Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Наплив американців у Берлін триває. Серед багатьох тисяч гостей німецької метрополії є чимало видатних особистостей, які відвідують Берлін у службових або приватних справах. Так, наразі тут [у готелі «Еспланада»] перебуває відповідальний секретар американської делегації при Міжнародній парламентській спілці доктор Колл із Вашингтона, за яким через тиждень прибудуть декілька американських сенаторів. Окрім того, ближчим часом в Берліні чекають на нью-йоркського брандмайора Кілона, який разом з колишнім міністром праці Девісом[182] зупиниться в отелі «Адлон».
З Лондона на з'їзд Світового об'єднання ліберально-релігійного єврейства, що відбуватиметься в Берліні з 18 до 21 серпня, прибув президент цього об'єднання Клод Монтефйоре[183]; разом зі своєю співробітницею, леді Лілі Г. Монтеґю, яка його супроводжує, він зупинився в готелі «Еспланада».
Оскільки погода просто мерзенна, ліпше зайти у приміщення, хоча б, приміром, потинятися Центральним критим ринком, але там страшенний галас і стільки візків, що треба пильнувати, аби з ніг не збили, і ніхто навіть не попередить, не гукне. То краще вже поїхати в суд з трудових спорів на Ціммерштрасе, там і поснідаємо. Той, хто часто мав справу з дрібним людом, — зрештою, Франц Біберкопф також не велике цабе, — той їде в західну частину міста, щоб подивитися, як там живуть люди.
У кімнаті № 60 суду з трудових спорів можна трохи підкріпитися; загалом це доволі маленьке приміщення з шинквасом та кавоваркою «Еспресо». На дошці висить меню: «Обід: заправлений рисовий суп, рисолі [забагато «р»], 1 марка». Огрядний молодик у рогових окулярах сидить за столом і наминає згаданий обід. Якщо поглянути на нього, то можна переконатися, що перед ним парує тарілка з рисолями, соусом та картоплею, і він якраз зайнятий тим, що все це, одне за одним, хоче стеребити. Його погляд бігає туди-сюди по тарілці, так наче в нього хтось збирається відібрати ту поживу, але ніхто не сидить поряд з ним, за столом він сам, та все одно чомусь хвилюється; він розрізає, підхоплює виделкою й запихає до рота шматок за шматком, і все так хутко, раз-раз-раз-раз, й поки він орудує виделкою, туди-сюди, туди-сюди, поки ріже, розминає картоплю, заковтує, сопе, плямкає, жує, сам тим часом не зводить очей з тарілки, спостерігаючи за тим, як їжі стає все менше; ті очі, як два сторожові пси, стережуть тарілку й оцінюють, скільки страви ще залишилося. Ще раз туди-сюди. Тепер з усім покінчено, молодик підводиться, такий млявий і огрядний, він усе гарненько підчистив, збирається розрахуватися. Сягнув рукою у внутрішню кишеню, дістав гаманець і питає: «Пані, скільки з мене?» Потім товстун виходить на вулицю, віддихується, розстібає ззаду на штанях хлястик, щоб животу було просторіше. Зараз у нього в шлунку добрі три фунти харчів. Тепер у животі закипіла робота, адже він має впоратися з усім тим, що напхав туди молодик. Кишки ворушаться, колихаються, скорочуються й звиваються, як дощові черв'яки, залози роблять те, що їм належиться — виділяють свої соки в оту масу їдла, впорскують, як пожежники з брандспойта, а згори навздогін котиться слина; хай би що ковтав молодик, усе воно потрапляє в кишківник, рідка їжа атакує нирки, ніби покупці універсальну крамницю в тиждень розпродажу, й повільно, крапля за краплею, просочується в сечовий міхур. Зачекай-но, хлопче, невдовзі ти повернешся тим самим коридором назад до дверей з написом «Чоловічий туалет». Так уже заведено на світі.
За дверима йде судове засідання. Хатня робітниця Вільма — як пишеться ваше ім'я, я думав, що через «V», ну тоді переправимо на «W» — стала дуже зухвало поводитися, навіть непристойно… Кажу їй, пакуйте свої речі й забирайтеся геть… я маю свідків… Я нічого такого не роблю, я порядна дівчина… До шостого числа, беручи до уваги різницю за три дні, я готовий заплатити