Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Красно дякую! Куди вже мені, невігласові, пхатися до розробки винаходу, вся суть якого в тім, щоб видурити в мене гроші. Мавпа не з’їсть Ведмедя,— сказав він, натякаючи на їхні друкарські прізвиська.— Я, зрештою, виноградар, а не банкір... І ти сам бачиш, що справи між батьком і сином не доведуть до добра. Ходімо краще обідати. От ти й не скажеш, ніби я нічого тобі не даю!..
Давід був із тих доброчесних людей, які воліють страждати мовчки, не засмучуючи близьких, і якщо вони вже виливають горе в сльозах, значить, сили їхні вичерпались. Єва розуміла цю благородну натуру. Але батько вбачав у тому потоці скорботи, що вирвалась із глибини душі, звичайне скигління дітей, котрі намагаються розжалобити батьків, і пригнічений стан Давіда він пояснив почуттям сорому від невдачі. Батько й син розлучились у сварці. Давід і Кольб близько півночі повернулися в Ангулем: вони прокралися в місто пішки і з такою обережністю. що їх можна було прийняти за злодіїв, які вийшли на промисел. Десь о першій годині ночі Давід, ніким не помічений, увійшов у дім Базіни Клерже й оселився в надійному притулку, що його приготувала для нього дружина. Увійшовши туди, Давід віддався під опіку співчуття, найбільш винахідливого: співчуття гризетки. Наступного ранку Кольб похвалявся, що врятував хазяїна, вивізши з міста верхи на коні, а потім, мовляв, посадив його в тарадайку, яка прямувала кудись у околиці Ліможа. В льоху Базіни заздалегідь склали досить великий запас сировини, отож Кольбові, Маріон, пані Сешар та її матері не було потреби ходити до панни Клерже.
Через два дні після розмови з сином старий Сешар, у якого лишалося до збирання винограду ще днів двадцять вільних, прибіг до невістки, підштовхуваний жадібністю. Він не міг спати, йому не терпілося довідатись, чи винахід подав надії на багатство. Старий хотів, як він висловлювався, промацати перші паростки. Він оселився в матгсарді, над помешканням невістки, в одній з двох кімнаток, які залишив за собою, і жив там, заплющуючи очі на те, як тяжко бідує синова родина. Хіба ж вопи не заборгували йому за оренду майстерні? Ну, значить, повинні годувати його! Старий не бачив нічого дивного в тому, що до столу подавались олив’яні ложки.
— Я сам так починав,— сказав він невістці, коли вопа вибачилася, що не може подати срібних приборів.
Маріон була змушена найматись до крамарів і відробляти харчі, які брала для всієї родини. Кольб працював муляром за двадцять су на день. Та, незважаючи на їхню безкорисливу допомогу, в бідолашної Єви незабаром лишилося гсього десять франків, бо задля дитини й Давіда вона жертвувала останніми грішми, аби краще пригостити виноградаря. Вона все сподівалася, що її ласкаве поводження, її шаноблива ніжність, її покірливість розчулять старого скнару, проте він лишався пезворушпо байдужим. Його холодний погляд, який завжди відчувала на собі Єва, нічим не відрізнявся від погляду Куенте, Пті-Кло, Серізе, і тоді Єва спробувала бодай збагнути, що ж він усе-таки за людина і що в нього на думці. Та дарма! Старий Сешар був вічно під хмелем і здавався непроникним. Хміль — це подвійна завіса. Прикриваючися сп’янінням, частіше вдаваним, ніж справжнім, дідуган намагався вирвати у Єви Давідову таємницю. Він то влещав невістку, то залякував її. Коли Єва відповідала старому, що їй нічого не відомо, він казав: "Усе своє добро проп’ю, усе вкладу в довічну ренту..." Ця принизлива боротьба геть змучила бідолашну жінку, і вона, боячись образитп свекра, кінець кінцем стала відповідати йому мовчанкою. Якось, утративши терпець, Єва відрубала:
— Ех, батьку! Чи ж так важко усе залагодити? Заплатіть Давідові борги, він повернеться додому, й ви з ним порозумієтесь!
