Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх

Юний пан дуже шанує вроду.

Звичайно, не всі казали по телефону такі дурниці. Та однаково сотні розумних абонентів потребували часу й нервів. Дівчатам на комутаторі та швейцарові біля дверей вже паморочилося в голові.

Тим часом Йокус і Максик сиділи на балконі й спокійно снідали.

— Не облизуй, будь ласка, ложку з джемом,— нагадав професор.

— Від сьогодні це вже дозволяється,— запевнив Максик.— Така славетна людина, як я, може це робити.

— У тебе якесь дивне уявлення про славу,— сказав Йокус.

Обидві горлиці сиділи на ящику з квітами. Кролик висунув голову між балконними ґратами. Для них трьох цей день, що приніс Максикові славу, був звичайнісінький, як усі інші.

Чоловічок весело підморгнув їм.

— Мінна, Емма і Альба,— перелічив він.— Бракує тільки Рози.

Тут у двері тричі постукали, і зайшов перший відвідувач.

То була не Роза Марципан, а пан директор Браузе-веттер. Однією рукою він скинув циліндр, а другою простяг ранкові газети.

— Успіх сенсаційний,— прокректав він й опустився на стілець.— Газетярі, хоч і не були на виставі, всі в шаленому захваті. Перед готелем позбиралося безліч цікавих. Ліфтер на рік постаршав. А швейцар загубив голову й не може її знайти.

Максик сміявся, а Йокус переглядав газети з першими короткими повідомленнями про величезний успіх його й Максика.

— Лавина помчала,— задоволено сказав він.

— І мчить уперед, пане професоре,— зауважив Брау-зеветтер.— Шкода, що нам доведеться розлучитись.— І він похмуро втупився в підлогу.

— Що-о-о?в— спитав Чоловічок.— Я нічого не розумію.

Браузеветтер провів рукавичкою по циліндру.

— Пан професор мене, звісно, розуміє.

— Авжеж,— і Йокус кивнув головою.

— Сьогодні вночі я й на мить не заплющив очей,— сказав Браузеветтер і поставив циліндр собі під стілець.— Я рахував і рахував. Нічого не виходить. Не можна, мабуть, сказати, що цирк Штільке нічого не вартий, він здавна користується у фахівців і глядачів авторитетом. Але від учора ви обидва стали світовими зірками, а їх я не спроможний оплачувати.

— Але ж ви ще не знаєте нашої вартості,— заперечив Йокус.

— Ні. Та я не сьогодні народився. Я знаю, які суми вам запропонують інші антрепренери. З ними я не можу конкурувати. Бо я солідний підприємець. Якийсь інший директор, можливо, подумав би: "З такими світовими зірками в моєму цирку щовечора буде аншлаг, навіть якщо я вижену на вулицю родину Бамбусів..."

— Ні! — вигукнув Максик.

— "Або якщо я продам слонів у зоопарк..."

— Ні! — вигукнув Максик.

— "Або коли я вижену з роботи ковтачів вогню і трьох сестер Марципан..."

— Ні! — сердито закричав Максик.— Не робіть цього!

— Та я й не зроблю,— з гідністю пояснив директор Браузеветтер,— і саме тому нам доведеться з вами розлучитись.

— Розкрийте свої карти! — сказав Йокус.— Скільки ви можете нам платити?

— Учетверо більше, ніж дотепер. Але інші запропонують вам у десять разів більше.

— Та ні,— заперечив Йокус,— у двадцять разів більше. Сьогодні вночі я теж трохи рахував. І ви, шановний пане директоре, можете нам платити більше, ніж учетверо, не закладаючи в ломбарді свого циліндра чи двох слонів.

— Скільки?

— У п'ять разів більше.

Директор Браузеветтер страдницьки всміхнувся:

— Це тільки тоді, якщо я відучуся курити сигари.

— Ваш продавець сигар у це не повірить,— мовив Йокус.

— Він, звісно, не повірить,— і Браузеветтер стомлено посміхнувся.

— Ти все зрозумів, Максику? — спитав Йокус.— Тільки поклади ложку із джемом, а тоді відповідай.

