Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Він пе урвав бесіди з прелатом навіть для того, щоб привітатися з де Сенон— шем, який підійшов і зупинився неподалік.

Не мипуло й десяти хвилин, як Луїза геть утратила самовладання. Вона підвелась, підійшла до єпископа і сказала йому:

— Що вам таке розповідають, превелебносте? З ваших уст не сходить усмішка.

Люсьєн чемно відступив, даючи графині дю Шатле змогу поговорити з єпископом.

— Який дотепний цей молодий чоловік, графипе!.. Він сказав мені, що все завдячує вам...

— Мені не властива невдячність, ласкава пані! — сказав Люсьєн, кинувши на графиню докірливий погляд, що зачарував її.

— Послухаємо, що ви скажете,— мовила вона, порухом віяла запрошуючи Люсьєна підійти ближче.— Хо— діть-но сюди, з монсеньйором. Його превелебність буде нашим суддею.

І вона пішла в будуар, повівши з собою єпископа.

— Вона накидає його преосвященству досить-таки кумедну роль! — сказала одна дама з табору Шандурів умисне голосно, щоб її почули.

— Нашим суддею? — перепитав Люсьєн, поглядаючи то на прелата, то на префектову дружину.— А хто ж підсудний?

Луїза де Негрпеліс сіла на диван у своєму колишньому будуарі. Посадивши Люсьєна по один бік від себе, а єпископа по другий, вона почала розмову. І тут Лю— сьг.н виявив найвищу честь своїй колишній подрузі, він здивував її і потішив: він зовсім не слухав, що вона казали! Поет наслідував жести й позу Пасти в "Танкре— ді", коли вона співає: "О раїгіа!" А його обличчя співало знамениту каватину Ріццо. До того ж здібний учень Коралі зумів зронити сльозу.

— О Луїзо! Як я тебе кохав! — прошепотів він їй на вухо, не звертаючи уваги ні па єпископа, ні на розмову, тільки-но побачив, що графиня похмітпла його сльози.

— Витріть сльози! Невже ви хочете згубити мене ще раз? — тихо сказала вона йому, обернувшись до єпископа сипною, що вкрай збентежило його превелебність.

— О, досить і одного разу! — жваво відповів Люсьєп. (Благальний тон кузини маркізи д’Еспар осушив би сльози і в Марії Магдалини)Боже, боже!.. На мить ожили мої спогади, мої мрії, мої двадцять років!.. І ви!..

Єпископ підвівся й поквапився вийти до вітальні, зрозумівши, що його гідність може постраждати в товаристві колишніх коханців. Усі, ніби змовившись, залишили префектову дружину та Люсьєна на самоті. Але за чверть години Сікст, якого почали дратувати перешіптування та смішки гостей, що походжали біля дверей будуара, увійшов туди із стурбованим виразом обличчя й побачив, що Люсьєн та Луїза захопились розмовою.

— Пані, — сказав Сікст дружині на вухо,— ви краще, ніж я, знаєте Ангулем, тож чи не слід вам потурбуватися про добру славу префектової дружини і про гідність представника уряду?

— Мій друже,— відповіла Луїза, змірявши свого цензора таким гордовитпм поглядом, аж той здригнувся,— я розмовляю з паном де Рюбампре про справи, які безпосередньо стосуються й вас. Ідеться про те, щоб урятувати одного винахідника, бо він стоїть на краю загибелі, ставши жертвою ницих підступів, і ви, звичайно, нам допоможете... Що ж до дам, чия думка про мене так вас обходить, то ви зараз побачите, як я змушу їх по— прикусувати язики.

І графиня вийшла з будуара, спираючись на руку Люсьена. Гординя великосвітської дами спонукала її кинути товариству ще зухваліший виклик, і вона повела поета підписувати шлюбний контракт.

— Підпишемо разом, гаразд? — мовила вона, подаючи Люсьєнові перо.

Люсьєн попросив її розписатися так, щоб він міг поставити свій підпис поряд.

