Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

Станіслав — цього вечора гармонія відчувалася в усьому. Невеликий, але затишний театр своєю витонченістю і зручністю відразу налаштовував глядача до приємного проведення часу. Тенор Феррарі-Орфея, що оплакував у першій дії з друзями — пастухами і пастушками — померлу Еврідіку, змусив слухачів по-справжньому насолоджуватися музикою і співом. А коли скеля посередині сцени розсунулася, відкривши вхід у світ підземних тіней, куди прийшов Орфей за Еврідікою, зал спочатку завмер, потім пролунали крики «браво»: оцінили не тільки мистецтво Ферраpi, а й майстерність Фабріціо, що управляв театральною машиною. Після шалених танців фурій і дикого виття пекельного пса Цербера, що виникали на шляху Орфея в Елізіум, настав повний спокій, і соло флейти у балеті блаженних тіней перенесло слухачів до райських полів, залитих сонячним світлом, у світ повної гармонії блакитного неба, напоєного ароматами повітря і квітучої землі. Арія Еврідіки викликала у публіки справжній захват, що не покидав її вже до кінця вистави, адже, на відміну від міфу про Орфея, Глюк зробив закінчення щасливим: боги повернули Еврідіку до життя.

— Я дуже щасливий, — розчулився граф Станіслав на вечері після вистави. — Сьогодні народився мій театр, місце, де ми всі зможемо отримувати нову духовну насолоду від життя, місце, яке надасть нашій уяві нові образи і мрії.

Наприкінці зими 1783 року у Потоцьких гостювала графиня Ржевуська. Любителька поговорити, якось за обідом вона звернулася до графа Станіслава:

— Ви прийняли запрошення графа Вієльгорського відвідати на Масляну їхній маєток у Горохові?

Станіслав здивовано поглянув спочатку на Ржевуську, а потім перевів погляд на Жозефіну.

— Любий, — зніяковіла його дружина, — саме сьогодні я хотіла тобі повідомити про це запрошення. Старий граф Михайло через свого сина Юрія прислав його напередодні.

— Погоджуйтеся, графе, — щебетала далі Ржевуська, нічого не помітивши. — Кажуть, у них у Горохові все на французький лад: слуги одягнені, як у короля Людовика, і розмовляють тільки французькою, кухар-француз виписує продукти моря з самої Франції, у домашньому театрі актори — виключно французи, та й у гостях завжди бувають французи. Палац, звісно, трохи менше вашого, але в ньому є дуже добра бібліотека і сад.

Після обіду Станіслав зайшов до Жозефіни.

— Мені не зовсім зрозуміло, чому запрошення прийшло тобі, а не мені?

— Граф Юрій надіслав мені кілька нових книг з мистецтва, і туди ж було вкладено запрошення від графа Михайла Вієльгорського, — як ні в чому не бувало відповіла Потоцька, — ось воно.

Станіслав узяв запрошення, уважно його прочитав і, подумавши, сказав:

— Гаразд, через тиждень я вирішу, їхати чи ні.

Через три дні Станіслав отримав листа від Ігнація Потоцького й оголосив:

— Ми їдемо до Вієльгорських, мене повинні прийняти… Втім, це не важливо.

Розділ 11. Любов і політика

Горохів чекав гостей. Глава сімейства граф Михайло Вієльгорський жадав спілкування з молоддю. Досвід, знання, отримані ним на Заході, він вважав за необхідне впровадити в політичний устрій Речі Посполитої, де, на його думку, давно вже назріли політичні реформи. Республіка, в якій уживалися поляки, литовці, українці, євреї та білоруси, котилася у прірву: з одного боку, через відсутність твердої королівської руки, з іншого — через liberum veto (вільне «забороняю» — звичай, який вимагав одностайності в польських сеймах), що перетворив парламент країни на збіговисько балакунів, бо голос одного депутата міг заблокувати рішення, котре готувалося всім сеймом протягом тривалого часу. На допомогу собі граф Михайло привіз із Парижа 74-річного абата Маблі — філософа, просвітителя, суперечки та дискусії з яким у графа доходили мало не до бійки.

Син Михайла Юрій більш за все чекав приїзду Жозефіни Потоцької в надії на продовження їхнього швидкоплинного роману. Цікаво зустрітися йому було і з графом Станіславом, який вважався прекрасним співрозмовником і красномовним опонентом у суперечках.

З неприхованим інтересом і цікавістю чекала гостей і друга дружина графа Михайла — француженка графиня де Травасьє.

Тільки від Потоцьких приїхали Ігнацій, Станіслав Костка, Станіслав із Жозефіною і сестра Станіслава Роза Брюль, а ще — Ржевуський, граф Рапацький із дружиною Нінель із Локачів, білоцерківські Браницькі, графиня Богуславська…

Поки йшли приготування до балу граф Михайло Вієльгорський і абат Маблі зібрали всіх чоловіків для серйозної розмови.

— Панове! — почав господар будинку. — Тут зібралася нехай і не вся, але значна частина передової молоді нашої республіки. За час, проведений у Парижі, я багато думав про нашу батьківщину, спілкувався з найосвіченішими головами Європи, яскравим представником яких є присутній тут мій друг і водночас затятий опонент метр Маблі. Наш абат усе своє життя присвятив пошуку шляхів досягнення благоденства для роду людського, неможливого без правильної організації суспільного ладу. Причому, в різних країнах, залежно від цілої низки причин і передумов, він бачить цей лад різним — від монархії до республіки. Зокрема, вже цього року метр Маблі розкритикував американську Конституцію як занадто демократичну. Але повернімося до нашої країни. Навіщо я зібрав вас зараз? Наше зібрання абсолютно відкрите, ми ні від кого нічого не приховуємо й анітрохи не протиставляємо себе нашому королю. Я обов’язково викладу в листі його величності Станіславу Августу всі цікаві ідеї, що виникнуть під час наших плідних суперечок. Вам, молоді, жити в цій країні, і вам потрібно думати, як зробити її кращою, могутнішою, багатшою. Кожна країна, як будь-який живий організм, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, інакше на неї чекає крах, а у нас зараз утворився якийсь застій. Кілька років тому метр Маблі, почасти на моє прохання, написав працю, де вважає, що наш король повинен бути спадковим, а виконавча і законодавча влада розділені. Потім я звернувся до Жан-Жака Руссо, праці якого, я впевнений, ви знаєте. Цей ідеаліст запропонував свою форму правління. Він вважає, що всі люди народжуються рівними, плоди земні належать усім, а земля — нікому, монарх не може бути спадковим, селян необхідно звільнити від кріпосного рабства. Державний устрій має бути федеративним, бо федеративна форма поєднує в собі вигоди великих і малих держав. Але вони, розумні люди сучасності, не можуть