Максик слухняно відклав ложку і сказав:

— Я все зрозумів. Ми можемо десь в іншому місці теж заробити в п'ять разів більше, як і в директора Брау-зепульвера, ні, Браузеветтера, коли він відучиться курити сигари.

— Кмітлива дитина,— зауважив директор.

— Але,— вів далі Чоловічок,— хіба цирк Штільке завдяки тому, що ми так уславилися, не може збільшити ціну квитків? На якісь дрібняки! А потім ці дрібняки віддати нам?

— Небезпечна дитина,— визначив директор і аж спітнів.

— Принаймні непогана ідея,— сказав Йокус.— Але до діла, хлопчику! Ти і я, ми тепер компаньйони, і від сьогодні твоя думка важить так само, як моя власна.

— Чудово! — вигукнув Чоловічок і з насолодою потер собі руки.

— То що ми зробимо? Залишимося у директора Браузе-веттера? Або за більшу в п'ять разів платню виступатимемо в іншому цирку чи у відомому вар'єте, приміром, у "Лідо" в Парижі? Гарненько подумай перед тим, як відповісти! Через наше рішення ми можемо втратити багато грошей.

Максик набрижив лоба.

— А ти вже знаєш, чого ти хочеш?

— Знаю.

— Здається, я теж знаю,— сказав Чоловічок.— Я хотів би зостатися в пана Браузеветтера. Колись він прийняв до цирку моїх батька й матір і завжди був добрий до мене. Як рідний дядько.

— Браво! — вигукнув Йокус.— Отже, ми однієї думки.— Він повернувся до директора цирку.— Наше рішення одностайне. Ми зостаємось у вас.

— О! — пробурмотів Браузеветтер.— Це шляхетно. І він розчулено витер собі очі.

— Детальніше ми все обговоримо після обіду,— всміхаючись, сказав Йокус.— Для мого партнера і для мене, як ви могли вже помітити, гроші — не головна річ у житті, але...

— Але що? — спитав зацікавлений Максик.

— Але найважливіша з другорядних. Директор швидко вклонився.

— Звичайно, пане професоре! Звичайно! Та чи можу я повідомити пресу й радіо, що ви залишаєтесь у мене?

Йокус кивнув головою:

— Будь ласка, добродію. Браузеветтер аж підскочив.

— Тоді я не баритимусь.

Він підхопив з-під стільця свого циліндра і з радощів почепив його набакир. Але циліндр шалено захитався на всі боки.

— Що воно таке? — спантеличено вигукнув директор і мерщій скинув циліндра.

А звідти миттю вистрибнув білий кролик! Смертельно наляканий, він хутко побіг до кімнати і сховався в своєму кошику.

— Глядіть мені! — Йокус посварився пальцем панові Браузеветтеру.— Це недобросовісна конкуренція! Альбі нема чого робити в чужому циліндрі.

Директор засміявся і теж посварився пальцем.

— Розказуйте це не мені, а вашому кроликові!

І чимдуж, як тільки дозволяло йому черево, він побіг із кімнати, а тоді з готелю, щоб якнайшвидше повідомити редакції газет і радіо, їхніх репортерів, яке щастя випало цирку Штільке.

Вже за кілька годин про цю новину дізналося все місто. Бульварні газетки подали повідомлення навіть на перших сторінках. Чималі заголовки сповіщали:

ЧОЛОВІЧОК ЗАЛИШАЄТЬСЯ

В ЦИРКУ ШТІЛЬКЕ Вірність артистів, незважаючи на світовий успіх. Браузеветтер переміг конкурентів. Професор-чарівник і його асистент продовжили контракт!

Текст повідомлення — і по радіо теж — був занадто короткий. Бо хто ж із репортерів випадково відвідав того вечора цирк? Газети не вмістили жодного фото. А дикторка телебачення умовляла глядачів зачекати до вечірніх передач.

Успіх просто породжувався чутками! Хто б же міг довідатися, що клоун Фернандо поміняє фраки? І що професор Йокус фон Покус зважиться завчасно виявити перед публікою присутність Чоловічка?

