Українська література » Сучасна проза » Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

Читаємо онлайн Сибіріада польська - Збігнєв Доміно
тайги.

Сташек почав журитися, чи з батьком щось погане не трапилося. А крім цього, вже кілька днів не мали з Тадеком у роті ні шматочка хліба. Тому що календарний місяць закінчився, закінчилися в них картки на хліб. У ліспромгоспі Сташеку карток не дали.

— Нема вас у списку. Є Ян Долина плюс дві особи на його прохарчуванні. А звідки я можу знати, що це саме ви?

— Люди в бараку знають, можуть посвідчити...

— Люди, люди! Люди все можуть посвідчити! Картки належать лише годувальнику, а ви є «іждівєнци». Повернеться батько, то хліб заберете, не пропаде.

Про свої клопоти Сташек не розповідав нікому. Навіть Здісі. А благати ласки у когось не хотів і не вмів. Мав ще кілька жмень крупи і нею прикрашував рідкі супи, варені з лободи й кропиви. А коли впіймав рибу, то вже був справжній банкет. Що тільки не зварив, з’їдали з Тадеком вранці, а потім виходили з барака і протягом цілого дня волочилися над Бірюсою, по навколишній тайзі. Що при цій нагоді знайшли, з’їдали: щавель, черемшу або іншу дику зелень. До барака поверталися у сутінках і відразу лягали спати, бо вві сні легше голод обманути.

Та ще й через кілька днів почало падати. Стало холодніше, мрячив дрібний докучливий дощ. Густа імла вкрила ріку, вповзала у тайгу. Хлопці, голодні, промоклі та промерзлі, волочилися по прибережних луках, де найлегше можна було знайти купини кислуватого щавлю. Тадек, босий і погано одягнений, клацав зубами від холоду, поплакував і вже другий день жалівся, що болить його живіт. Під вечір повернулися до барака. Сташек уклав малого на нарах і пішов зварити щось гаряче. Мав тільки лободу. Навіть сіль закінчилася. Не хотів нічого позичати у сусідок, боявся, що почнуть його випитувати, що варить. Зелений суп з лободи був нудотний, не смакував. Тадек пік губи і не випив ані ковтка. Сташек хотів дати йому добрий приклад, змусив себе, узяв до рота зо дві ложки, але, незважаючи на голод, цього свинства без солі їсти не можна було. Ліг біля брата, що поплакував, і закутав до сну. Вранці Тадек прокинувся розпалений гарячкою, плакав і кликав батька. Маячив. Сташек заварив кип’ятку і пробував його ним поїти. Малий душився, плював, не пив. «Якби так цю воду трошки посолити?» — подумав Сташек і на цей раз вирішив піти до пані Корчинської і позичити ложечку солі.

Щось його змусило перед нею виявитися: може, червоні від невисипання очі, які бігали, а може, тремтячий голос, але пані Корчинська за хвилину з’явилася біля їх нар. Одного погляду на розпалену гарячкою дитину вистачило, щоб зорієнтуватися у ситуації. Малий, напоєний малиновим чаєм, нагодований мискою поживного супу, принесеного панею Земняковою, вже надвечір почувався краще. А другого дня батько повернувся зі сплаву!

Долина повернувся явно перемінений. Щоправда, трохи схудлий, почорнів, відшмаганий вітром, водяними бризками і сонцем, але здався Сташеку міцнішим і немов молодшим. Став більш лагідним в обходженні, частіше усміхався, навіть часом жартував. І піклувався про себе більше. Щодня шкрябав підборіддя старою бритвою, зачісував волосся, латав просмоленою дратвою зношені чоботи і частіше прав сорочки. Від смерті мами батько був скоріше відлюдником, уникав людей. Тепер шукав з ними контактів. Особливо втішався поверненням Корчинського, не нехтував політиканствуванням, а у теплі вечори виходив з усіма перед барак. Часто на березі Бірюси розпалювали велике вогнище, навколо якого збиралася молодь, приходили старші. Хтось розтягував стару гармошку, інший брякав на балалайці, починалися жарти, розмови, спільні співи і навіть танці. Видно, така хвилина розрядки потрібна була людям. Батько повертався до барака пізно, довго не міг заснути, зітхав і крутився на нарах. Цю зміну в батькові Сташек помітив ще під час привітання.

— Сташеку, твій батько повернувся зі сплаву! — заверещав на ввесь барак Юзек Жепка, хлопець трохи старший від Сташека, батько якого був також на сплаві. Крім Жепки та російського штурмана, були там також дві дівчини: Жуцідлова Сташка і Броня Барська.

Батько, широко всміхнений, кинув дорожній мішок, вхопив Тадека, підняв високо вгору, пригорнув, поцілував. Пригорнув також Сташека, поплескав по худій спині і зарекомендував Броні, яка стояла поруч.

— Це саме є мій старший, Стась. Разом собі господарюємо. Ну, а це молодший, Тадзьо. Я говорив уже тобі про них.

— Але ж я їх знаю, знаю їх обох. А зі Сташеком то навіть колись у Каєн ми йшли разом по хліб.

— Тату! — вклинився у її слова Тадек. — А нам то хліба в Каєні не дали, і я був голодний, навіть хворий! Пані Земнякова дала нам супу. І пані Корчинська...

— Зараз буде хліб, татко тобі привіз.

Батько розв’язав мішок із хлібом. Броня тим часом витягнула руку й хотіла погладити Сташека по чуприні. Той, незвичний до подібних жестів, відхилив голову і долоня дівчини повисла в повітрі.

Броня справді йшла колись з дітьми до Каєна і всю дорогу передавала їм короткий зміст «Вогнем і мечем». З цілої трилогії мали в бараках тільки «Потоп». Обіцяла навіть, що при нагоді розкаже ще «Пана Володиєвського», а може і «Хрестоносців». Але така нагода доти не трапилася. Сташек навіть по-своєму ту Броню любив, але то ще не привід, думав роздратований, щоб робити йому такий сором, поводитися з ним, як з малою дитиною і при всіх гладити по голівці. Але навіть у думку йому не прийшло, що незадовго після цього саме через цю Броню поб’ється до крові з Казеком Грубою.

А було так. Йшли з хлопцями на рибу, минули Броню, яка поверталася від річки з

Відгуки про книгу Сибіріада польська - Збігнєв Доміно (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: