Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Так, ми знаємо, що народжувати і виховувати дітей — наша головна місія на землі. Але і ви, масони, намагаєтеся переробити людей, зробити їх терпимішими, чистішими, перевиховати. А якщо ми, матері, познайомимося з вашим вченням, то намагатимемося з раннього дитинства закладати у своїх дітях риси, відповідні вашим ідеалам, і цим полегшимо вашу працю, коли діти стануть дорослими.

— До того ж, ми не претендуємо на спільне перебування в ложах чоловіків і жінок. Хочемо, щоб була створена суто жіноча ложа, — додала графиня Жозефіна.

— А ще, графе, нам дуже цікаво і навіть страшно. Ми згораємо від цікавості, коли чуємо розповіді про те, які перепони ви долаєте у своїх ритуалах — це і вогонь, і мечі з кинджалами, і клятва на крові, і ходіння по цвяхах, і навіть стрибки у прірву. Я просто тремчу від страху, — несподівано для всіх пролепетала графиня N*.

Після цих слів засміялися уже всі.

— Так, масонські ритуали первісно розраховані на лицарський дух і чоловічу психіку. Ви, звичайно, перебільшили міру їх небезпеки для здоров’я. Хоча деякі ритуали, я думаю, вам не підійдуть.

— Які ж?

— Ну, наприклад, у майбутнього масона є ритуал, обов’язковою умовою якого є оголені груди з лівої сторони на знак відкритості серця.

— О, з цим ми якраз згодні, — мало не хором відповіли жінки, і їхні слова потонули в загальному реготі.

— Ну гаразд, — промовив граф Потоцький, і в кабінеті запанувала тиша. — Я не кажу вам «так», але і не кажу «ні». Сам прийняти таке рішення я не можу — мені потрібно порадитися з братами.

Незабаром на своєму Конгресі брати — члени Великого польського сходу вирішили створити автономну жіночу ложу і назвали її «Благодійність».

Через дев’ять місяців граф Потоцький отримав листа від короля.

«Ваша світлосте, пане генерале! Мені надійшла скарга на російський полк, розквартирований на Волині. Команди полку беруть у поміщиків фураж насильно, грошей не дають, залишають тільки квитанції. А якщо одержують відмову в наданні товарів, відбивають замки в коморах, забираючи звідти самовільно сіно та овес. На реляції, подані полковнику Сологубу, відповіді немає. Прошу вас як нашого регіментарія або звернутися зі скаргою до князя Потьомкіна, або розібратися самостійно з цими безчинствами».

— Що ж, це непоганий привід для знайомства з князем Потьомкіним, — подумав граф Станіслав.

І зробити це було не так уже й складно. Річ у тім, що сусід Потоцьких Браницький був одружений на племінниці Потьомкіна, і князь часто відвідував гетьмана в Білій Церкві.

Незабаром Ксаверій Браницький повідомив графу Станіславу, щоб той готувався до зустрічі гостей, і коротко розповів про уподобання князя в їжі, музиці та розвагах. І справді, не минуло й тижня, як прибув офіцер від князя Потьомкіна, який повідомив про завтрашній приїзд генерал-губернатора Новоросії.

Граф Станіслав дещо хвилювався: ходили чутки про нібито вибуховий характер князя, що той примхливий, піддається постійним перепадам настрою, цинічний. Але виявилося зовсім навпаки.

Потоцький приймав Потьомкіна в Тульчині з усіма почестями, як і годиться зустрічати другу особу сусідньої держави. За кілька кілометрів до міста, за дорученням графа Станіслава, князя зустрів кінний загін, який конвоював кортеж Потьомкіна до самого міста. У Тульчин князь в’їжджав під барабанний бій, гарматні залпи і дзвони. На центральній площі були вишикувані війська. По обличчю гостя граф Станіслав зрозумів, що Потьомкін задоволений таким ставленням до своєї особи. Після урочистої частини граф Потоцький запросив гостей до палацу.

Потьомкін, відмовившись від відпочинку після дороги, запропонував генералу Потоцькому відразу ж узятися за вирішення офіційних питань. Граф Станіслав запросив князя до кабінету і вручив йому скаргу на російський полк. Потьомкін уважно вивчив документ.

— Ваша світлосте, прошу принести мої щирі вибачення його величності королю Станіславу Августу. Я невідкладно розберуся у ситуації, і винні будуть покарані. Сподіваюся, надалі такі неподобства не повторяться.

— Ваша світлосте, — так само офіційно відповів Потоцький, — я негайно напишу королю вашу відповідь, і думаю, Станіслав Август буде задоволений її змістом. А зараз прошу на обід у вашу честь.

Потьомкін виявився дуже приємним співрозмовником і допитливою людиною. Коли під час обіду камерний ансамбль виконав твори Боккеріні, князь задоволено заусміхався.

— Графе, бачу, розвідка у вас працює на належному рівні.

(Браницький в листі Потоцькому повідомив, що у даний час Потьомкін обожнює слухати твори Луїджі Боккеріні, особливо його квартети, і вважає навіть у чомусь кращими за твори Гайдна. У політиці дрібниць не буває — Потоцькі добре попрацювали і над цим питанням.)

І тепер князь залюбки почав бесіду про переваги обох авторів. Музику Боккеріні він вважав чуттєвішою й емоційнішою, а музику Гайдна — логічнішою.

Графиня Жозефіна охоче долучилася до цієї розмови і підтримала князя.

— Ваша світлосте, в Європі також не вщухають суперечки, хто з цих авторів талановитіший, і чия музика краще. Але мене найбільше вразила фраза, яка звучить приблизно так: «Якби Бог захотів говорити з людьми за допомогою музики, то вибрав би музику Гайдна, але якщо б Всевишній сам захотів послухати музику, то, без сумнівів, вибрав би Боккеріні».

— Браво! — заплескав у долоні князь. — Емоційніше сказати не можна.

Після цього деяка напруженість у стосунках господарів із князем зникла, і подальше перебування ясновельможного в Тульчині залишило найприємніші спогади. Музичні вечори в театрі палацу, прогулянки по парку і околицям міста, навіть відвідування селищ — усе це дуже сподобалося князю.

Потьомкін відмовився від полювання, запропонованого Потоцьким, зате залюбки відвідав кінний завод, жваво цікавився врожаєм і цінами на борошно, овес, сіно. І незабаром запропонував графу Станіславу контракт на поставку багатьох товарів, причому за вищими цінами, ніж Потоцький продавав.

— У Росії минулий рік був неврожайним, а армія може бути боєготовною, тільки коли вона сита, — пояснив свою пропозицію князь.

Такий договір був дуже вигідний Потоцькому, і Потьомкін, знаючи це, включив до свого почту людей, що займалися постачанням в армію. Після кількох днів переговорів постачальників з управляючими й економами графа