Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Вона не була певна, що вдруге пощастить так добре заховати Давіда, як тепер, і вперто відповідала старому: "Виручіть сина і про все довідаєтесь". Ніхто з чотирьох зацікавлених осіб, що зібралися тут мовби за накритим столом, не наважувався доторкнутись до страв, так усі боялися, що його випередять; і всі тільки стежили за суперниками, остерігаючись один одного.
Через кілька днів по зникненні Давіда Пті-Кло навідав Куенте-великого на його фабриці.
— Я зробив усе від мене залежне,— сказав вій йому.— Давід'добровільно запроторив себе до.якоїсь невідомої нам в’язниці і там спокійно вдосконалює свій винахід. Якщо ви й не досягли мети, я в тому не винен. Виконуйте свою обіцянку.
— Залюбки, коли ми доб’ємося успіху,— відповів Куен— те-великий.— Сешар-батько ось уже кілька днів, як тиняється тут. Він заходив до нас, цікавився виробництвом
паперу. Старий скнара пронюхав про синове відкриття і хоче мати з нього зиск. Отож є надія заснувати спілку. Ви повірений батька і сина...
— І святого духа, що віддасть їх у наші руки,— докинув Пті-Кло з посмішкою.
— Авжеж,— відповів Куенте.— Посадіть Давіда до в’язниці або віддайте його в наші руки, домігшися, щоб він підписав зобов’язання про утворення комерційної спілки з нашою участю, і ви одружитеся з мадмуазель де Ляе.
— Це ваш ультиматум? — запитав Пті-Кло.
— Уе?1,—сказав Куенте,— якщо ми вже говоримо з вами по-іноземному.
— Так послухайте, що я скажу вам чистісінькою французькою мовою,— сухо кинув Пті-Кло.
— Ну що ж! Послухаємо,— мовив Куенте із зацікавленим виразом.
— Відрекомендуйте мене завтра ж пані де Сепонш, добийтеся для мене якогось відчутного результату, одне слово, здійсніть свою обіцянку, або я сам заплачу Даві— дові борги, продавши свою контору, й увійду з ним до паю. Я не бажаю пошитися в дурні. Ви розмовляли зі мною навпростець, і я теж буду з вами відвертий. Я виконав свої зобов’язання, тепер викопуйте ви. Ви маєте все, я — нічого. Якщо ви не підтвердите слова ділом, я теж зумію зіграти з вами лихий жарт.
Куепте-великий надів капелюха, взяв парасольку, прибрав властивого йому єзуїтського виразу і вийшов, запропонувавши Пті-Кло йти за ним.
— Зараз ви пересвідчитеся, любий друже, протоптав я для вас стежечку чи ні...— сказав фабрикант стряпчому.
Своїм лукавим і топкпм розумом фабрикант миттю збагнув усю небезпеку становища; з такими людьми, як Пті-Кло, слід було грати у відкриту гру. Втім, він уже якось, про всяк випадок і для очистки совісті, прошепотів кілька слів на вухо колишньому генеральному консулові, вдавши, ніби його вельми турбує добробут мадмуазель де Ляе.
— У мене є дещо на прикметі для Франсуази. Адже з тридцятьма тисячами франків посагу,— додав він, по— сміхпувшись,— як на нинішні часи, дівчині не слід надто вередувати.
— Ми ще повернемося до цієї розмови,— відповів франсіс дю Отуа.— Після від’їзду папі де Баржетоп еталони ще пані де Сенонш круто змінилося, і ми маємо надію видати Франсуазу за дворянина — якого-небудь підстаркуватого поміщика.
— І вона погано закінчить,— сказав паперовий фабрикант, споважнівши.— Послухайтесь мене, видайте її ліпше за здібного й шанолюбного молодика, якому ви протегуватимете і ЯКИЙ здобуде для своєї дружини високе становище.
— Побачимо,— знову ухилився ВІД прямої ііІДПОВІДІ франсіс.— Так чи так, треба ще спитати, якої про це думки її хрещена мати.
