Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Пробач мене, Стасе, якщо можеш, — лагідно мовила вона.

Потоцький миттю вискочив із кімнати.

Наступного дня він наказав своєму камердинерові нікого не приймати. Всю ніч граф Станіслав не спав, придумуючи покарання для Жозефіни — одне гірше за інше. Тільки під ранок забувся важким сном. І коли слуга оголосив: «Граф Ігнацій Потоцький», Станіслав зрозумів, що це — єдина людина, з якою він зараз може спілкуватися.

Граф Ігнацій зайшов із похмурим обличчям, мовчки обняв Станіслава і зазирнув йому в очі. Ігнацій помітив у погляді кузена зосередженість і деяку відчуженість, і хоча той спробував усміхнутися, очі видали обурення, що роздирало його зсередини.

— Дорогий брате, — почав відверто Ігнацій, — я знаю про твоє горе. Тепер розкажи мені про свої плани.

— Мої плани? — перепитав граф Станіслав, і в його очах промайнула недобра іскорка. — Плани дуже прості. Ми сьогодні ж переїжджаємо до Тульчина, там графиня збирає свої речі і далі вирушає до маєтку своїх батьків — Дуклі. І якщо ти прийшов просити мене про інше, не старайся. Я не говоритиму гучних слів про зраду. Я не можу пробачити цій жінці її обман.

Ігнацій нервово заходив по кімнаті (на його обличчі заграли жовна).

— Я не збираюся тебе вмовляти, — різко промовив він. — Я прийшов до тебе не як кузен і навіть не як родич. Я тут як твій брат у масонстві, — голос його пом’якшав, — і вважаю, що провидіння посилає тобі перше випробування. Ми з тобою говорили, що однією з головних цілей нашого ордену є виправлення роду людського шляхом очищення себе самого, прощення ближнім своїм їхніх недоліків та помилок. Масон повинен протягувати руку допомоги кожному, і тим більше не відмовляти тому, хто просить. Я говорив із графинею Жозефіною. Вона глибоко кається у скоєному і стверджує, що ти — найважливіший чоловіку її житті. Не забувай також, що шестеро твоїх дітей потребують ласки і батька, і матері в однаковій мірі, і виховати їх ви маєте разом, незалежно від обставин. Ти повинен придушити свою гординю і пробачити дружину. Залишаю тебе до вечора наодинці зі своїми думками, а ввечері скажеш про своє рішення.

Ігнацій тихо вийшов. Не одну годину Станіслав провів у роздумах, а потім запросив до себе графиню Жозефіну. Через деякий час Жозефіна вийшла від чоловіка, по її заплаканому, але щасливому обличчю можна було зрозуміти, що граф простив її.

Увечері Станіслава знову відвідав Ігнацій.

— Ми поспілкувалися з Жозефіною, — уже спокійно почав Потоцький. — Вона справді шкодує про те, що трапилося. Не знаю, чи надовго. Такі жінки, як вона, постійно привертають до себе увагу чоловіків, і ця увага лестить їм. Ну що ж, час покаже. Тим не менш, дорогий кузене, ми завтра залишаємо Горохів. Тобі величезне спасибі за участь та небайдужість до моєї сім’ї.

Брати обнялися і побажали один одному якнайшвидшої зустрічі.

Усю дорогу до Тульчина граф Станіслав провів у роздумах. Пробачити Жозефіну він пробачив, але… «Але», і дуже велике, залишилося.

По приїзді до Тульчина Станіслав замкнувся в бібліотеці.

«Якщо у мене проблеми в особистому житті, спробую більше уваги приділити громадському», — вирішив він. Поступово в думках у нього почав формуватися образ політичного устрою країни. Своїми ідеями він вирішив поділитися з депутатами сейму на черговому засіданні, що планувалося восени 1784 року в Гродно.

Королівська влада, за його переконанням, повинна бути сильно обмежена, а от регіони, навпаки, в змозі забезпечити відродження і процвітання держави. Тим не менш, у Станіславі Августі він насамперед бачив друга, здатного не тільки прийняти нові пропозиції, а й втілити їх у життя.

«Усі мої думки відкриваю Вашій королівській величності, бо хочу, щоб Ви знали мій характер і читали в моєму серці», — писав він Станіславу Августу напередодні сейму.

Королю сподобалася відкритість молодого Потоцького, і він відповів, що сподівається на суттєву допомогу «свого друга і доброго громадянина» у справі державного будівництва.

Графа Станіслава тепер дуже тягнуло зітнутися у суперечках і дискусіях з іншими особами з вищої сфери країни. Він передчував уже перемогу в битві за майбутнє мільйонів своїх співгромадян. Потрібно зазначити, що про графа Станіслава Потоцького останнім часом нерідко згадували у вищих колах. Молодь і середнє покоління стежили за його успіхами, починаннями і перетвореннями у власних маєтках. Люди похилого віку, у свою чергу, бурчали, що він дав надто багато волі своїм холопам, запевняючи, що цього робити ні в якому разі не можна, інакше повториться Коліївщина. Жіноча громада з великим схваленням оцінила примирення Станіслава з Жозефіною — не можна в одну мить руйнувати такі гарні пари, до того ж через такі «дрібниці».

Граф Станіслав розумів: він повинен приїхати на сейм не тільки з пропозиціями, а й з реальними справами. І перед самим від’їздом йому прийшла в голову цікава ідея…

Хоча до своєї промови на сеймі Потоцький ретельно готувався, страх перед великою аудиторією спочатку скував його: графові вперше доводилося виступати при такому великому скупченні народу. Якийсь час він боровся із хвилюванням і боязкістю, але незабаром впевненість повернулася до нього. Станіслав зрозумів, що лише будучи гранично щирим, він зможе зацікавити інших своїми пропозиціями. І справді, депутати уважно прислухалися і неодноразово переривали його оплесками. А кульмінація промови графа Потоцького була наприкінці його виступу (це та ідея, яка виникла перед від’їздом).

— Панове, свої пропозиції щодо покращення нашої армії я вирішив підкріпити власним внеском. Із дозволу його величності, — граф зробив уклін в бік короля, — я викупив у Юрія Стемпковського регіментарство. Це дає мені право на командування українсько-подільською дивізією в чині генерал-лейтенанта. І тепер хочу зробити власний внесок до справи посилення наших військ. Я дарую Речі Посполитій полк піхоти з повним утриманням — 400 піхотинців, 24 гармати з кінною тягою і все необхідне для їх утримання.

Вигуки «Віват! Хай живе граф Потоцький! Слава великому громадянину!» перервали його виступ.

— Крім цього, — мовив далі Потоцький, коли настала тиша, — зі шляхти (кількох сотень осіб) я організував полк кінної міліції, який разом з моїми