Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Черев місяць я буду старшим помічником прокурора, а ви станете хазяїном Сешара. Тепер тільки допоможіть мені знайти наступника для моєї контори, адже за якісь п’ять місяців вона стала першою в Ангулемі.
— Вас треба було тільки підсадити на коня,— сказав Куенте, майже заздрячи своєму висуванцеві.
Тепер кожен легко зрозуміє, чому з таким захватом вітали Люсьєна в рідному місті. За прикладом французького короля, який не мстив за герцога Орлеанського, Луїза воліла забути про кривди, що їх витерпіла в Парижі пані де Баржетон. Вона хотіла протегувати Люсьє— пові ії розчавити його своїм заступництвом, вона хотіла позбутись його пристойно. Добре обізнаний, завдяки пліткам, з усіма паризькими інтригами, Пті-Кло правильно зробив ставку на живучу ненависть жінки до чоловіка, який не захотів покохати її тоді, коли їй цього бажалося.
Назавтра після вшанування поета, що виправдало минуле Луїзи де Негрпеліс, Пті-Кло, аби остаточно заморочити Люсьєпові голову і прибрати його до рук, з’явився в дім пані Сешар у супроводі шістьох молодиків, колишніх товаришів Люсьєна по апгулемському колежу. Від імені випускників колежу депутація запросила автора "Стокроток" та "Лучника Карла IX" відвідати врочистий банкет, який вони влаштовують на честь генія, що вийшов із їхніх рядів.
— То це вое ти придумав, Пті-Кло? — вигукнув Люсьєн.
— Твоє повернення на батьківщину,— сказав адвокат,— розбудило наше самолюбство, зачепило в нас почуття честі, отож ми склались і готуємо для тебе розкішну учту. Будуть присутпі наші вчителі й директор; а судячи з того, як розвиваються події, прийдуть і представники влади.
— І якого дня відбудеться банкет? — запитав Люсьєн.
— Наступної неділі.
— На жаль, не зможу,— сказав поет.— От якби днів через десять... Тоді я залюбки...
— Ну що ж! Твоє побажання для нас вакон,— сказав Пті-Кло.— Отже, через десять днів.
Звертаючись до колишніх товаришів по колежу, Люсьєн розмовляв із чарівливою невимушеністю, а вони дивилися на нього майже із святобливим захватом. Мало не півгодини розбалакував поет, хизуючись дотепністю, бо ж він почувався на п’єдесталі й прагнув виправдати високу думку земляків про себе. Заклавши руки в кишені жилета, він промовляв як людина, що дивиться на події з височини, куди його піднесли співгромадяни. Він був скромний, приязпий — такий собі гепій у піжамі. То були нарікання атлега, виснаженого паризькими змаганпями, а передусім — розчарованого. Він палко вихваляв товаришів за відданість рідній провінції і таке інше, і таке інше. Він усіх зачарував. Потім, відвівши Пті-Кло вбік, він зажадав від нього правдивої розповіді про становище Да— віда й покартав адвоката за те, що той допустив до ухвалення вироку про арешт. Люсьєн надумав перехитрувати Пті-Кло. А той усіляко намагався навіяти своєму колишньому товаришеві думку, що він, Пті-Кло, всього-на— всього нікчемний провінційний стряпчий, хлопець простакуватий і недалекий. Устрій сучасного суспільства, набагато складнішого за своєю організацією, ніж суспільство стародавнє, призвів до розподілу здібностей. Колись видатні люди мусили бути всебічно обізнаними, і тому траплялися вони рідко, сяючи, мов смолоскипи, серед народів стародавнього світу. Згодом здібності спеціалізувались, але загальні якості людського розуму виявлялись у будь-яких вчипках. Так, "великий хитрун", як прозвали Людовіка XI, умів послугуватися своїм лукавством за всіх обставин. Але нині навіть загальні якості думки стали відрізнятися. От, скажімо: скільки професій — стільки й різновидів хитрості. Перший-ліпший провінційний стряпчий, перший-ліпший селянин обхитрує в житейських справах найдосвідченішого дипломата. Найпролаз— ливіший газетяр може виявитися цілковитим простаком у торгових справах, отож і Люсьєн повинен був стати і став іграшкою в руках Пті-Кло. Лукавий адвокат, звичайно, сам написав статтю, в якій Ангулем, сперечаючись за що честь зі своїм передмістям Умо, зобов’язувався вшанувати геній Люсьена. Поетові співгромадяни, які прийшли на майдан Мюр’є, були майстровими з друкарні та паперової фабрики Куенте; їх супроводжували конторські службовці Пті-Кло, Кашапа та кілька товаришів по колежу. Знову ставши шкільним приятелем поета, стряпчий слушно розраховував, що рано чи пізно ного товариш мимохіть викаже таємницю Давідової схованки. А якщо Давіда схоплять з Люсьєпової вини, поет буде змушений покинути Ангулем.
