Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

Але вчора у Браницьких іспанець не з’явився, і це хвилювало Жозефіну.

— Мамо, — перервала її роздуми дочка, — а принц де Лінь буде сьогодні? Він такий веселий і привітний! Мені він дуже сподобався!

— Принц запрошений на сьогоднішній вечір. Чим же він тебе так зачарував?

— Він називає імператрицю Катерин Великим і при цьому так смішно закочує очі! І взагалі, він дуже галантний кавалер, і ми з ним подружилися. Він навіть склав для мене на ходу вірші!

— Дивись не закохайся в нього! Це такий ловелас! — пожартувала Жозефіна.

— Ну що ти, мамо, — надула губки Пелагея. — Він старий для мене — йому вже п’ятдесят років! Просто мені з ним весело і цікаво.

— Його приймають і шанують у всіх європейських дворах. І хоча, як ти кажеш, йому п’ятдесят, у душі — не більше двадцяти.

Увечері під звуки оркестру, привезеного Потоцькими з Тульчина, товариство зібралося у вітальні. Жозефіна та Станіслав зустрічали гостей. Граф Потоцький був у орденському костюмі. Виглядав він урочисто і суворо. Графиня Жозефіна вийшла у ніжно-рожевій вечірній сукні з глибоким декольте на спині. Вона вся, здавалося, випромінювала те чарівне світло, що робить жінку неперевершеною красунею.

Після вечері графиня Потоцька разом з графом де Мірандою і принцем де Лінем пішла грати в карти.

— За всіх часів чоловіки хочуть виглядати такими собі удачниками-спокусниками, — тихо по-французьки вимовив де Лінь. — І це, до речі, викликає заохочення не тільки у чоловіків, а й у жінок.

— Ось як? — Жозефіна уважно поглянула на принца. — Що стосується чоловіків, напевно, це правда, але чому ви такої думки про жінок?

— О графине, подібний висновок мені дозволяють зробити багаторічні спостереження: щойно про чоловіка піде слава завойовника жіночих сердець, негайно росте інтерес до нього всього жіночого товариства. І багато хто з дам готові запурхнути до нього в ліжко — чи то з цікавості, чи то із заздрості, не знаю.

— Сподіваюся, ви такої думки не про всіх жінок?

— Боюся здатися вам неосвіченим, але майже про всіх.

— Ось як? — спалахнула Потоцька. — А як же вірні дружини?

— Усяка цнотлива жінка коли-небудь обов’язково знайде свого завойовника, вона цнотлива тільки тому, що він ще не з’явився.

— Я згоден із принцем, графине, — підтримав де Ліня граф де Міранда. — Зараз у суспільстві більш шановані пані, які мають коханців.

Міранда уважно поглянув ув очі співрозмовниці і тихо додав:

— Це, звичайно ж, ні в якій мірі не стосується вас, графине.

— Дякую за комплімент, графе.

Жозефіна злегка зашарілась і, вклонившись, оголила і без того напівоголені груди. Франсіско де Міранда із захопленням, анітрохи не соромлячись, спрямував туди свій погляд.

Принц де Лінь, звичайно ж, помітив це й, усміхаючись про себе, відклав карти і повідомив присутнім:

— Я, мабуть, пройдуся трохи, але скоро повернуся, так що не нудьгуйте.

Франсіско і Жозефіна кивком голови погодилися.

— Життя швидкоплинне. Ми не повинні квапити його, а з усіх сил намагатися насолодитися кожним днем, кожною хвилиною, кожною миттю. І не просто насолодитися, а зробити його ще гарнішим, яскравішим, святковішим, — довірливо мовив де Міранда, звертаючись до Жозефіни.

— Життя не може складатися із суцільних свят, — заперечила графиня, — швидко набридає.

— Отож-бо! — вигукнув де Міранда. — Тому необхідно створювати собі штучні труднощі, щоби справжні не застали зненацька.

— Але як створювати собі труднощі в коханні?

— Усе дуже просто. Люди розумні не мають права залишатися дилетантами в коханні. Вони постійно повинні прагнути до досконалості. Це стосується як відносин між подружжям, так і між коханцями. Причому головне в інтимних стосунках — розумом відчути насолоду. Особисто я вже давно не так ціную кінцеву мету любовного акту, як дорогу до неї, — Франсіско в запалі взяв руку Жозефіни і ніжно стиснув кінчики пальців. — Ці ласощі незрівнянні ні з чим!

Графиня не вивільнила свою руку і легенько відповіла на його потиск.

— Я ладний створювати собі штучні перепони, розтягувати задоволення, навіть коли жінка готова стати безроздільно моєю. І мушу зауважити, що найзначнішою вважається перемога над доброчесною жінкою або жінкою, яка себе такою вважає.

Нарешті графиня вивільнила свою руку і здивовано запитала:

— Навіщо ви мені це розповідаєте? До якого типу жінок відносите ви мене у своїй класифікації?

— Графине! Ви дуже вродлива і розумна жінка. Я не можу вам брехати: ви мене дуже хвилюєте, і я хочу добитися більшого, ніж просто вашої прихильності до мене.

Така відвертість обеззброїла Потоцьку, вона шукала гідну відповідь і не могла підібрати потрібні слова. Несподівано для самої Жозефіни обличчя її раптом спалахнуло рум’янцем, і вона несміливо промовила:

— Графе, мені подобається ваша чесність, але я не готова оголосити вам зараз своє рішення. Не квапитимемо події.

Залишимо ненадовго засніжений Київ із нескінченними святами і полинемо до Варшави.

25 лютого 1787 року король Станіслав Август, він же граф Понятовський, із численним почтом виїхав із Варшави на зустріч із Катериною II. До почту входила і графиня Софія де Вітте.

Після дещо одноманітного життя в Кам’янці для неї це була можливість зробити ковток свіжого повітря нових зустрічей, знайомств, балів і розваг. Як і будь-якій вродливій жінці (а вона себе вважала такою), графині Софії де Вітте потрібно було постати перед вищим суспільством, вислухати свою порцію компліментів. Уперше Софія вирушала у подорож на схід від Кам’янця. Нарешті вона побачить Київ, про який їй розповідав батько в тому далекому житті в Стамбулі. Побачить і імператрицю Катерину II (її згадувала у своїх розповідях гувернантка мадемуазель Ніко).

20 березня, майже через місяць після початку подорожі, кортеж дістався Фастова, що йменувався королем Хвостовом. Прийоми та зустрічі, надані Станіславу