Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

У прикордонному Фастові короля чекав князь Григорій Потьомкін. Кордон Росії з Польщею у ті часи проходив по річці Ірпінь, поблизу Києва, і Фастів із Каневом були польськими.

Князь Потьомкін від імені імператриці і від свого імені привітав польського короля з прибуттям. Софія зі сторони спостерігала за двома колишніми коханцями Катерини: які ж вони різні! Понятовський, інтелігент до мозку кісток, відрізнявся витонченими манерами, до одягу ставився з повагою, голос мав м’який, французька вимова — чудова. Складалося враження, що він сам милувався собою. Потьомкін, навпаки, не надавав своїй зовнішності великого значення, вів себе розкуто, розмовляв голосно і хоча говорив французькою правильно, часто фальшивив. І все ж графиня Софія віддала б перевагу князю Потьомкіну — в ньому відчувалася впевненість у собі й у своїх словах, у ньому вгадувалися ті справжні чоловічі якості, що дозволяють жінці бути спокійною при ньому. І навіть його деяка неохайність не викликала у Софії негативних емоцій, радше навпаки, говорила про творчий розмах його всебічної натури. І складалося враження, що це не король Польщі зустрічає гостя на своїй території, а навпаки, господар — Потьомкін, а Станіслав Август — гість.

Після урочистої вечері князь відкланявся і відбув до Києва.

Наступного дня королівський поїзд досяг кінцевої мети своєї подорожі — Канева. Палац, приготовлений для почту в Каневі, був хоч і невеликий, але дуже затишний.

Отже, два височайші двори, розташувавшись неподалік один від одного, чекали, коли Дніпро звільниться від льоду. Чекати довелося більше місяця. На перший погляд здавалося, що весь цей час і царський двір у Києві, і королівський двір у Каневі вели безтурботне, розгульне життя, наповнене розвагами, балами і званими обідами. Насправді йшла дуже тонка дипломатична гра. І це тільки здається, що життя при дворі нудне, одноманітне і безпечне. Життя при дворі — це важка служба, складніша, ніж чиновницька або військова. Постійна напруга, острах зробити помилку в жесті, слові, одязі, необхідність, як у шахах, передбачити подальші ходи імператорів і їхніх наближених — це і є придворне життя.

Через тиждень Понятовського з візитом відвідав граф Безбородько.

A Sa Majeste, le Roi de Pologne, mon cher firere («Його величності королю Польщі, моєму дорогому братові») — було написано на конверті, доставленому з Києва.

Прочитавши послання, король помітно повеселішав.

Станіслав Понятовський, племінник і тезка короля, запросив усіх бажаючих на незвичайну рибалку у село Пекарі на річці Рось. Графиня Софія вирішила їхати разом з усіма, і не пошкодувала про це.

Повернулися «рибалки» дуже збуджені і веселі. У возі вони привезли величезну рибину — понад десять футів (три метри) завдовжки. За вечерею розповідь почав Франсіско де Міранда.

— Там зібралося безліч народу, 6 чи 7 тисяч осіб, які ловили рибу наступним чином. Кожна групка складалася з чотирьох осіб: двоє спеціально принесеними для цієї мети сокирами вирубують у льоду прямокутний отвір, а двоє інших натягують на двох довгих жердинах сіті. Риба, якої у цій дрібній річечці не полічити і якій, до того ж, загородями перекривають шлях до Дніпра, підпливає до отвору подихати повітрям і потрапляє в сіті. Отож, за короткий час (і ми це спостерігали) наловити її можна незліченно. Ловлять в основному рибу трьох сортів: щось на зразок форелі, макрель і осетрів. Напередодні улов склав понад 800 возів, причому кожен тягли два бики або пара коней. Зловлену рибу відразу ж розвозять по домівках, де жінки її негайно солять.

— Там панує таке пожвавлення, незважаючи на холод! Почастували нас обідом, приготовленим дружинами рибалок, — дуже смачно! — додала Софія.

21 квітня імператриця Катерина II святкувала свій день народження. Натовпи народу з самого ранку заповнили сад перед Царським палацом (ще за тиждень до цього по Києву пройшов слух, що буде безкоштовне частування).

«Перед палацом на площі поставлені були чани з вином, медом і пивом та підвішені біля гульбищ білі хліби і різні риби, а на зроблених до того навмисно столиках покладені були на всіх смажені м’яса, яблука, сливи й інші їстівні припаси для народу. За даним дозволом, усі заходилися розділяти ті їстівні та питні припаси, а для недопущення в цьому випадку одного другим образи поставлені були караули», — записав Капніст.

Свято завершилося балом і феєрверком.

22 квітня на Подолі панувало пожвавлення. Ще б пак! Після тримісячного бурхливого життя, балів, гарматної стрілянини царський поїзд залишав Київ. Дворяни, міщани, купці і ремісники зібралися по обидва боки Дніпра проводити гостей. Галерний флот уже стояв на якірній стоянці в очікуванні пасажирів. Близько вісімдесяти судів розташувалися напроти Братського монастиря. Особливо вирізнялися сім величезних галер. На цих плаваючих у римському стилі палацах імператриця та її почет повинні були, за задумом князя Потьомкіна, потрапити до його казкової країни. Романтик, фантазер, але при цьому вельми діяльна людина, Потьомкін прорахував усе до дрібниць: після тряски в закритих зимових екіпажах відчути насолоду неквапливого руху на галерах, милуючись українською природою, що пробуджується після зимової сплячки. А якщо додати до цього ще й творіння рук людських у вигляді нових міст, фортець, кораблів і доріг, то можна справді повірити в диво.

Дещо окремо стояла галера «Дніпро» — вона була найошатніша і найвитонченіша. 33-метрове судно блищало на сонці золотим різьбленням прикрас, позолоченими скульптурами. У кормовій частині, в надбудові, розміщувалися обідній зал на 10 персон, загальна вітальня, бібліотека, концертний зал і 8 великих світлих кают. Спальні на галерах були оздоблені тафтою і китайським шовком, у кабінетах стояли столи червоного дерева, а вбиральні були забезпечені водопроводом. На палубі спорудили балдахін з червоної затканої золотом парчі, прибраний у східному стилі килимами, низькими диванами і подушками. Ще більше вражала роззяв на березі величезна галера «Десна». Вона була вдвічі довша за «Дніпро», з безліччю надбудов, і за пишністю навіть перевершувала його: справжні пальми, прислуга в одязі, що відливав золотом, золоті столові сервізи, оркестр інструментальної та рогової музики під керуванням знаменитого італійського композитора Джузеппе Сарті. Інші п’ять галер були трохи менші за «Дніпро». Спритні матроси віртуозно виконували команди офіцерів на палубах.

Станіслав і