— Пане де Сенонш, невже ви пе впізнали папа де Рю— бампре? — сказала графиня, і гоноровитому мисливцеві довелося вклонитись Люсьєнові.

Луїза дю Шатле повернулася з поетом до вітальні, вона посадила його між собою та Зефіріною на фатальну канапу посеред кімнати. І, сидячи там, мов королева на троні, тихим голосом почала розмову, сповнену іронічних випадів, яку підтримали дехто з її колишніх друзів та кілька дам, котрі складали її почет. Незабаром Люсьен став героєм гуртка; він підхопив розпочату графинею розмову про Париж і з надзвичайною дотепністю тут-таки склав сатиру на паризьке життя, пересипаючи її анекдотами про всяких знаменитостей — справжніми ласощами для жадібних до таких оповідок провіпціалів. Усі захоплювалися розумом Люсьєна не менше, ніж його вродою та ошатністю вбрання. Графиня дю Шатле так вочевидь торжествувала перемогу поета, вона так майстерно грала на всіх його струнах (наче музикант, зачарований своїм інструментом), так доречно підказувала йому слушні репліки, вона кидала на гостей такі промовисті погляди, ніби вимагаючи від них захоплених слів на адресу юного красеня, що декотрі дами уже вбачали в одночасному поверненні Луїзи та Люсьєна глибоке кохання, яке стало жертвою взаємного непорозуміння. І чи не досада призвела до злощасного шлюбу з Сікстом дю Шатле? Чи не кається вона тепер, що вчинила так нерозважливо?

— Отже, до післязавтра,— тихо сказала Луїза Люсьєнові о першій годині ночі, перед тим як підвестися з канапи.— Прошу вас, приходьте неодмінно...

Префектова дружина надзвичайно люб’язно попрощалася з Люсьєпом, ледь схиливши голову в поклоні, потім підійшла до графа Сікста, який шукав свого капелюха, й сказала йому кілька слів.

— Якщо те, що зараз повідомила мені пані дю Шатле, дорогий Люсьєне, правда, розраховуйте на мене,— сказав префект, кидаючись навздогін за дружиною, котра, як і в Парижі, рушила до виходу, не чекаючи його.—

З нипіїшіього вечора ваш зять може вважати себе в безпеці.

— Ви заборгували мені цю послугу, графе,— відповів Ліосьсн з усмішкою.

Куепте і Пті-Кло були свідками цього прощання.

— Гм!.. А нас таки пошили в дурні...— сказав фабрикант.

Пті-Кло, вражений успіхом Люсьєна, приголомшений блиском його розуму, вишуканістю манер, дивився на франсуазу де Ляе, чиє негарне личко сяяло захватом і, здавалося, казало, миршавому нареченому: "От якби ви були схожі на свого друга!"

Аж раптом промінчик радості ковзнув по обличчю стряпчого.

— Але ж обід у префекта відбудеться тільки післязавтра,— сказав віп.— У нас ще цілий день попереду, і я ручаюся за успіх.

— От бачиш, друже,— сказав Люсьєн, коли о другій годині ночі вони з Пті-Кло пішки повертались додому.— Прийшов, побачив, переміг! Ще кілька годин, і Сешар буде щасливий.

"От і все, що мені треба знати",— подумав Пті-Кло, а вголос промовив:

— Я думав, ти тільки поет — ти ж іще й Лозен. А отже, двічі поет.

І вони обмінялися потиском рук, якому судилося стати останнім.

— Моя люба Єво,— сказав Люсьєн, розбудивши сест-. РУ>— У мене добрі вісті! Не мине й місяця, як Давід звільниться від боргів!..

— Але як?

— А от послухай. Під оболонкою графині дю Шатле ховається моя колишня Луїза. Вона кохає мене дужче, ніж колись, і вона змусить свого чоловіка доповісти у міністерстві внутрішніх справ про наш винахід і подати його у схвальному світлі!.. Отож постраждаймо ще якийсь місяць, термін достатній, щоб я помстився префектові і зробив його найщаслпвішим із чоловіків.— Єва, слухаючи брата, думала, що все це мариться їй уві сні.— Коли я знову побачив маленьку сіру вітальню, де два роки тому я тремтів, як дитина, коли я роздививсь як слід меблі, картини, обличчя, мов полуда спала з моїх очей! Як змінює Париж наші уявлення!

