Улісс - Джеймс Джойс

Татко лежав усередині, а мамка плакала у вітальні, а дядько Барні показував, як пронести на повороті. Труна була здоровезна, висока і важезна на вигляд. Як же воно було? Останнього вечора, коли татко напився, він стояв на сходовому майданчику, горлаючи, щоб йому дали його черевики, і він піде до Танні та й нап’ється ще дужче, і він здавався гладким і опецькуватим у сорочці. Не побачу його вже ніколи. Оце вона і є смерть. Татко помер. Мій батько помер. Він сказав мені, щоб я був для мами хорошим сином. Я не міг зрозуміти, що він ще говорить, але бачив, що язик і зуби його намагаються вимовити щось виразніше. Бідолашний татко. Це був містер Дігнем, мій батько. Сподіваюся, зараз він у чистилищі, бо в суботу ввечері він ходив до отця Конроя, сповідався у нього.

* * *

Вільям Гамбл, граф Дадлі{544}, і леді Дадлі у супроводі підполковника Гесселтайна після ланчу виїхали з резиденції віце-короля. У другій кареті їхали шановна місіс Педжет, міс де Курсі і шановний Джеральд Ворд, черговий ад’ютант.

Кавалькада виїхала через нижні ворота Фенікс-парку, де їй догідливо відсалютували полісмени, і повз Королівський міст рушила Північними набережними. У міру проходження кавалькади вулицями столиці її мешканці зустрічали віце-короля найщирішим виявом своїх вдячних почуттів. Біля Кривавого моста містер Томас Кернан на тому боці річки марно посилав здаля свої вітання. Між мостом Королеви і мостом Вітворда віце-королівські карети лорда Дадлі проїхали, не отримавши привітання від містера Дадлі Вайта, бакалавра права і магістра мистецтв, який стояв на набережній Арран біля будинку лихварки місіс М. Е. Вайт, на розі Західної Арран-стрит і потирав великим пальцем свого носа, міркуючи, як йому швидше дістатися до Фібсборо: чи трамваєм із трьома пересадками, чи візником, чи пішки через Смітфілд і горб Конституції та вокзал Бродстоун. Біля під’їзду Судової палати Ричі Гулдинг з фірмовою текою Гулдинг Колліс Ворд витріщився на неї здивовано. За мостом Річмонд, біля під’їзду контори Рувима Додда, присяжного адвоката, агента Патріотичної страхової компанії, підстаркувата жінка, яка збиралася була зайти, передумала і рушила назад туди, звідки прийшла, і під вікнами контори Юнга довірливо усміхнулася намісникові Його Величности. Із свого витоку в стіні на Лісовій набережній під конторою Тома Девана{545} ручай Поддл виявляв свої вірнопіддані почуття струменем смердючих стічних вод. Над фіранкою готелю «Ормонд» за бронзою золото, за голівкою міс Кеннеді голівка міс Дус спостерігали і захоплювались. На набережній Ормонд містер Саймон Дедал, прямуючи з вуличного туалету в контору шерифа, завмер посеред вулиці й низько схилив капелюха. Його Ясновельможність милостиво відповів на привітання містера Саймона Дедала. На розі, біля друкарні Кагілла, преподобний Г’ю К. Лав, магістр мистецтв, поринувши в міркування про світських можновладців, які в давні часи на власний розсуд дарували церковним очільникам пожиточні привілеї, віддав наміснику поклін, який лишився непоміченим. На мосту Граттана Ленеган і МакКой, прощаючись, дивилися, як проїжджають карети з високоповажними особами. Минаючи контору Роджера Ґріна і великий червоний будинок друкарні Долларда, Герті Макдавелл, яка несла своєму хворому батькові листи і зразки лінолеуму Кетсбі, побачивши пишний виїзд, зрозуміла, що це сам лорд-намісник із дружиною, але не спромоглася роздивитися, в якому убранні