Все-таки дві тисячі глядачів були свідками сенсації й на власні очі бачили Чоловічка. Отож чутка, яка оббігла все місто, мала чотири тисячі ніг. І ця чутка робила правду ще більш цікавою, напруженою і захоплюючою.

Цього вечора, перед другим виступом Чоловічка, сто тисяч людей брали цирк штурмом.

Розділ п'ятнадцятий

ДРУГА ВИСТАВА І ДРУГА СЕНСАЦІЯ: МАКСИК ЛІТАЄ! АРХІВ ЦИРКУ ШТІЛЬКЕ. ЗАПРОШЕННЯ З ГОЛЛІВУДА. ЛИСТУВАННЯ З СЕЛОМ ПІХЕЛЬШТАЙН. КОРОЛІВСЬКИЙ ДАРУНОК З КОРОЛІВСТВА БРЕГАНЦОНА.

Сто тисяч людей! На дев'яносто вісім тисяч більше, ніж було квитків! Люди оточили касу попереднього продажу, і через кілька годин уже не було жодного квитка на весь час гастролей, хоча цирк Штільке зоставався в місті ще на два тижні і хоча кожний квиток подорожчав на одну марку.

Три автомашини повезли гроші вночі до сейфів страхового товариства. "Насамперед — обережність!" — думав директор Браузеветтер.

А сама вистава, тобто друга вистава, перетворилася для "Великого злодія і Чоловічка" в справжній тріумф. До цирку приїхали з телебачення люди разом із апаратами. Скрізь снували фотографи з камерами та бліцами. Свої та чужоземні репортери пильно роздивлялись і тримали на колінах розгорнені записники.

Усім іншим артистам цирку цей вечір, попри розпродані квитки, не приніс радості. Бо вони знали, що нетерплячі глядачі разом із представниками преси й почесними гостями чекатимуть тільки виступу Йокуса й Максика.

З'явились і почесні гості. Бургомістр із золотим ланцюжком на шиї, два його заступники, міський скарбничий, міські радники, американський генеральний консул, троє директорів банків, ціла зграя кінопродюсерів, режисерів, головних редакторів і навіть ректор університету, який був востаннє в цирку сорок років тому.

Двох із цих почесних гостей професор Йокус фон Покус одразу ж запросив на манеж і з допомогою Чоловічка гарненько обібрав їх. То були бургомістр та американський генеральний консул!

Наостанку чарівник поцупив у бургомістра золотий ланцюжок, а Максик розстебнув помочі панові генеральному консулу. Дві тисячі глядачів страх як цьому зраділи. А коли американець загубив штани, хто — як ви

гадаєте? — сміявся найголосніше і найдовше? Сам американець! Це ще дужче звеселило глядачів.

Коли навкруг манежу піднялася ґратчаста загорожа, Йокус показав свого малого асистента украй здивованим глядачам, ще й повідомив про новий сенсаційний номер.

— Тепер,— крикнув він,— Чоловічок сяде на спину своїй приятельці, горлиці Еммі, й злетить угору, під купол цирку, а тоді зробить із нею коло над нашими головами і впевнено, спокійно сяде на мою простягнену руку.

Номер почався. Музиканти мовчали і не тільки тому, що їм так звеліли. Від хвилювання вони й самі не могли б зіграти жодної ноти.

Єдині живі істоти, які під час дивовижного польоту не виявили й натяку на страх, були Емма й Максик. Правою рукою він недбало тримався за синій шовковий шарф, який Йокус перед тим старанно пов'язав горлиці на шию.

Емма злетіла спокійно і спірально здіймалась угору, аж під самий купол, тричі його облетіла і нарешті, як маленький білий планер, полинула вниз, граційно кружляючи нижче й нижче, та й всілася на професорову руку. Ця рука ще зроду так не тремтіла. Цирк полегшено зітхнув, наче велетень, що прокинувся з жахливого сну.

У гардеробі Йокус тихенько сказав:

— Я не мав права дозволяти цей політ.