Після смерті Баржетона Луїза де Негрпеліс продала будинок на вулиці Мінаж. Пані де Сенонш, вважаючи своє помешкання надто тісним, умовила чоловіка купити цей дім, колиску шанолюбних мрій Люсьєна і місце зав’язки цієї історії. Зефіріна де Сенонш поставила собі за мету успадкувати своєрідну королівську владу, яку мала тут пані де Баржетон, завести свій салон, одне слово, стати вельможною дамою. У вищому ангулемському товаристві після поєдинку де Баржетона з де Шандуром стався розкол; одні обстоювали невинність Луїзи де Негрпеліс, інші вірили наклепам Станіслава де Шандура. Пані де Сенонш висловилася за Баржетонів і негайно завоювала симпатії їхніх прихильників. Потім, переїхавши в особняк Баржетонів, вона скористалася зі звички багатьох ангулемських дворян віддавна збиратись у цьому домі за картярським столом. Пані де Сенонш приймала гостей щовечора і завдяки цьому здобула рішучу перемогу над Амелі де ЦІандур, котра очолювала ворожу партію. Після цього надії Франсіса дю Отуа, який опинився в самому осередді ангулемської аристократії, зайшли так далеко, що він запалився бажанням видати Франсуазу за старого де Севрака, котрого так і не змогла вполювати для своєї дочки пані дю Броссар. Повернення Луїзи де Баржетон, тепер уже дружини ангулемського префекта, збільшило надії Зефіріни щодо своєї улюбленої хрещениці. Вона сподівалася, що графиня Сікст дю Шатле використає свій вплив і гідно віддячить тій, яка свого часу мужньо виступила на її захист. Паперовий фабрикант, знаючи Ангулем як свої п’ять пальців, умить оцінив, наскільки знизились його шанси на успіх, але вирішив здолати труднощі за допомогою сміливого й зухвалого маневру, на який зважився б тільки Тартюф. Миршавий адвокатик, здивований чесністю свого спільника по крутійству, не заважав йому віддаватись цим нелегким роздумам, поки вони йшли від паперової фабрики до будинку на вулиці Мінаж. Ллє в передпокої непроханим гостям довелося зупинитись, коли лакей заявив: "Пані снідають".
— І все & повідомте про наш прихід,—— сказав Куенте— великий.
Святеттппка-фабриканта прийняли, тільки-но було названо його ім’я. Адвоката відрекомендували манірній Зе— фіріпі, яка снідала у вузькому колі — з Франсісом дю Отуа та мадмуазель де Ляе. Де Сенонша, як і завжди, не було вдома — цього разу його запросили на відкриття мисливського сезону до папа де Пімантеля.
— Дозвольте, ласкава пані, відрекомендувати молодого адвоката, про якого я вам уже казав. Він потурбується про те, щоб увести в права вашу чарівну вихованку.
Колишній дипломат роздивлявся Пті-Кло, а той і собі нишком поглядав на чарівну вихованку. Щодо Зефіріни, якій пі Куенте, ні Франсіс досі й словом пе прохопилися про ймовірного жениха, то її здивування було таке велике, аж виделка випала в неї з рук. Мадмуазель де Ляе, похмуру дівицю сварливої вдачі, досить незграбпу, худу, з бляклим волоссям, було дуже важко видати заміж, незважаючи па її аристократичні претензії. Проставлені в метричному свідоцтві слова "батьки невідомі", по суті, заступали їй дорогу до вищого світу, куди люблячі хрещена мати та Франсіс так хотіли її ввести. Папна де Ляо не здогадувалася про своє справжнє становище і була вельми вибаглива: вона відкинула б домагання і пайба— гатшого комерсанта з Умо. Та сама виразна гримаса, що скривила губи дівчини, коли вона побачила миршавого адвоката, пересмикнула, як помітив Куенте, й обличчя Пті-Кло. Пані де Сенопш і Франсіс, здавалося, запитували одне в одного, як би їм скоріше вирядити геть Куепте та його підопічного. Фабрикант, від чиєї уваги ніщо пе сховалося, попросив пана дю Отуа вділити йому хвилинку для бесіди і пройшов разом з колишнім дипломатом до вітальні.
