Засліплення - Еліас Канетті

жодним іншим шляхом. Фішерле не сподівався, що той діятиме так послідовно, й захоплювався ним. Він поклав собі допомогти цьому характерові доконати свого. Він хотів посприяти Кінові позбутися його капіталу до останнього гроша якнайшвидше й без особливих зусиль. Та позаяк розтринькувати таку суму, спочатку досить пристойну, було шкода, Фішерле мав пильнувати, щоб у справу не втрутився хтось із чужих. Те, що діялося між цими двома характерами, стосувалося тільки їх і більш нікого. З кожним Кіновим кроком Фішерле підбадьорливо похитував своїм горбом, раз у раз показував на який-небудь темний куток, приставляв до губів пальця й ступав навшпиньках. Коли повз нього пройшов якийсь службовець — випадково він виявився тією свинею, котра у відділі нагорі складала ціну на книжки, — Фішерле спробував був уклонитися, рвучко гойднувши назустріч йому горбом. Кін також уклонився, тільки суто через полохливість — він відчував, що цей на вигляд нібито чоловік, який чверть години тому спустився сходами вниз, нагорі виконує функції чорта, й тремтів від страху, що йому заборонять стояти біля вікна.

Нарешті Фішерле, наполігши на своєму, довів його до майдану за церквою й затяг під дашок над входом.

— Урятувалися! — кинув він насмішкувато.

Кін був вражений тим, яка велика небезпека загрожувала йому ще кілька хвилин тому. Він обійняв коротуна й м’яко, лагідно промовив:

— Якби не ви...

— То ви вже давно сиділи б у буцегарні, — доказав Фішерле.

— Виходить, мої дії протизаконні?

— Протизаконне все. Вам скортіло вийти попоїсти, бо ви голодні, — і ви знов уже щось украли. Ви допомагаєте якомусь сіромасі, даруєте йому пару черевиків, він утікає в них, а вас звинувачують у сприянні. Ви засинаєте десь на лавці, вже десять років ви любите на ній помріяти, а вас уже розбуркують, бо десять років тому ви буцімто щось там учворили. Розбуркують і тягнуть чорти-батьказна-куди! Ви хочете допомогти кільком звичайнісіньким книжкам, і ось уже весь «Терезианум» оточує поліція, в кожному кутку — поліцейський, а побачили б ви їхні нові револьвери! Операцією командує майор, я зазирнув йому знизу під мундир. Як ви гадаєте, що він носить за пазухою, щоб ніхто з високих на зріст людей, проходячи повз нього, нічого не помітив? Наказ про арешт! Начальник поліції видав особливий наказ про арешт, тому що ви — великий чоловік. Ви самі знаєте, хто ви, нащо мені вам розказувати! Рівно об одинадцятій вас мають схопити в одній із зал «Терезианума» — живим або мертвим. Якщо ви не в самій будівлі, з вами нічого не станеться. Надворі ви не злочинець. Рівно об одинадцятій. А котра вже година? За три хвилини одинадцята. Переконайтеся самі!

Він потяг Кіна на другий бік майдану, звідки було видно годинника на церкві. Хвилю вони постояли, й пробило одинадцяту.

— А що я казав? Уже одинадцята! Вважайте, вам пощастило! Пригадуєте отого чоловіка, з яким ми поздоровкалися? Той тип і був та сама свиня.

— Свиня?!

Кін не забув жодного слова з того, що колись йому розповідав фішерле. Відколи він розвантажив собі голову, пам’ять його знову працювала бездоганно. Він злопам’ятливо стис руку в кулак і вигукнув:

— Жалюгідний кровопивця! Попався б лишень він мені!

— Радійте, що він вам не попався! Якби ви ту свиню спровокували, вас уже давно б схопили. Гадаєте, мені не гидко було кланятись якійсь свинюці? Але ж я повинен був вас попередити. Ви маєте знати, якого чоловіка надбали собі в моїй особі!

Кін згадав про те, який вигляд мала та свинюка.

— А я подумав собі, то звичайний чорт, — промовив він засоромлено.

— Він і є чорт. Чом би чортові не бути свинею? Ви бачили його черево? У «Терезианумі» ходять чутки... Та краще про це помовчати.

— Які чутки?

— Не хочу вас нервувати.

— Які чутки?

— Дайте слово, що не кинетесь одразу туди, коли я вам скажу! Самі себе занапастите, а книжкам від цього не буде ніякої користи.

— Гаразд, даю слово. Та кажіть уже!

— Ви дали слово! Бачили те черево?

— Бачив. Але чутки, чутки!

— Хвилиночку. Вам нічого не впало в очі на тому череві?

— Ні!

— Дехто каже, буцімто черево кутасте.

— Що це означає?

Голос у Кіна затремтів. Мало статися щось нечуване.

— Кажуть... Я краще вас підтримаю, а то ще дійде до біди. Кажуть, таким гладким він став від книжок.

— Він...

— Пожирає книжки!

Кін скрикнув і впав на землю. Падаючи, він потяг за собою коротуна, той боляче забивсь об бруківку і, щоб помститися, повів далі:

— «А що ви хочете? — каже свиня, я сам якось чув його. — Що мені робити з горами цього лайна?» Так і сказав: «Лайна», книжки він завше називає лайном, а жерти те лайно не гидує. «Що ви хочете, — каже, — це лайно лежить тут цілими місяцями, то краще вже я скористаюся ним та досхочу напхаю собі черево». Він навіть склав собі власну куховарську книжку, там багацько всіляких рецептів, тепер шукає для неї видавця. «На світі, — каже, — надто багато книжок і надто багато голодних кишок. Своїм черевом я завдячую власній кухні, — каже. — Я хочу, щоб у всіх були такі черева, і хочу, щоб книжки щезали. Як на мене, то нехай і всі вони пощезнуть! Їх можна було б спалювати, але з цього ніхто нічого не матиме. Тим-то я й кажу, що їх треба поїдати, поїдати сирими, присмачивши олією й оцтом, як салат, обкачавши в панірувальних сухарях, як шніцель, з сіллю й перцем, цукром і корицею». У тої свинюки тисяча й один рецепт, і щомісяця він вигадує ще один, новий, як на мене, це просто підло, хіба ні?

Поки Фішерле виголошував своїм воронячим голосом цю промову, не роблячи жодної паузи, Кін корчився на бруківці. Він гамселив по камінню своїми кволими кулаками, немовби намагаючись довести, що навіть тверда земна кора м’якша, ніж людина. Пекучий біль розтинав його груди, йому хотілося кричати, рятувати, визволяти, але замість губів промовляли кулаки, і їх було ледве чутно. Вони били по камінцях, по кожному по черзі, не пропускаючи жодного. Кулаки розбивалися до крови, з рота в нього стікала піна й змішувалася з кров’ю — так близько до землі підніс він свої тремтячі вуста. Коли Фішерле замовк, Кін устав, похитнувся, схопивсь за горб і, кілька разів марно спробувавши поворушити губами,