Улісс - Джеймс Джойс

Й не малюється фарбами —

Тарарабум.

Та серце моє лине

До руженьки з Йоркширу,

До любої трояндочки.

Тарарабум.

По той бік стіни велосипедисти перегонів на чверть милі з гандикапом М. К. Ґрін, X. Тріфт, Т. М. Пейті, К. Скейфі, Дж. Б. Джеффс, Дж. Н. Морфі, Ф. Стівенсон, К. Еддерлі і В. К. Гаггард стартували почережно. Минаючи готель Фінна, Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тисделл Фаррелл наставив свій монокль і спрямував сердитий погляд понад каретами на голову містера М. Е. Соломонса{547} у вікні австро-угорського віце-консульства. Далі на Лейнстер-стрит, біля бічного входу в Триніті, вірний підданець короля Горнбловер злегка підняв свій мисливський картуз. Коли лискучі коні скакали галопом по Мерріон-сквер, юний Патрик Алоїсій Дігнем — він стояв там, чекаючи, — побачив, що всі вітають джентльмена в циліндрі, то він і собі підняв свого новенького чорного картузика пальцями, засмальцьованими від паперової обгортки свинячих котлет. Його комірець ізнову вистромився. А віце-король, який прямував узяти участь у відкритті доброчинного базару Майрас, що мав зібрати кошти на користь лікарні Мерсера, подався далі зі своїм почтом, до Нижньої Маунт-стрит. Біля крамниці Бродбента вони проїхали повз сліпого хлопця. На Нижній Маунт-стрит перехожий у брунатному макінтоші, що жував черствий окраєць хліба, спромігся перебігти дорогу перед самісіньким носом віце-королівської кавалькади. На мосту через Королівський канал містер Юджин Стреттон, осміхаючися з афіші товстими закопиленими губами, гостинно вітав бажаючих побувати в передмісті Пембрук. На розі Геддінгтон-роуд дві жінки, — черевики в них у піску, в руках парасоля і сумка, де перекочувалися одинадцять мушель, — зупинились і здивовано дивилися на лорд-мера з лорд-мершею без його золотого ланцюга. На Нортумберленд-роуд і Лендсдаун-роуд його Ясновельможність незагайно відповідав на кожне привітання небагатьох перехожих чоловічої статі та на привітання двох школяриків, які стояли біля садової хвіртки того будинку, яким, кажуть, захоплювалася покійна королева, коли відвідала ірландську столицю разом зі своїм чоловіком, принцом-консортом, 1849 року{548}, і на привітання широчезних штанів Альмідано Артифоні, які щезли за дверима так, наче ті двері їх проковтнули і враз зачинилися.

Епізод 11

За бронзою золото теж почуло цоки-скоки криці кроки.

Грубіянець янецьянець.

Смітинки, зшкрібаючи смітинки з зашкарублого нігтя, смітинки. Жахіття! І червлене золото ще дужче почервленіло.

Хрипка флейта загукала хрипко.

Блукає Блум десь близько у блакиті.

Вінець краси це коси золотії.

Троянда тремтить на шовкових персах, убраних у шовки, троянда Кастилії.

Трелі, трелі та за двері: Айдолорес.

А хто в цій хатинці живе?

Бронза відчула собі співчуття.

І гук пролунав, чистий, тривалий і трепетливий. Тужливо тривалий гук. Привабливий. М’якеньке слово. Та позирни! Вже гаснуть зорі. О трояндо! Ноти щебечуть відповідь. Кастилії. І світає.

Дзеньки-бреньки котять кеб.

Монета брязнула. Годинник нацокав четверту.

Визнання. Sonnez. Я міг би. Підв’язка натягнена. Розлучитися не можу. Лясь. La cloche! Ляснула по стегну. Визнання. Теплому. О, друже мій, прощай!

Дзень. Блу.

Загримотіли громохкі акорди. Коли кохання заполонить. Війна! Війна! Гупа-тупа барабан.

Вітрило! На морі хтось у далині махає хусткою мені.

Пропало. Дрізд засвистів. Усе уже пропало.

Припекло. Йому.

Коли уперше він уздрів. Та ба!

Джигун. І красень водночас.

Щебетання. От приваба! Ваблять нас,

Марто! Прийди!

Ляп-ляп. Плесь-плесь. Ляп-плесь-ляп.

Божеми лийти ще ніко ли тине чувта кого.

Пет лисий глушман приніс преспап’є а ніж забрав.

І поклик ночі в місячному сяйві: він далеко-далеко.

Мені так сумно. P.S. Я так самотньо блумаю.

Чуєш!

Морський ріжок рогатий кручений холодний. Чи в тебе є? Для всіх і для кожного сплеск і поклик безгучний.

Перли: коли їй. Рапсодії Ліста. Цить.

Хіба ви не?

Та ні: ні-ні: повірте: Лідлюд. А півень знай кукурікає.

Чорні.

Низька октава. Ну ж бо, Бене, ну.

Той питає, а він не петра. Хе-хе, Той питає, а він хе-хе.

Та постривай!

У печерах, у темних глибинах землі. Могутні верстви руди. Naminedamine. Усі загинули. Усі полягли на полі болю.

Дівочі кучерики наче узори на листі папороті.

Амінь! У гніві він заскреготав зубами.

Руків’я помпи туди-сюди, туди-сюди. Холодна ґуля все стирчить. Бронзолідія укупі з Майназлотом.

Із бронзою і з золотом у зелених сутінках океанських глибин. Блум. Наш Блум.

Стук-стук раз, стук-стук два, то півняча голова: зерняток шукає, курку пригощає.

Моліться за нього! Моліться ірландці!

Його грубі пальці клацають як кастаньєти.

Великий Бенабен. Великий Бенбен.

Останню троянду Кастилії літа покинув наш Блум у глибокій зажурі.

Ї-і-і-і! Попискує стиха. Пищавка в живот-і-і.

Чесний люд. Лід Кер Кау Де і Долл. Так-так. Як і ви. Піднімуть твій дзень-дзелень.

Пффф. О-о-о!

Де бронза зблизька? Де золото здаля? Де копита?

Пррр Фррр.

І тоді, тільки тоді. Мій епітрах. Буде напфиссаний.

Закінчив.

Починай!

За бронзою золото, голівка міс Дус за голівкою міс Кеннеді над фіранками бару готелю «Ормонд» слухали, як цокотять віце-королівські копита, як видзвонює криця.

— А це вона? — запитала міс Кеннеді.

Міс Дус пояснила, що так, сидить із його екс, у перлово-сірій і eau de Nil[177].

— Дуже витончене сполучення, — сказала міс Кеннеді.

Раптом міс