— Пане, батьківське почуття вас засліплює,— сказав він йому навпростець.— Вам було б дуже нелегко видати свою дочку заміж, і у ваших же інтересах я поставив вас у безвихідь, бо я люблю Франсуазу, як люблять дитину, що виросла па твоїх очах. Так от, відступати вам немає куди — Пті-Кло знає все!.. Він шанолюбний аж надміру, і це запорука того, що ваша люба крихітка буде щаслива. Крім усього, Франсуаза крутитиме своїм чоловіком, як захоче. А ви, з допомогою префектової дружини,— адже вона ось-ось приїде,— виклопочіть для зятя посаду прокурора королівського суду. Пан Міло, як кажуть, має дістати призначення в Невер. Пті-Кло продасть свою контору, ви легко влаштуєте його попервах другим товаришем прокурора, а там і незчуєтесь, як він стане прокурором, головою суду, депутатом...
Вернувшись до їдальні, Франсіс повівся надзвичайно люб’язно із претендентом на руку своєї дочки. Віп подивився на пані де Сенонш промовистим поглядом і закінчив сцену оглядин, запросивши Пті-Кло прийти до них завтра на обід, па яким вони, до речі, поговорять і про справи. Потім увічливо провів фабриканта й адвоката аж до виходу, сказавши Пті-Кло, що він, а заодно і пані де Сенонш, довіряють похвальному слову Куенте і схильні прпстати па будь-яку пропозицію опікуна панни де Ляе, якщо це принесе щастя їхньому любому ангелові.
— Яка ж вона бридка! — вигукнув Пті-Кло.— Я вклепався!..
— У неї аристократичні манери,— відповів Куенте.— Ну, а якби вона була гарна, невже б її за вас видали?.. Ніколи, мій друже, бо знайшовся б не один підупалиіі дво— ряпин-поміщик, котрому б ой як згодилися тридцять тисяч посагу, прихильність пані де Сенонш та ще п високе заступництво графині дю Шатле; а тим більше, коли взяти до уваги, що пан Франсіс дю Отуа, звісно, вже не одружиться, і ця дівчина — його спадкоємиця... Але вам пощастило — Франсуаза, вважайте, ваша...
— Ви певні?
— Певен. Я зробив ось що...— І Куенте-великий розповів адвокатові про свій сміливий маневр.— Так от, друже, ходять чутки, ніби пана Міло призначають у Невер прокурором. Продавайте контору, й років через десять вп вже будете міністром юстиції. А чого б і ні? Ви хлопець відчайдушний і не завагаєтеся, хай там яких послуг зажадав би від вас королівський двір...
— Ну, то будьте завтра о пів па п’яту на майдані Мюр’є,— сказав стряпчий, схвильований надією на таке блискуче майбутнє.— Я переговорю із старим Се шаром, і ми склепаємо товариство, в якому батько й син потраплять до рук святого духа Куенте.
У той час як старий кюре з Марсака підіймався на ангу— лемський пагорб, щоб сповістити Єву, в якому стані він знайшов її брата, Давід уже одинадцять днів переховувався па два кроки від того дому, звідки щойпо вийшов статечний священнослужитель.
Коли абат Маррон з’явився на майдані Мюр’в, він побачив там трьох чоловіків; кожен з них був по-своєму особою визначного, і кожен міг занапастити майбутнє і теперішнє бідолашного винахідника, що прирік себе на добровільне ув’язнення. То були Сешар-батько, Куенте— великий і миршавий адвокатик. Троє людей — три втілення жадібності. Але жадібності настільки ж неоднакової, наскільки неоднаковими були ті люди.