Тим-то, щоб остаточпо підкорити Люсьєна своєму впливу, стряпчий тримався з пим, як нижчий з вищим.
— Хіба ж не намагався я зробити все, що в моїх силах? — сказав Пті-Кло Люсьєнові.— Адже йшлося про сестру мого односума; але становище в суді склалося безвихідне — більш я вже нічого вдіяти пе міг. Зрештою, Давід просив мене забезпечити йому спокій па три місяці; ця розмова відбулася першого червня, а справжня загроза виникла аж у вересні, та й то я зумів урятувати майно від позикодавців. Бо в окружному суді я справу виграю; я доб’юся визнання привілеєвого права дружини, яке в цьому випадку пе прикриває ніякого обману... Щодо тебе, то ти повернувся, переживши чимало горя, але, хай там як, а людина ти геніальна...— Люсьєн підняв долоню, наче йому занадто вже близько до носа піднесли кадило з фіміамом.— Так, так, мій друже,— провадив Пті-Кло,— я прочитав "Лучника Карла Дев’ятого" і скажу, що це навіть більше ніж роман, це справжня книжка! А таку передмову могли паписати тільки двоє людей: Шатобріан або ти!
Люсьєн прийняв хвалу, не сказавши, що передмову написав д’Артез. Із ста французьких письменників дев’яносто дев’ять повелися б так само, як він.
— І уяви собі, ніхто тут і знаку не дав, що йому відомо про твій приїзд,— вів далі Пті-Кло, вдаючи глибоке обурення.— Коли я виявив цю загальну байдужість, мені спало па думку розворушити паш сонпий закутень. Я написав статтю, яку ти прочитав...
— Невже справді ти? — вигукнув Люсьєн.
— Авжеж я!.. І ось тепер Ангулем і Умо сперечаються за право па тебе. Я зібрав молодь, твоїх односумів по колежу, й учора ми проспівали тобі серенаду; ну, а почавши, ми захопились і вирішили скинутися на святковий обід. "Хай Давід змушений переховуватися, зате Люсьєна ми увінчаємо лаврами!" — сказав я собі. Більше того,— провадив Пті-Кло,— я мав розмову з графинею дю Шатле і дав їй зрозуміти, що в своїх же інтересах вона повинна врятувати Давіда — вона може, вопа зобов’язана визволити його! Якщо Давід справді зробив відкриття, про яке він мені казав, то уряд не розориться, падавши йому підтримку. А яка честь для префекта стати мовби причетним до важливого для країни винаходу, зробивши протекцію винахідникові! Він прославився б як освічений урядовець!.. Твоя сестра налякана нашою судовою перепалкою. А вона ж іще по-справжньому й не нюхала пороху... Війна в суді обходиться не менш дорого, ніж на полях битви. Але Давід утримав позиції, він хазяїн свого відкриття. Його не можуть заарештувати і не заарештують!
— Дякую, друже, я бачу, що можу довірити тобі свій задум, і ти мені допоможеш здійснити його.— Пті-Кло втупив погляд у Люсьєна, і його схожий на штопор ніс прибрав форму знака "питання.— Я хочу врятувати Давіда,— сказав Люсьєн із підкресленою значущістю.— Я вииен у його нещастях, і я все залагоджу... Я маю вплив на Луїзу...