—— Ага! Он чого вам від мене треба! — вигукнув старий.— Так і будемо знати!
Не вірячи у свого сина, татусь Сешар вірив у Куенте. Брати фабриканти, до яких він прийшов порадитись, умисне розпалювали його жадібність, сказавши йому, що досліди його сина обіцяють мільйони.
— Нехай Давід доведе, що він домігся своєї мети, і я, не вагаючись, увійду з ним до паю. Моїм внеском стала б моя паперова фабрика. Винахід вашого сина, як на мою думку, має не меншу ціну,— сказав йому Куенте-великий.
Випиваючи по чарочці з майстровими, недовірливий дідуган зібрав чимало потрібних йому відомостей; прикинувшись дурником, він досить хитро допитав Пті-Кло і зрештою здогадався, що за спиною Метів’є ховаються Куенте. Він вирішив, що їхня мета — розвалити Сешарову друкарню і вони умисне морочать його принадою відкриття, щоб змусити заплатити синові борги. Хіба міг старий простолюдин здогадатися про співучасть Пті-Кло, про те, що справжньою метою лукавих підступів Куенте було рано чи пізно заволодіти спокусливою промисловою таємницею? Кінець кінцем татусь Сешар, утративши надію зламати впертість мовчазливої невістки й випитати в неї, де ховається Давід, вирішив проникнути в майстерню для відливання валків, бо йому якось пощастило пронюхати, що син робив свої, досліди там. Одного ранку, прокинувшись удосвіта, він вийшов на подвір’я й почав зривати замок.
— Е, е, що ви там робите, дядечку Сешар?..— вигукнула Маріоп, підбігаючії до мочильні; вона теж устала рапо— вранпі, збираючись па фабрику.
— Хіба я не у себе вдома, Маріон? — відповів старий, збентежившись.
— Отакої! Чи не красти ви збираєтеся на старості літ?.. І начебто тверезий поки що... Зараз же піду розповім хазяїни.
— Цить, Маріон! — сказав старий, витягуючи з кишені дві монети по шість франків.— На ось, візьми...
— Гаразд, я мовчатиму, але не здумайте поткнутися сюди вдруге! — сказала Маріон, насварившись на нього пальцем.— А то зчиню шарварок на весь Ангулем.
Коли старий пішов, Маріон зайшла до господині.
— Беріть, пані! Я видурила у вашого свекра дванадцять франків...
— Як тобі вдалося?..
— Та зібрався він стромити носа в чани хазяїна — оглянути і’юго припаси, видно, хотів... Ну ви ж знаєте, вся ота морока з відкриттям... Я-то добре знала, що в кухоньці вже пічого нема. Але нагнала на нього страху, кажу, ви хочете обікрасти сина, тож він і тицьнув мені дві монети, аби я мовчала...
У цей час прийшла Базіна і з веселою усмішкою нишком передала подрузі Давідового листа, написаного на чудовому папері.
"Моя кохана бво, тобі першій пишу я на першому аркуші паперу, виготовленого за моїм способом. Я розв’язав проблему проклеювання в чані! Фунт паперової маси обійдеться всього в п’ять су, навіть якщо треба буде вирощувати потрібні мені культури в полі й оброблятп для цього грунт. Отже, для виготовлення стопи паперу вагою дванадцять фунтів піде лише на три фрапки проклеєної маси. Я пелен, що наполовину зменшу вагу кпижок. Папір для конверта, листа, зразків — усе це я виготовив різними способами. Обіймаю тебе й цілую. Ми будемо дужо щасливі, бо єдине, чого нам бракувало,— це багатства".
— Погляньте-но,—сказала Єва свекрові, показуючи йому зразки Давідового паперу.— Віддайте синові виторг з вашого врожаю, допоможіть йому забагатіти, і він удеся-
теро поверне вам те, що ви йому дасте, бо він домігся свого!..
Татусь Сешар зразу побіг до Куенте. Там вони ретельно оглянули й випробували кожен аркуш: на кожному стояла ціна — від трьох до десяти франків за стопу; одні були проклеєні, інші — без клею; одні відсвічували металевим блиском, інші — м’яким відтінком китайського паперу; тут були всі різновиди білості. У лихварів, коли вони роздивляються діаманти, так не світяться очі, як засвітилися вони в Куенте та у старого Сешара.
— Ваш син на правильному шляху,— сказав Куенте* гладкий.
— У такому разі заплатіть його борги,— сказав старий друкар.
— Охоче, якщо він прийме нас у компаньйони,— відповів Куенте-великий.
— Ви душогуби! — вигукнув колишній Ведмідь.— Ви судитеся з моїм сином під вивіскою Метів’є, а що в нього грошей нема, то ви хочете, щоб замість нього заплатив я, у цьому весь фокус. Так я вам і піддамся! Знайшли дурного!..
Брати фабриканти переглянулись, але зуміли приховати подив, який викликала в них здогадливість старого скнари.-
— Ми ще не такі мільйонери, щоб забавлятися дисконтом векселів,— відповів Куенте-гладкий.— Ми були б щасливі, якби могли платити готівкою бодай за ганчір’я, а нам досі доводиться видавати своєму постачальнику векселі.
— Треба поставити досліди на широку ногу,— холодно сказав Куенте-великий.— Те, що виходить у чавунці, вазнає краху в промисловому виробництві. Визволяйте сина.
— Ну, гаразд, я визволю його. Але чи прийме він мене в компанію, коли опиниться па волі? — запитав старий Сешар.
— Це нас не стосується,— сказав Куенте-гладкпй.— Невже ви думаєте, чоловіче, що ось дасте ви синові десять тисяч і на цьому кінець? Патент на винахід коштує дві тисячі франків — і не раз доведеться з’їздити до Парижа. Потім не завадило б, як каже мій брат, виготовити пробну тисячу стоп, ризикнути спершу кількома великими чанами маси, щоб дістати точне уявлення про цінність винаходу,— а вже тоді вкладати гроші у справу. Ви ж
повніші розуміти: довіряти винахідникам слід з великою осторогою.
— Щодо мене,— сказав Куенте-великий,— то я віддаю перевагу уже спеченому хлібові,
Старші Сешар не спав цілу ніч, міркуючи, як йому вчинити. "Якщо я заплачу Давідові борги, він вийде па волю, а тоді яка йому буде потреба ділити зі мною прибутки? Він добре розуміє, що я обшахрував його, втягши тоді в лілову спілку зі мною. Обпікшись раз, він не захоче обпектись удруге. Отож мені вигідніше тримати його в тюрмі... у безвиході".
Куенте надто добре знали старого Сешара і розуміли, що в полюванні на Давіда він буде з ними заодно. Власне, усі троє міркували так: "Щоб заспувати комерційну спілку для запровадження у виробництво таємничого вииаходу, необхідно провести низку досліджень, а щоб провести дослідження, треба визволити Давіда Сешара. Але Давід, опинившись на волі, вислизне від нас". Крім того, кожен мав іще якусь задню думку. Пті-Кло міркував: "Ось одружуся і тоді плювати я хотів на Куенте. Але поки що треба їм догоджати". Куенте-великий думав: "Ліпше я триматиму Давіда під замком і буду хазяїном становища". Старий Сешар твердив собі: "Заплачу я борги сина, а він мені подякує та й по всьому!" Тим часом бва, незважаючи на доскіпливі розпитування старого виноградаря, незважаючи на погрози вигнати її з дому, не хотіла ні відкрити свекрові притулок свого чоловіка, ні навіть влаштувати їм де-небудь зустріч.