже казав, вона мала вигляд досить стривожений. У якусь хвилину, коли ми були відносно одні, я запитав її: "Щось сталося, щось не так, Керолайн, дорога?" Вона відповіла: "Все не так…" Який відчай був у її голосі! Її слова виражали справжній біль, тому що Еміас Крейль, безперечно, завдавав їй болю. Ї ще вона сказала: "Мередіте, все пішло прахом, все скінчено". Потім розсміялася і пішла… Поводила себе з якоюсь бурхливою неприродною веселістю.
Еркюль Пуаро поволі схилив голову.