Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Ми обоє дуже змінилися за той час, поки не бачилися, — тільки й змогла роз’яснити присутнім Катерина.

І хоча на святковому обіді на галері «Десна» Понятовський сидів по праву руку від німкені, було помітно, що зірка польського короля згасає.

Увечері Станіслав Август влаштував грандіозний бал, але Катерина категорично відмовилася ощасливити запрошених своєю присутністю. Коли гості зібралися в залі, граф і графиня Потоцькі запросили всіх відвідати Тульчин на зворотному шляху до Варшави. Станіслав Август це запрошення прийняв, зазначивши, що спочатку збирався заїхати в гості до Потоцьких по дорозі до Канева.

А королевою балу стала графиня Софія де Вітте. Весь вечір найпильнішу увагу їй надавав князь Потьомкін. Коли стемніло, король і князь запросили всіх помилуватися «невеликим», як вони висловилися, феєрверком.

Канівська гора раптом «ожила»: спочатку слабкі вогники висвітлили її верхівку, потім кількість вогнів почала зростати, і коли десятки тисяч ракет перетворили ніч на день, з гори численними струмками потекла розпечена лава. Це палала горюча речовина, заздалегідь залита у спеціальні канавки — імітація вулкана була повною! (Відчувалася рука майстра-фантазера князя Потьомкіна.) Софія, перебуваючи в цей момент недалеко від князя, голосно заплескала в долоні. Князь і сам був дещо приголомшений — навіть він не міг припустити, що все вийде так чудово!

— Графине, — звернувся він до Софії, — запрошую вас продовжити з нами подорож по Дніпру. Ви побачите ще багато цікавого.

— Залюбки, князю. Тільки попрощаюся з королем.

— Отже, до завтра, — поцілував руку графині Потьомкін.

Уранці наступного дня Софія зайняла щойно звільнену Потоцькими каюту на «Сеймі» (Станіслав і Жозефіна вирушили до Тульчина готуватися до урочистої зустрічі високопоставлених гостей).

Через зустрічний вітер флотилія просувалася вперед дуже повільно, часто зупинялася. Тим не менш, через чотири дні досягли Кременчука. Це було перше місто на шляху мандрівників, де Потьомкін був повноправним господарем. Святковий натовп радісно зустрічав гостей на березі. Проїхавши повз полки, що віддавали честь, повз городян і духовенство, царський кортеж зупинився в дубовому гаю біля нового палацу, побудованого Потьомкіним.

Через три дні Катерина II напише в Петербург:

«Шкода, що не тут побудований Петербург! Я провела три дні у великому, гарному і чарівному будинку, збудованому фельдмаршалом князем Потьомкіним поблизу прекрасного дубового гаю і саду, в якому є грушеві дерева такої висоти і товщини, яких я зроду не бачила, і всі в цвітінні. Я думаю, що безперечно тут найпрекрасніший клімат у всій Російській імперії. Кременчук — найпрекрасніша місцевість, яку тільки я бачила у своєму житті. Ми знайшли тут розташованих у таборі 15000 осіб чудового війська, яке тільки можна зустріти. Я тут дала бал, на якому було принаймні 800 чоловік».

До сказаного можна додати, що поряд з палацом був виритий ставок, дно якого виклали кольоровим мармуром, спорудили купальню і розкішний павільйон. У павільйоні розташувався оркестр із хором під управлінням знаменитого італійця Сарті, запрошеного до України Потьомкіним для створення в Катеринославі першої в державі музичної академії.

Графиня Софія пам’ятала про запрошення Станіслава Августа і графа Потоцького відвідати маєток у Тульчині і, залишивши імператрицю, князя Потьомкіна і численний почет у Кременчуці, попрямувала в кареті на захід, їхали швидко, і в Немирові графиня наздогнала королівський поїзд.

У Тульчині Станіслава Августа і його наближених уже давно чекали.

Граф Потоцький приймав короля зі змішаним почуттям. З одного боку, він вважав, що Станіслав Август не зміг згуртувати навколо себе польських магнатів. Наслідком того і став Перший розділ Польщі. Сам Потоцький змушений був продати і свої землі, і землі Жозефіни, які відійшли до Австрійської імперії.

З іншого боку, як гостинний господар він хотів прийняти короля і весь його почет за найвищим розрядом. Уперше Тульчин зустрічав таку кількість знатних осіб.

Опівдні 17 травня на околиці Тульчина з'явився королівський кортеж. Попереду їхала почесна варта надвірних улан Потоцького, одягнених у святкові мундири. Перед каретою короля — коронний маршал, сенатор Олександрович із піднятою рукою із жезлом. За ним — конюший і стременні при шаблях. Королівська карета, прикрашена гербами, була запряжена шестіркою коней із чубчиками на головах, у золотистих шорах, кучер і форейтор — у ферезіях. За каретою короля слідували ще двадцять карет придворних. Замикала процесію королівська гвардійська варта.

Був чудовий сонячний травневий день. Софія визирнула з вікна карети і заплющила очі.

— Що це так блищить?! — запитала вона свою супутницю, графиню Чарторийську.

— Це дах графського палацу. Граф зробив його з міді і по великих святах начищає до блиску.

Граф Потоцький зустрічав короля в центрі Тульчина біля обеліска, встановленого на честь приїзду Станіслава Августа. За ним стояла рота почесної варти — гайдуки з сокирами. В очікуванні свята зібралось багато народу. Після привітальних промов граф Станіслав, звертаючись до короля, оголосив:

— Ваша величносте! Відтепер усі, хто проживає на відстані однієї милі (8 км) від цього обеліска, вважаються вільними громадянами! Управляючому наказую видати цим людям відповідні документи.

Тільки-но він закінчив, як з десятка гармат вирвалося полум’я — це був салют на честь короля.

Багатоголосе «ура!» пронеслося над площею. Люди обіймались і цілувалися. «Віват, король!», «Віват, граф Потоцький!».

Граф Станіслав запросив короля і його почет до палацу.

Під’їжджаючи, графиня де Вітте уважно оглянула споруду здалеку — надто багато вона чула про неї! Ну що ж, дійсно дуже непогано… Двоповерховий головний корпус і два флігелі — праворуч теж двоповерховий, ліворуч — одноповерховий. Ще кілька службових будівель, що гармонійно вписуються в ансамбль. І все ж Софія очікувала більшого. Яким же було її здивування, коли під'їхавши, як вона вважала, до головного корпусу і проїхавши через арку в центрі будівлі, вони опинилися на справжній палацовій площі! Те, що вона прийняла за головний корпус, виявилося лише правим флігелем основної палацової споруди, а у флігелях, як вона дізналася пізніше, розмістилися конюшня, манеж і театр.

У центрі палацової площі, виграючи райдугами на сонці, розбризкуючи дрібними краплями, здіймався вгору фонтан Афродіти — богиня краси і кохання