Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

І знову «Віват! Віват! Віват!»

— Ну і, нарешті, ще про один невеликий подарунок країні, — граф Станіслав хитро усміхнувся. — Сьогодні я отримав листа з Тульчина. Моя дружина графиня Жозефіна народила майбутнього воїна — сина Ярослава!

Такого захопленого привітання не чекав навіть Потоцький — овації, свист і вигуки не змовкали кілька хвилин.

Повідомлення про народження сина Потоцький отримав майже напередодні виступу. Їдучи з Тульчина, він знав, що Жозефіна повинна скоро народити. Маленький черв’ячок гриз його самолюбство з приводу термінів. Але тепер граф заспокоївся, бо терміни пологів вказували на те, що завагітніла вона за місяць до їхньої поїздки в Горохів.

Наступного дня графа Станіслава очікувала ще одна приємна подія: партія князя Адама Чарторийського прийшла на засідання сейму, на знак поваги до Потоцького, в дружньому мундирі генерала — в кунтуші та жупані з синіми і блакитними лацканами. І весь зал знову вітав прихід графа Станіслава стоячи й оплесками.

Незабаром після сейму Станіслав і Жозефіна попрямували до Варшави на запрошення короля Станіслава Августа.

Відразу граф Потоцький став чи не першою особою в місті. А коли Жозефіна представила у своєму палаці в Варшаві кілька прапорів майбутнього полку, власноруч вишитих самою графинею і її дочками, тонка цівка обговорення у світському товаристві відносин між подружжям Потоцьких перетворилася на водоспад захоплення сімейством.

На честь Потоцьких Станіслав Август дав обід, на якому подружжя сиділо по обидві руки короля. Розмова за обідом була стриманою, а деякі репліки, виголошені між подачею страв, стосувалися абстрактних тем. А от по завершенні обіду, перейшовши до іншої зали, король звернувся до Потоцького, але так, щоб чули всі оточуючі.

— Після сейму в Гродно у вас, графе, зараз бенефіс. Усі тільки й говорять про ваш патріотизм, народний ентузіазм дійшов навіть до королівського палацу. Ваш вчинок приніс вам заслужену славу.

— Ваша величносте, — з уклоном відповідав граф Потоцький, — я дуже задоволений тією оцінкою, яку ви мені дали. Але мушу визнати, що реакція суспільства не адекватна зробленому мною, і слава, про яку ви сказали, не зовсім заслужена. Точніше, дісталася вона мені не надто високою ціною.

— Годі, графе. Це вчинок справжнього громадянина. У нас дуже люблять пишномовно говорити про патріотизм, не підкріплюючи конкретними діями. Ви ж без зайвих слів сформували полк.

— Мені здається, ваша величносте, що перетворення, здійснені мною в родових маєтках, заслуговують набагато більшої уваги і почестей, ніж формування полку, на яке я витрачу зовсім небагато грошей і зусиль. А ось якщо мене підтримають інші ваші піддані, тоді мій вчинок може бути оцінений як починання великої справи. Хочу додати, що на цьому я не зупинюся і продовжу формувати нові військові підрозділи.

Ці слова графа Потоцького викликали оплески короля і всіх присутніх.

— Ви справжній лицар. А інші епітети, яскравіші і соковитіші, зараз висловить вам наш улюблений поет Юліан Немцевич.

— Нащадку мужів благородних слов’янської країни… — почав декламувати Немцевич.

Жозефіна, яка більше року не відвідувала столицю, розгубилася: з одного боку, вона з хвилюванням чекала засудження частини королівського двору за свій зв’язок із Вієльгорським, з другого, несподівано здійснилася її давня мрія — бути в центрі уваги вищого суспільства столиці. Більш того, вона вважала, що слідом за чоловіком і сама викликала любов нації. Графиня із захопленням передчувала прийоми, бали, захват шанувальників.

Мрії Жозефіни перервали оплески та овації. Поет закінчив свій панегірик закликом до долі оберігати Потоцького до пізньої сивини для друзів, рідних і батьківщини!

— Браво! — вигукнув Станіслав Август. — Я хочу теж оцінити заслуги нашого героя. Думаю, наші депутати не образяться, якщо від їхнього імені до наступного сейму буде виготовлена пам’ятна срібна медаль із зображенням профілю графа Потоцького.

Присутні гаряче підтримали свого короля.

— Тоді, дорогий графе, вам доведеться попозувати моєму медальєру-художнику Йоганну Філіпу Хольцхаузеру.

— Залюбки, ваша величносте, — розплився в усмішці граф Станіслав.

Хольцхаузера запросили до палацу Потоцькиху Варшаві через кілька днів.

Художник пояснив, що на медалі буде погрудний портрет у профіль графа Станіслава. Граф вирішив, що на грудях його обов’язково повинен красуватися великий хрест Ордена Білого Орла. Тому він надів орденський костюм — кунтуш із білого сукна, обшитий златотканим кантом з тонких шовкових золотих і срібних ниток, і парчевий жупан. А поверх костюма — орденську стрічку із хрестом. Жозефіна уважно оглянула чоловіка.

— Мені здається, ти повинен бути в мундирі: ця медаль через століття розповість нашим нащадкам, що ти заробив цей знак за свої військові діяння, будучи генералом.

Потоцький погодився з таким аргументом і поверх камзола надів мундир з еполетами. На грудях, нижче шиї, Жозефіна прикріпила мереживне жабо, на голові була непомітна перука з хвостиком, стягнутим стрічкою. Довершувала наряд генерала стрічка з орденом, що йшла від лівого плеча через груди під праву руку.

— Станіславе, так значно солідніше й урочистіше, — Жозефіна була задоволена.

Граф знав, що у його дружини добрий смак, а тут її підтримав ще і Йоганн Філіп.

— Я не хочу вам лестити, графе, але у вас справді благородний профіль: високе чоло, римський ніс, щоправда, підборіддя злегка важкувате, але це зовсім не псує обличчя.

Художник працював над малюнком більше місяця. Жозефіна час від часу робила критичні зауваження, до яких Хольцхаузер уважно прислухався.

Коли остаточний варіант малюнка був затверджений, медальєр вручив Потоцькому записку від короля.

«Дорогий графе! На аверсі медалі ми пропонуємо вам наступний текст: STANISL: FELICI РОТОСКІ PALATINO RUSSI &Аеlig; QUOD IN COMITIIS, MDCCLXXXIV. REIPUBL: COPIAS COMPARAND О, ЕТ TUENDO SUIS SUMPTIBUS MILITE, AUCTURUM SE ULTRO OBTULERIT, CONSCRIPTA NUPER POTOCCIANA LEGIO, CIVI OPTIMO AUCTORI TRIBUNOQUE SUO1786.

СТАНІСЛ: ФЕЛІКС ПОТОЦЬКИЙ ВОЄВОДА РУСЬКИЙ У ЗВ’ЯЗКУ З ЙОГО УЧАСТЮ В ГРОДНЕНСЬКОМУ СЕЙМІ 1784. РЕСПУБЛ: РІВНІСТЬ МОЖЛИВОСТЕЙ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОЇХ ВІЙСЬКОВИХ ВИТРАТ, ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДОБРОВІЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ, НЕДАВНО ПРОВЕДЕНИЙ НАБІР У ЛЕГІОН ПОТОЦЬКОГО, ГРОМАДЯНСЬКЕ БЛАГО ПОБОРНИКИ ДЕПУТАТИ ПРИСВЯЧУЮТЬ 1786.»

— На словах його величність просив передати, що