— Хіба в цьому щастя? — спитала Єва, зрозумівшй нарешті брата.

— Гаразд, гаразд... Ти ще спиш. Поговоримо завтра, після сніданку,— сказав Люсьєн.

Задум Серізе був надзвичайно простий. Хоча до подібних хитрощів удаються всі провінційні судові пристави, колп їм треба зловити боржника, й успіх такого заходу завжди сумнівний, Серізе мав усі підстави сподіватися, що йому пощастить, бо він готував свою пастку, враховуючи характери Люсьєпа й Давіда — адже обох він чудово знав. Узяв він до уваги також їхні надії. Будучи допжуаном у середовищі молодих майстринь, новоспече— ний фактор братів Куенте робив з дівчатами все, що хотів, сіючи між ними ворожнечу, і тепер, коли йому знадобились особливо важливі послуги, він зупинив вибір на одній з прасувальниць Базінп Клержо на ім’я Анрієт— та Сіньйоль, дівчині, яка своєю красою могла позмагатися з пані Сешар. Анрієттині батьки, дрібні виноградарі, жили на своїй фермі, за два льє від Ангулема, біля дороги на Сент. Сіпьйолі, як і всі селяни, не вважали себе досить багатими, щоб залишити єдпну дочку при собі, й постановили влаштувати її покоївкою до заможних панів. У провінції від покоївки вимагають, аби вона вміла прати й прасувати тонку білизну. Добра слава пані Прієр, чий заклад тепер перейшов до Базіни, сприяла тому, що Сіньйолі віддали дочку до неї в науку і платили эа її харчування й житло. Пані Пріср належала до тієї породи старих провінційних господинь, які беруть на себе обов’язки матерів. Вона жила з ученицями по-сімейному, водила їх до церкви й сумлінно наглядала за ними. Анрієтта Сіньйоль, вродлива, ставна чорнявка із сміливим поглядом, з густими довгими косами, відзначалася тією особливою білістю шкіри, притаманною дочкам півдня, яку можна порівняти тільки з білістю пелюсток магнолії. Тож не дивно, що Серізе відразу накинув на Анрі— єтту оком, і вона мала стати чи не першою з його жертв; але будучи дочкою чесних фермерів, вона довго чинила опір і поступилася йому тільки під впливом ревнощів, поганих прикладів і звичайної обіцянки спокусників: "Я одружуся з тобою", а Серізе не забарився сказати їй це, тільки-но став молодшим фактором у братів Куенте. Довідавшися, що Сіньйолі володіють виноградниками вартістю в десять або дванадцять тисяч франків і досить пристойним будиночком, парижанин поквапився позба-

витп Анрієтту змоги впити заміж за іншого. Такі були амуриі справи красуні Анрієтти та Серізе, коли Пті-Кло пообіцяв зробити його власником Сешарової друкарні, створивши нібито товариство на вірі з капіталом у двадцять тисяч франків, яке, по суті, мало зв’язати Серізе гю руках і ногах. Таке майбутнє, одначе, засліпило фактора, голова в нього пішла обертом, панна Сіньйоль видалася йому тепер перешкодою на шляху здійснепня шанолюбних задумів, і він став нехтувати бідолашною дівчиною. Помітивши, що юний фактор має намір її покинути, Анрієтта вдарилась у розпач і прихилялася до зрадливого коханця дедалі дужче. Та коли паризький шалапут виявив, що Давід переховується в панни Клерже, у нього виник новий намір щодо Анрієтти, проте своєї поведінки він не змінив, вирішивши обернути собі на користь той відчай, який охоплює дівчину, коли їй не лишається іншого виходу, як прикрити свою ганьбу одруженпям.