Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх

Нізащо!

— Ой, як це було гарно! — крикнув Максик.— І я тисячу разів дякую тобі, що ти врешті дозволив.

Обидві горлиці сиділи вгорі на дзеркалі в гардеробі, притулившись одна до одної, і туркотіли. Чоловічок потер собі руки.

— Знаєш, про що вони говорять? Емма розповідає про наш політ, а Мінну беруть завидки. І дарма.

— А чого дарма?

— Бо завтра черга Мінни!

Детально розповісти про їхній світовий успіх на цих сторінках неможливо. Та прес-центр цирку Штільке із знанням справи зібрав усі фото, повідомлення, інтерв'ю й листи і розмістив їх у певному порядку.

Хто цікавиться подробицями, може звернутися до архіву цирку Штільке. Голова прес-центру, старанний і люб'язний чоловік на ім'я Куніберт Кляйншмід, досить охоче дає відповіді на чемні запитання (не забудьте покласти поштову марку для відповіді).

Отже, на дрібницях я не спинятимусь. Фото, що з'являються в великих ілюстрованих журналах, здебільшого дуже яскравих, і без пояснень усім зрозумілі. Французький тижневик "Парі матч" вийшов з барвистою обкладинкою, де красувався Максик на широкій долоні професора Йокуса. По телевізії всі могли бачити, як Максик потай витягає в бургомістра шнурки з черевиків. Американський ілюстрований журнал "Лайф" запропонував Чоловічкові сто тисяч доларів за те, щоб він написав мемуари й передав право першодруку журналові. Міжнародна лікарська експертна комісія повідомила про свій приїзд, бо вона хоче заради науки обстежити фізичний і духовний стан Чоловічка та скласти про це звіт. Кінофірма Метро-Голдвін-Маєр запропонувала зробити широкоекранний фільм із Максиком і професором у головних ролях. Сірниковий концерн хотів придбати ліцензію, щоб у майбутньому випускати сірникові коробки з малюнком і написом: "Чоловічок дає вам прикурити".

Йокус дещо дозволив, дещо відхилив одразу ж або принаймні на якийсь час.

— Але фільм у Голлівуді ми ж можемо зробити,— сказав Максик.

Професор заперечливо похитав головою.

— На це ще матимемо час згодом. Добре, коли все йде по черзі.

Але про деякі події я повинен розповісти детальніше. Приміром, про щойно одержаного листа з села Піхельштайн. У ньому писалося таке:

"Любий і вельмишановний Максе Піхельштайнер!

Недавно ми з насолодою дивилися на тебе по телевізору, що його придбали господар "Синього гусака" та ще тридцять вісім родин. Вистава була чудова, і ми страшенно пишались і тобою, і тим, що знаємо^ тебе. Ми знали твоїх батька й матір, перш ніж вони покинули наше село, а ти обличчям такий схожий на них, як викапаний. Але на зріст ти ще менший, зате більш схожий на нас усіх. Справжній Піхельштайнер! Ми відразу про це закричали й випили за твоє здоров'я. Вечір вийшов святковий і незабутній.

Ми стежили за тобою від шнурків до черевиків і до куполу цирку, аж нам запаморочилось у голові, й ми одностайно вирішили обрати тебе почесним членом нашої Гімнастичної спілки, яким ти відтепер і став. Сподіваємось, це для тебе така сама радість, як для нас — шана.

Нашому найменшому чоловікові й найбільшому акробату ми тричі гукнули: "Будь здоровий, будь щасливий, будь веселий!"

Твій Фердінанд Піхельштайнер, голова і перший інструктор Гімнастичної спілки Піхельштайн".

Максик так зрадів цьому трохи неоковирному листу, що сказав Розі Марципан:

— Знаєш, мені хочеться відразу відповісти Фердінан-дові. Можна тобі продиктувати листа? Тоді посадови мене на друкарську машинку.

Роза Марципан, яка тепер часто навідувалася до їхнього номера в готелі й допомагала Йокусові в його кореспонденції, сказала:

— О'кей, голубе!

