Стоїк - Теодор Драйзер
«Знаменитий американський фінансист і залізничний магнат, власник лондонської підземки, Френк Ковпервуд раптово занедужав на борті пароплава “Імператриця” і після прибуття до Нью-Йорка був доставлений до готелю “Волдорф-Асторія”».
Приголомшена і засмучена цими холодними надрукованими словами, Береніс відчула деяке полегшення, довідавшись, що Ковпервуд у готелі, а не в своєму будинку. Адже для неї також приготовлений там номер, тож вона буде хоча б поблизу. Щоправда, вона може зіштовхнутися там з Ейлін, — це було б неприємно не тільки для неї, але й для Ковпервуда. Утім, він просив її приїхати саме до готелю, як вони планували, тож, мабуть, він щось придумав. Одначе як це хистке становище не схоже на самоту в Прайорс-Коув. Вона навіть запитувала себе, чи вистачить у неї рішучості й сил, щоб пройти через таке випробування. І все-таки навіть перед лицем цієї небезпеки вона відчувала, що повинна бути поруч із ним. Вона потрібна йому, і вона повинна прийти йому на допомогу.
Прийнявши це рішення, Береніс наступного ранку після прибуття пароплава й проходження митниці негайно відправилася до готелю «Волдорф-Асторія» і спокійно зареєструвалася під іменем Кетрін Трент. Але опинившись у своєму номері, вона не знала, що робити далі. Адже Ейлін, напевно, уже в нього. Її міркування були перервані телефонним дзвінком: доктор Джеймс повідомив, що Ковпервуд хоче її бачити, він перебуває в номері 1020. Береніс щиро подякувала й сказала, що зараз прийде. Доктор Джеймс додав, що хоча Ковпервуду зараз безпосередньо нічого не загрожує, йому необхідні відпочинок і спокій. Тому він все-таки наказав нікого до нього не пускати протягом декількох днів, крім Береніс.
У номері Береніс негайно провели до Ковпервуда; він напівлежав, увесь обкладений подушками, дуже блідий, з якимось відсутнім виглядом, але, побачивши її, одразу пожвавився. Вона нахилилася й поцілувала його.
— Любий! Мені так шкода! Я так боялася, що ця подорож виявиться тобі не під силу. І мене не було з тобою! Але доктор Джеймс запевняє, що нічого серйозного немає. Пам’ятаєш, як швидко ти одужав після першого нападу; певно, з його доглядом так буде і цього разу. Якби тільки я могла бути увесь час із тобою! Я б тебе дуже скоро поставила на ноги!
— Але, Беві, люба, — зауважив Ковпервуд, — уже від того, що я бачу тебе, мені стає краще. Ми влаштуємо так, щоб ти бувала в мене. Звісно, до мене зараз надто багато уваги з боку газет, і що менше це торкнеться тебе, то спокійніше буде мені. Але я пояснив Джеффу, у чому справа, він усе розуміє й співчуває нам. Більш того, він повідомлятиме тебе, коли можна мене відвідати. Адже ти знаєш, тобі треба уникати тільки однієї людини. Але якщо ти триматимеш постійний зв’язок із доктором Джеймсом, я думаю, ми впораємося. Я навіть упевнений у цьому.
— Любий, ти такий мужній. Ти ж знаєш, я згодна на все, аби тільки перебувати поруч тебе. Я буду якомога обачнішою і обережнішою. Я люблю тебе і буду весь час за тебе молитися.
Вона нахилилася й знову поцілувала його.
Розділ 67
Звістка про раптову тяжку хворобу Ковпервуда, що спочатку з’явилася в місцевих нью-йоркських газетах, викликала врешті міжнародну сенсацію. Ця подія зачіпала інтереси й інвестиції тисяч людей, не говорячи вже про банки й банкірів. Уже наступного дня після нападу хвороби кореспонденти найбільших газет Англії, Франції й усіх країн Європи, через агентства Юнайтед Прес і Ассошіейтед Прес, не тільки взяли інтерв’ю у Джеймісона і доктора Джеймса, але й звернулися до відомих американських фінансистів за коментарями з приводу можливих наслідків смерті Ковпервуда.
Деякі інвестори виявляли стільки занепокоєння, висловлювали стільки побоювань, що багатьом директорам лондонської підземки довелося виступити із заявами з приводу хвороби Ковпервуда і її значення для справи. Так, містер Лікс, тодішній голова правління Районної дороги, якого вважали людиною, близькою до Ковпервуда, сказав, що «всі необхідні заходи на випадок якихось ускладнень, пов’язаних зі станом містера Ковпервуда, вже давно прийняті. У раді директорів метрополітену, — додав він, — панує повна гармонія. Я маю сказати, що у нашому підприємстві немає навіть сліду сум’яття або непорозуміння щодо майбутньої політики всієї нашої системи».
Також Вільям Едмундс, директор лондонської компанії з будівництва залізничного устаткування і прокладання доріг, заявив: «Усе в повному порядку. Справу організовано настільки добре, що хвороба або тимчасова відсутність містера Ковпервуда не можуть на ній відбитися».
Лорд Стейн надав наступний коментар: «Будівництво підземних доріг у чудовому стані; містер Ковпервуд від самого початку так поставив справу, що, хоча він зараз і змушений тимчасово відсторонитися від керування нею, це не викличе ніяких серйозних ускладнень. Містер Ковпервуд занадто видатний організатор, щоб ставити роботу цілого величезного підприємства в залежність від якоїсь однієї людини. Але, зрозуміло, ми сподіваємося, що він скоро видужає й повернеться до справ, — його присутність нам завжди бажана».
Хоча доктор Джеймс і намагався відгородити Ковпервуда від усього цього галасу, однак деяких людей він не міг не допустити до хворого. Це дочка Ковпервуда Анна і його син Френк Ковпервуд-молодший, яких він не бачив багато років. З розмови з ними Ковпервуд довідався, як ставиться публіка до його хвороби, і не можна сказати, щоб це йому не полестило.
Услід за дітьми прийшла Ейлін, що не на жарт стривожилася, побачивши, яким слабким і хворим виглядав Ковпервуд. Доктор Джеймс настійливо просив Ейлін відкласти розмову з ним про будь-які справи, і вона з готовністю погодилася, а тому її перший візит був дуже коротким.
Після того, як Ейлін пішла, Ковпервуд хоч-не-хоч задумався над різними практичними і фінансовими проблемами, пов’язаними з його хворобою, які треба вирішити, якщо він зможе. Зокрема, потрібно обрати когось, хто виконуватиме його обов’язки на час його відсутності. Природно, перша думка Ковпервуда була про Стейна; але враховуючи надто багато різноманітних і серйозних обов’язків Стейна, він вирішив, що той не підходить. Був іще такий Горацій Олбертсон, президент Електротранспортної компанії в Сент-Луїсі й один із найбільш здібних в Америці залізничних ділків, з яким Ковпервуд не раз зустрічався у фінансових справах, і, мабуть, це найбільш задовільна постать в такий критичний момент. Тож Ковпервуд негайно доручив Джеймісону з’їздити до Сент-Луїса і побачитися з Олбертсоном: треба викласти йому суть справи, а винагороду нехай він