— Яку Луїзу?
— На графиню дю Шатле!..— Пті-Кло зробив невиразний порух.— Я маю на неї більший вплив, ніж вона думає,— провадив Люсьєн.— Але, мій друже, хоч я й можу вплинути на тих, хто тут у вас при владі, в мене немав фрака...
Пті-Кло знову зробив невиразний порух, ніби хотів запропонувати свій гаманець.
— Дякую, друже,—сказав Люсьєн, потиснувши Пті— Кло руку.— Днів через десять я відвідаю префектову дружину й поверну візит тобі.
І вони розлучилися, обмінявшись міцним потиском рук,
"А він і справді поет,— сказав собі Пті-Кло.— Адже вія божевільний".
"Правильно таки кажуть,— думав Люсьєн, ідучи до сестри.— Твої справжні друзі — тільки друзі зі шкільної лави".
— Люсьєне, що там тобі обіцяв Пті-Кло? — запитала бва.— Ти розмовляв з ним аж надто по-приятельському І Стережися його!
— Його? — вигукнув Люсьєн.— Послухай-но, Єво,— провадив він, ніби скоряючись якійсь думці, що тільки-но
промайнула в нього,— ти втратила віру в мене, ти мепі пе довіряєш, не дивпо, що ти не довіряєш і Пті-Кло. Але пе мине й двох тижпів, як ти зміниш свою думку,— додав він із хвалькуватим виглядом.
Люсьсті піднявся до себе в кімнату й написав такого листа Лусто:
"Мій друже, з пас двох тільки я, мабуть, пам’ятаю про позичений тобі білет на тисячу франків. Та ба! Я аж надто добре уявляю, як тобі ведеться тепер, коли ти читаєш мого листа, і тому кваплюся додати, що не вимагаю сплатити мені борг ні золотою, ані срібною монетою. Ні, я прошу тебе повернути цей борг у вигляді послуги, як хто-нобудь просив би у Флоріпп любовних утіх на від— шкодунання позичених грошей. У нас із тобою спільний кравець, отже, саме ти можеш негайно замовити для мене повний комплект вбрання. Не скажу, що я розгулюю в костюмі Адама, проте у світському товаристві з’явитись не можу. Тут, на мій превеликий подив, мене чекають почесті. що їх віддають у провінції паризьким знаменитостям. Мене вшановують банкетом — достоту як депутата лівих. Тепер ти зрозумів, нащо мені потрібен чорний фрак? Займись-но цією справою, пообіцяй заплатити, напусти туману, коротше, розіграй яку-небудь невидану сценку між Дон Жуаном і добродієм Діманшем, бо вирядитися по-святковому мені треба край! На мені одне лахміття: затям це собі! Надворі вересень, погода стоїть пречудова, ergo1 потурбуйся, щоб на кінець тижня я отримав чарівливе вранішнє вбрання: легкий сюртук темцо— зеленого кольору з бронзовим полиском; три жилети — один кольору сірки, другий картатий, на шотландський штиб, третій цілком білий; далі три пари панталон смерть жінкам — одні з білої англійської фланелі, другі панкові, треті з тонкого чорного казимиру; і нарешті вечірній чорний фрак із чорним атласним жилетом. Якщо ти знайшов собі яку-небудь Флоріну, доручаю їй вибрати на свій смак дві строкаті краватки. Це, зрештою, дрібниці, і я розраховую на тебе, на твою спритність; кравець турбує мене найменше. Але пам’ятаєш, друже, як ми з тобою не раз нарікали, що винахідливість злиднів — цієї, безперечно, найстрашнішої отрути (а надто для парижанина!) — винахідливість, що здивувала б і самого сатану,
досі, одначе, не вигадала способу діставати в борг капелюха! Коли у моду ввійдуть капелюхи вартістю в тисячу франків, вони стануть більш-менш доступні, але поки що в нас у кишенях має подзеленькувати золото, щоб було чим заплатити за капелюх готівкою.