Вона вставила чистий аркуш у друкарську машинку, посадовила на її каретку Чоловічка й запевнила:

— Я — сама увага!

Максик узявся диктувати їй вдячного листа Ферді-нандові Піхельштайнеру. Роза клацала на машинці, а Максик катався, аж поки тихо дзенькало. Тоді вона пересувала каретку разом із Чоловічком праворуч, і їзда тривала далі.

Він саме диктував: "Вдячний вам Максик Піхельштайнер, артист", коли до кімнати увійшов Йокус. Він вів переговори внизу, в готельному холі, з адвокатом власника фабрики дитячих іграшок і тепер оголосив:

— Кінець роботі, любі друзі! Зараз принесуть каву і яблучний пиріг!

Роза хотіла вже вийняти папір із машинки, та Максик збуджено вигукнув:

— Будь ласка, ще ні! Я забув найважливіше!

І він продиктував кілька рядків, які не мали ніякого стосунку до почесного членства Гімнастичної спілки:

"Усі Піхельштайнери дуже невеличкі на зріст, то, може, в Піхельштайні є дівчинка мого віку і така ж завбільшки. Якщо вона існує, то я буду надзвичайно щасливий. Йокус, мій найкращий друг, безперечно, не матиме нічого проти, коли вона мене відвідає і затримається в нас якнайдовше".

— Звичайно, їй слід приїхати сюди з батьками,— сказав Йокус.

І Максик продиктував:

"Звичайно, їй слід приїхати сюди з батьками. Ми відразу ж вишлемо гроші на дорогу. Та якщо в Піхельштайні немає такої маленької дівчинки, а є хлопчик, то це теж добре. Правда, дівчинка була б мені миліша, бо я й сам хлопець. Чого мені часом бракує, то це друга завбільшки з мене..."

Чоловічок диктував ці слова, катаючись туди й назад на каретці друкарської машинки, але голову він схилив.

Роза Марципан і Йокус обмінялися значущими поглядами.

— Знаєш що? — сказала Роза Максикові.— Останні рядки з усякими там звичайними викрутасами: "бувай", "бажаю" тощо — мені диктувати не треба, я й сама їх вигадаю.

Максик кивнув головою і пробурмотів:

— Щиро дякую.

У зв'язку з цим я мушу нагадати вам іншого важливого листа. Написав його король Валаам із Бреганцони. У своєму королівстві, та й поза ним, його здавна звуть Валаам Приємний. А кожний, хто з ним знайомий, запевняє, що це ще замало сказано. Його треба було б звати Валаам Найкращий.

Він носить золоту корону і чорного капелюха, ще й носить їх водночас. Оздоблену коштовним камінням корону міцно пришито до крис капелюха, і це виглядає зовсім непогано.

Отже, цей король Валаам теж надіслав листа. І він, і королева, і кронпринц, і принцеса були в захваті від тієї циркової телепередачі. Тепер вони сподіваються, що цирк

Штільке незабаром закриється на вакації. Тоді Чоловічок і професор повинні неодмінно погостювати в Бреганцоні, в королівському замку. Принцеса Юдіт і Осрам, десятирічний кронпринц, нетерпляче на них чекають. Обоє спорожнили свої скарбнички, аби надіслати Чоловічкові подарунок, і сподіваються, що він, можливо, цьому зрадіє.

Уже через два дні надійшли два великі пакунки з написом: "Королівський дарунок", і це не перебільшення. В одному пакунку виявилося ціле іграшкове помешкання: вітальня, спальня, кухня з електроплитою і ванна кімната з холодною і гарячою водою. Невеличкі лампи, баки для води, запасні батарейки — все тут було, нічого не забули. Одне слово, справжнє диво!

У другому пакунку виявився чималий низенький стіл, на якому зручно розміщалися всі чотири кімнати. Роза та Йокус, розпаковуючи стіл, не помітили целофаного пакета і мало не викинули його разом зі стружками. А в тому пакеті виявилася вузенька шовкова драбинка, яка закріплювалася край столу, щоб по ній Максик вилазив з підлоги до свого комфортабельного помешкання.