була Її Ясновельможність, бо якраз між ними зупинилися трамвай і великий жовтий мебльовий фургон Спрінга — саме через проїзд лорда-намісника й зупинилися. За будинком фірми Ланді і Фута, стоячи на темному порозі винарні Кавани, Джон Вайз Нолан посміхнувся холодною непоміченою посмішкою до лорда-намісника і генерал-губернатора Ірландії. Високошановний Вільям Гамбл, граф Дадлі, кавалер Великого Хреста ордена Вікторії, минув годинник Міккі Андерсона, який безперестану цокає, і воскові манекени Генрі та Джеймса, Генрі джентльмен, а Джеймс dernier cri[176]. Стоячи під Дейм-гейт, Том Рочфорд і Довгоносий Флінн дивилися, як наближається кавалькада. Том Рочфорд, помітивши, що леді Дадлі позирнула на нього, висмикнув великі пальці з кишеньок темно-червоної камізельки і скинув картуз. Чарівна субретка, велика Марія Кендалл, з намазюканими щоками й задертою спідничкою, намазюкано усміхалася із своєї афіші до Вільяма Гамбла, графа Дадлі й до підполковника Г. Дж. Гессельтайна, а також до шановного Джеральда Ворда, чергового ад’ютанта. З вікна ДХК віце-королівську кавалькаду спостерігали Красень Мулліган — посміюючись, і Гейнс — поважно; він дивився на процесію з-за спин розхвильованих відвідувачів, що затулили світло шаховій дошці, в яку пильно вдивлявся Джон Говард Парнелл. На Фаунс-стрит Діллі Дедал, підвівши погляд від підручника французької мови Шарденаля, побачила натягнений тент від сонця та спиці коліс, які прудко крутилися, вилискуючи на сонці. Джон Генрі Ментон, який стовбичив на порозі Торгової палати, вирячив набряклі від непомірного споживання вина очі-устриці, тримаючи свій здоровецький золотий мисливський годинник у здоровецькій лівій руці, не дивлячись на нього і його не відчуваючи. Там, де піднімалася вгору передня нога скакуна, що на ньому сидів король Біллі{546}, місіс Брін вихопила свого поспішливого чоловіченька з-під копит форейторів. Закричала йому на вухо, пояснюючи, що тут діється. До нього дійшло, він притиснув свої книженції під лівою пахвою і привітав другу карету. Шановний Джеральд Ворд, черговий ад’ютант, приємно здивований, поспішив відповісти на привітання. На розі біля Понсонбі зупинилася втомлена біла літера Н., і зразу ж за нею зупинилися чотири інші білі літери в циліндрах, E.L.Y.’S., а форейтори й карети промчали повз них далі. Проти магазину музичних інструментів Піготта урочисто виступав у своїх мальовничих шатах містер Деніс Дж. Маджінні, професор танців і т. п., — його віце-король перегнав, не помітивши. Водночас біля ректорського будинку виникла самовдоволена фігура О’Кропа О’Шпара у жовтих черевиках і шкарпетках із небесно-блакитною стрілкою, які ступали в такт популярної пісеньки «Моя йоркширська дівчинка».

Небесно-блакитним налобникам і стрімкому бігу коней кавалькади О’Кріп О’Шпар протиставив небесно-блакитну краватку, солом’яного бриля з широкими крисами, насунутому набакир, і синій костюм із саржі. Його руки в кишенях піджака забули, що слід зняти бриля, проте він подарував трьом дамам своє поблажливе схвалення у погляді й червону квітку в зубах. Коли вони виїхали на Нассау-стрит, Його Ясновельможність привернув увагу своєї дружини, яка безперестану кивала головою, відповідаючи на щирі вітання дублінського люду, до музичної програми, що йшла у Колледж-парку. Невидимі за деревами парку хлопці-молодці з шотландської верховини на своїх сурмах і барабанах знай витинали вслід кавалькаді мелодію пісні: