Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Загриміли оплески. У Люсьєна набігли на очі сльози, його голос зривався від хвилювання.

— Він п’яний,— сказав, нахилившись до Пті-Кло, майбутній прокурор Невера.

— П’яний, але не від вина,— відповів адвокат.

— Дорогі мої земляки, любі друзі,—заговорив нарешті Люсьєн,— я хотів би закликати у свідки цієї події всю

Францію. Ось як у нашій країні вшановують людей, ось як надихають їх на великі діяння й великі задуми. Але, знаючи, як я мало досі зробив, я збентежений сьогоднішніми почестями і тішу себе надією, що бодай у майбутньому зможу виправдати вашу віру в мене. У спогадах про ці врочисті хвилини я знаходитиму снагу для пових звершень. Дозвольте ж мені віддати належне тій, хто була моєю першою музою та заступницею, і припагідно виголосити тост за рідне місто! Отож слава прекрасній графині дю Шатле і хай живе шляхетпе місто Апгулем!

— Непогано викрутився,— сказав королівський прокурор, схвально киваючи головою.— Адже ми заздалегідь обміркували свої тости, а він імпровізував.

О десятій вечора учасники банкету почали розходитись.

Почувши незвичайну музику, Давід Сешар запитав у Ба зі ни:

— Що там відбувається в Умо?

— Дають банкет на честь вашого шуряка Люсьєна...

— Я певен, віп жалкує, що не бачить мене там,— сказав Давід.

Опівночі Пті-Кло провів Люсьєна до майдану Мюр’є. Тут поет сказав стряпчому:

— Чоловіче, ми з тобою друзі до могили.

— Завтра в пані Сенонш я підписую шлюбний контракт із Франсуазою де Ляе, її вихованкою,— сказав адвокат.-— Зроби мені приємність, приходь. Пані де Сенопш просила, щоб я привів тебе. Там ти побачиш і префек— торшу. Звісно, їй розкажуть про твій тост, і, гадаю, вона буде щиро втішена.

— Я мав на те свої міркування,— сказав Люсьєн.

— О! Ти врятуєш Давіда!

— Яв цьому впевнений,— відповів поет.

У цю саму мить, мов чарами, перед ними з’явився Давід. Одначе, що ж сталося? Річ у тім, що Давід опинився в досить-таки скрутному становищі. Дружина рішуче забороняла йому не тільки бачитися з Люсьєном, а й відкривати шалапутному поетові таємницю своєї схованки; тим часом Люсьєн писав братові сповнені почуття най— щирішої дружби листи й обіцяв уже найближчими днями залагодити сподіяне зло. От і сьогодні панна Клерже, пояснивши Давідові причину торжества, відлуння якого дійшло до його слуху, водночас передала своєму постояльцеві два листи.

"Мій друже, поводься так, немовби Люсьєна тут не було. Ні йро що не турбуйся, любий, і твердо затям: ми в безпеці тільки доти, доки наші вороги не знають, де ти переховуєшся. Таке моє лихо, що я більше довіряю Кольбові, Маріон і Базіні, аніж братові. На жаль, мій бідолаїїШиії Люсьєн уже не той щирий і ніжний поет, яким ми знали його. Саме через те, що-він хоче втрутитись у твої справи і самовпевнено береться заплатити наші борги (з марнославства, Давіде!), саме через те я ііого й боюся. Він отримав із Парижа франтівську одіж і п’ять золотих у красивому гаманці. Гроші він дав мені, й тепер ми па них живемо. Нарешті у нас стало на одного ворога менше: твій батько повернувся до Марсака. Ми спекалися його завдяки Пті-Кло, який розгадав підступні наміри татуся Сешара і* пегайно поклав їм край, заявивши, що надалі ти без його дозволу нічого розпочинати не будеш і що він, Пті-Кло, не дозволить тобі відступити право на свій винахід, доки ти не отримаєш як аванс винагороду в тридцять тисяч франків: п’ятнадцять тисяч для сплати всіх боргів, а на додачу ще п’ятнадцять, незалежно від того, що тебе чекає — успіх чи невдача. Пті-Кло незбагненний для мене. Обіймаю тебе, як тільки любляча дружина може обняти свого нещасливого чоловіка. Наш малий Люсьєн почуває себе добре. Це справжнє диво — бачити, як росте й розпускається серед наших домашніх бур ця квіточка! Мати, як завжди, молить за тебе бога й обіймає тебе майже так само ніжно, як і я,

твоя Єва"

Остерігаючися селянського лукавства татуся Сешара, Пті-Кло й брати Куенте, як видно з бвиного листа, зуміли його позбутись, і тим легше, що настав час збирання винограду й старому треба було повертатись до свого маєтку.

Люсьєнів лист, укладений у лист Єви, був такого змісту:

"Мій любий Давіде, усе йде прекрасно. Я озброєний 8 голови до ніг; сьогодні я виступаю в похід, а вже днів за два сподіваюся просунутися далеко. З якою радістю обійму я тебе, коли ти будеш на волі й розквитаєшся з моїми боргами! Але я смертельно ображений тією недовірою, яку досі виявляють до мене сестра й мати. Хіба я не знаю, що ти переховуєшся в Базіпи? Щоразу як Базіна до нас приходить, я взнаю новинн про тебе і дістаю відповідь на свої листи. Та й без того очевидно, що моя сестра могла довіритися тільки своїй подрузі по майстерні. Сьогодні я буду зовсім близько від тебе, і мені страшенно прикро, що я не зможу привести тебе на учту, яку дають на мою честь. Марнославству ангулемців завдячую я цей скромний тріумф, про який незабаром усі забудуть, і тільки ти один щиро порадів би за мене. А тепер скажу тобі головне: зачекай ще кілька дпів, і ти простиш тому, хто, хоч і завдав тобі горя, але вище за всю славу світу цінує честь бути твоїм братом.

Люсьен"

В Давідовому серці точилася боротьба двох почуттів, хоч і неоднакових за силою, бо дружину він обожнював, а його прихильність до Люсьєна ослабла, коли він утратив до нього повагу. Але в самотині всі уявлення цілком змінюються. Людина, відірвана від сім’ї, змучена турботами, такими, як ті, що терзали Давіда, поступається думкам, яким вона змогла б опертись у звичайних умовах життя. Отож Давід пережив глибоке хвилювання, коли під звуки музики такого несподіваного для нього торжества він читав лист від Люсьєна, сповнений щирого каяття. Ніжні душі не здатні протистояти цим жалюгідним звірянням, бо прикладають до них міру власних почуттів. Та й зрештою, хіба не крапля води переповнює чашу? Тим-то коли настала північ, ніякі умовляння Ба— зіни не могли утримати Давіда від зустрічі з Люсьєном.

— В цю пізню годину,— сказав він,— на вулицях Ангулема немає жодної живої душі. Ніхто мене не побачить та й заарештувати мене вночі не зможуть. Ну, а якщо я й зустріну когось, то скористаюся з маневру, який вигадав Кольб, і повернусь до своєї схованки. Я так знудьгувався за дружиною і малим І

Базіна, зрештою, поступилася перед цими досить переконливими доводами і випустила Давіда, який з’явився на майдані Мюр’є саме в ту мить, коли Люсьєн і Пті-Кло прощалися.

— Люсьєне! — вигукнув Давід, і брати в сльозах кинулись у обійми один одному.

В житті не часто випадають такі хвилини. Люсьєн був зворушений цим поривом некорисливої дружби, з якою ніколи не рахуються і обманювати яку — злочин. Давід відчував потребу все простити. Великодушний і благородний винахідник збирався лише трохи покартати Лю— сьєна — йому хотілось розігнати хмари, що затьмарили колишні ніжні взаємини між сестрою й братом. Опанований такими почуттями, Давід забув про всі небезпеки, що виникли через нестачу грошей.

— Біжіть скоріше додому,— сказав Пті-Кло своєму клієнтові.— Принаймні скористайтеся зі свого необачного вчпнку й поцілуйте жінку та дитину. І глядіть, щоб ніхто не побачив вас!

"Ну й невдача! — сказав собі Пті-Кло, залишившися сам-один на майдапі Мюр’є.— От якби Серізе був тут!.."

Отак розмовляючи сам із собою, стряпчий ішов попід парканом, що обгороджував ділянку, де нині гордо височіє будинок суду. Ащ раптом позад нього хтось постукав пальцем по дошці, як стукають у двері.

— Я тут,— прошепотів крізь щілину між двома нещільно прибитими дошками Серізе.— Я бачив, як Давід вийшов з Умо. Я вже й так здогадувався, де він ховається, тепер я знаю це напевне і знаю, як його схопити. Але ви дарма дозволили їм піти — мені треба було довідатись про Люсьєнові задуми, щоб якнайліпше налаштувати на цього пастку. Принаймні зачекайте їх тут під якимсь приводом. Коли Давід і Люсьєн вийдуть, спрямуйте їх у мій бік. Вони думатимуть, піби поблизу нікого нема, і я підслухаю, що вони скажуть один одному на прощания.

— Ти сам сатана! — тихо сказав Пті-Кло.

— Тут мимоволі обернешся чортом! — відповів Сері— се.— Чого не зробиш заради того, що ви пообіцяли мені!

Пті-Кло відійшов від загорожі й став прогулюватися майданом, поглядаючи на вікна кімнати, в якій тепер зібралася вся родина; щоб піднести собі настрій, він почав міркувати про своє майбутнє, бо завдяки спритності Серізе він дістав тепер змогу завдати останнього удару. Пті-Кло був з породи тих глибоко зіпсутих, лукавих і двоєдушних людей, які не дадуть спіймати себе на жодну принаду, обминуть усі спокуси особистої прихильності, бо вони надто добре вивчили непостійність людського серця та стратегію інтересів. Отож спочатку стряпчий остерігайся надто розраховувати на Куенте. На випадок, якби його одруження не відбулося й він не мав би підстав звинуватити Куенте-великого в обмані, Пті-Кло заздалегідь обміркував спосіб, як дошкулити фабрикантові;

але після свого успіху в домі Баржетонів адвокат вирішив грати у відкриту гру. Його таємний задум став тепер йому непотрібний і навіть небезпечний з огляду на політичну кар’єру, якої він прагнув. У чому ж полягав задум ГІті-Кло, за допомогою якого він сподівався здобути вплив? Ганнерак і декотрі багаті торговці захотіли утворити в Умо ліберальний комітет, пов’язаний діловими взаєминами з верховодами опозиції. Утворення міністерства Віллеля, яке допустив Людовік XVIII незадовго до своєї смерті, дало опозиції привід змінити тактику; зрештою, по смерті Наполеопа ніхто вже не покладав надій □а такий небезпечний засіб боротьби, як змова. Ліберальна партія створила в глушині провінцій цілу систему легального опору: вона тепер прагнула залучити на свій бік маси й забезпечити собі перемогу на виборах. Уродженець Умо й затятий ліберал, Пті-Кло був заводієм, душею і таємним радником опозиції нижнього міста, яке аристократія верхнього міста всіляко принижувала. Він перший звернув увагу на небезпеку повного засилля Ку— енте в пресі департаменту Шаранти і дійшов висновку, що опозиція повинна мати тут свій друкований орган, щоб не відставати від інших міст.

— Нехай кожен із нас принесе Ганнеракові по п’ятсот франків, і ми зберемо понад двадцять тисяч на купівлю Сешарової друкарні. Тоді ми станемо її хазяями, а офіційним власником зробимо підставну особу.

Адвокатові пощастило схилити до цієї думки місцевих лібералів, і таким чином він укріпив своє подвійне становище як щодо Куенте, так і щодо Сешара, а підшукуючи підставну особу, він, природно, зупинив свій вибір на пройдисвіті такого гатунку, як Серізе, певний, що за відповідну плату з нього легко зробити людину, віддану ліберальній партії.

— Якщо виявиш, де ховається твій колишній хазяїн і видаси його мені,— сказав Пті-Кло колишньому факторові Сешара,— тобі дадуть позичку в двадцять тисяч франків на купівлю Сешарової друкарні, й, можливо, ти станеш на чолі газети.