Це він і зробив, тільки-но подарунок приладнали на столі. Який він був щасливий, коли гуляв по кімнатах, засвічував лампи, а тоді вмикнув електроплиту і засмажив на маленькій сковорідці шматочок телячого філе, яке приніс йому кельнер разом із маслом і дрібно посіченою цибулею. Потім усі це покуштували, кельнер теж, і всім дуже смакувало.

Тільки не Максикові, бо йому нічого не залишилось.

Після вистави в цирку він скупався у власній ванні і сказав Йокусові, який весело дивився на нього:

— Звісно, це зовсім інша річ, ніж ота стара мильниця. Після ванни Максик ліг у божественно м'яке ліжко

у власній спальні, щасливо позіхнув і пробурмотів:

— Звісно, це зовсім інша річ, ніж ота сірникова коробка. Але наступного ранку він уже знову лежав у старій сірниковій коробці на старій нічній тумбочці.

— О, що ж сталося? — спитав Йокус. Чоловічок зніяковіло всміхнувся:

— Я переліз сюди вночі.

— А чого?

— Ця стара сірникова коробка, звісно, зовсім інша річ,— пояснив Максик.

Розділ шістнадцятий

ЧОЛОВІЧОК БІЛЯ ВЛАСНОЇ ЕЛЕКТРОПЛИТИ. СЛАВА СТОМЛЮЄ. СЛАВА ПРИСИПЛЯЄ. ДРУГИЙ ЛИСТ ІЗ ПІХЕЛЬ-ШТАЙНА. НЮРНБЕРЗЬКА ІГРАШКА. ПІСНЯ СТАЄ ПОПУЛЯРНОЮ. ЙОКУС РОБИТЬ ЖАХЛИВЕ ВІДКРИТТЯ: МАКСИК

БЕЗСЛІДНО ЩЕЗ!

Подарунок короля Валаама і його двох нащадків став для фоторепортерів, як то кажуть, справжньою знахідкою. Вони понабивалися в готельний номер із фотоапаратами, клацали ними, знімаючи звідусіль подарунок, і ощасливили увесь світ серією фотознімків із шикарними підписами: "Чоловічок у фартусі й кухарському ковпаку біля власної плити", "Чоловічок відпочиває після обіду в гойдалці", "Чоловічок перед стелажем зі своєю міні-бібліотекою", "Чоловічок у розкішному ліжку з Бреганцо-ни", "Чоловічок уперше в житті купається в ванні", "Чоловічок показує горлицям Мінні та Еммі свої покої",— і так без упину.

Коли ті незворушні хлопці із камерами нарешті щезли, Максик потяг себе за чуприну і тричі крикнув:

— Чого я не невидимка?

— Слава стомлює,— зауважив Йокус.— Це вже закон. А всі фото ми зберемо й наклеємо в альбом, а тоді пошлемо до Бреганцони. Король і королівські діти цьому, напевне, зрадіють.

— Гаразд,— погодився Чоловічок.— Але запрошення треба нам тим часом відхилити. Слава стомлює.

Він убрався в тренувальний костюм і якусь годину лазив по красеню Вольдемарові. Тоді вклався в сірникову коробку, голосно позіхнув і промимрив, засинаючи:

— Слава присипляє.

За кілька днів надійшов другий лист із Піхельштайна. Фердінанд Піхельштайнер, голова Гімнастичної спілки, писав вельмишановному почесному членові спілки, що в їхньому селі немає ні дівчинки, ні хлопця Максикового зросту. Адже в них молоді подружжя завжди йдуть у широкий світ.

"Що з більшістю сталося, ми, на жаль, не знаємо. Вони ніколи нас не повідомляли, чи вони ще живуть, чи померли. Не кажучи вже про те, вийшло щось із них, чи ні.

Коли ми про них щось почуємо, то водночас почуєш і ти. Це я тобі обіцяю, даю слово честі гімнаста. Мені п'ятдесят років, і я ще й досі бадьорий, а надто на турніку.

Твій вірний однофамілець Фердінанд Піхельштайнер".

Йокус повільно згорнув листа і сказав:

— Не журися, малий!

— Та ні,— озвався Максик.