Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик
— Цілий день в дорозі важко витримати, — зітхнула Потоцька.
— Та ні ж! Не цілий! — вигукнула племінниця Потьомкіна. — Поїзд рухається з 9 до 12, потім відпочинок, а з 15 до 19 — знову дорога. Якщо врахувати, що сніг по всьому шляху уторований, подорож перетворюється на приємну прогулянку. Швидше за все, молодий куртизан об’ївся ананасів.
— Невже і в дорозі Катерина не може обійтися без коханця?
— О, так! Вона стверджує, що і дня не може прожити без любовних утіх.
Браницька розповіла анекдот, як Катерина II ночувала одна, під ранок замерзла і викликала грубника. Побачивши гарного молодика, запалала до нього пристрастю, але той на її прохання зігріти приносив усе нові і нові оберемки дров, і лише коли камін розжарився до червоного, зрозумів, у чому справа.
— Він був такий гарний коханець, що Катерина в захваті вигукнула: «Продовжуйте, пане капітане!», а коли справа була зроблена, додала: «Відтепер ви називатиметися Тепловим, у пам’ять про ту подію, коли ви зігріли свою государиню. Дякую за чудову службу вітчизні, пане полковнику! Прощавайте!»
І кажуть, в того ж дня йому було наказано негайно покинути Петербург з указом про дарування йому потомственого дворянства, прізвища Теплов та десяти тисяч селян десь тут, у Чернігівській губернії.
Жозефіна усміхнулася і, кокетливо поглянувши на графа Капніста, мовила:
— Графе Василю, приєднуйтесь до нас разом з вашим товариством.
— Із задоволенням, — Капніст уклонився. — Ми якраз обговорюємо приготування до приїзду імператриці.
— Бідний граф Румянцев, йому не позаздриш.
— Так, інспекція, вивчивши план Царського палацу, вирішила, що він досить добрий для прийому Катерини. Але ми-то знаємо, що він занепав і потребує серйозного ремонту. Ось і довелося Румянцеву за власний кошт зробити ремонт, закупити нові меблі, підготувати житло для численного почту. Кияни завжди відрізнялися гостинністю, — усміхнувся Капніст. — Але зараз, по-моєму, магістрат навіть перестарався. Було побудовано троє, — граф Василь підняв угору вказівний палець, — троє тріумфальних воріт, а перед підйомом на Печерськ у Хрещатому яру відновлена Тріумфальна арка. Я не кажу вже про пристрій ілюмінації на магістратській вежі, купівлі поштових коней і безліч інших заходів для зустрічі та проживання імператриці з почтом.
— А скільки часу цариця має намір пробути в Києві? — запитала княгиня Ламберт.
— У князя Потьомкіна план такий: далі вся чесна компанія повинна відправитися на галерах, споруджених спеціально для цієї подорожі, — відповіла графиня Браницька.
— Але ж щоб це здійснити, необхідно чекати не менше двох-трьох місяців!
— Так, і нам доведеться шукати собі розваг.
У групі Потоцького обговорювалося інше питання.
— Коли король Станіслав Август має намір виїхати з Варшави? — запитав граф Браницький.
— Це відбудеться не раніше ніж через місяць, — повідомив князь Сапєга.
— Візит буде офіційний?
— Ні, його величність вирішив не збирати сейм для офіційного дозволу на виїзд із країни.
— Але тоді він не має права залишати межі Речі Посполитої.
— Він планує зустрітися з Катериною у Каневі, що знаходиться на нашій території.
— Розумно, розумно. Але чи не викличе це гніву імператриці?
— Сподіваюсь, ні. Вона повинна пам’ятати, що першим коханцем у неї був Понятовський. А перше кохання залишається у серці на все життя.
— Так, але московити останнім часом почали нахабніти. Нещодавно у Варшаві король Станіслав дивився в театрі п’єсу. Московський посланник Рєпнін увійшов до своєї ложі, коли вже був зіграний перший акт. Побачивши, що вистава давно почалася, велів опустити завісу і розпочати п’єсу спочатку, — презирливо зауважив Ігнацій Потоцький.
— І що король?
— У Станіслава Августа не вистачило сміливості перервати це неподобство, і він усе повернув на жарт.
— Граф Ігнацій рішуче налаштований проти втручання Москви у справи Речі Посполитої, — шепнула Жозефіна Олександрі Браницькій.
— Катерина це знає і просила Потьомкіна позбавити її від присутності графа Ігнація Потоцького, — стиха відповіла графиня Олександра.
В іншому кутку зали генерал Каменський розмовляв із племінником короля Йозефом Понятовським.
— Вдаване перемир’я з турками дуже хитке. Турки збираються з силами, і думаю, найближчим часом нас очікує війна.
— Графе, як ви можете так спокійно говорити про війну? — з неприхованим жахом запитала графиня Соболева.
— Я військова людина, графине. І моє служіння батьківщині в цьому і полягає. Крім моїх здогадок, дані розвідки підтверджують занепокоєння у військах противника. Але не хвилюйтеся. Османська імперія в занепаді — її час минув. Князь Потьомкін — ось хто здатен вдихнути свіжий вітер у ці землі. Чи не так, графе? — звернувся він до Станіслава Потоцького, що тільки-но підійшов до них.
— О так! — вигукнув граф. — Енергія князя здається невичерпною.
Перед вечерею товариство почало розпадатися на дрібні групки, обговорюючи вбрання, зустріч імператриці і короля, майбутній обід.
29 січня Київ зустрічав імператрицю.
За три версти від Дніпра кортеж чекав генерал-майор Енгельгардт з ескадроном лейб-кірасирського полку. Генерал голосно скомандував: «Струнко-о-о!», під'їхав до двомісної карети імператриці, що була запряжена десятьма кіньми, і при схиленому штандарті віддав рапорт. Оркестр грянув марш, і ескадрон почав конвоювати карету. Коли поїзд під’їхав до мосту, в повітря злетіла ракета, і миттєво в Печерській фортеці почалася стрілянина з гармат, а в соборах і церквах залунав дзвін.
— 71 постріл, — підрахував Андрій Полетика, предводитель дворянства Чернігова, звертаючись до губернатора Милорадовича. — Треба запам’ятати для історії.
Цариця переправилася через міст, точніше, навіть не міст, а настил з дерев’яних брусів. Уздовж усього мосту стояли матроси в зеленій формі з червоними комірами і білими еполетами.
Переїхавши міст, Катерина перехрестилася, з полегшенням зітхнула і звернулася до віце-адмірала Пущина:
— Петре Івановичу, я думала знайти в цих полуденних місцях теплий вітер і побоювалася, що переїзд по льоду через Дніпро буде неможливий, а тут мені доповіли, що стоїть двадцятиградусний мороз, який і в Петербурзі рідкість.
— Так точно, ваша величносте.
