Там, у темній річці - Діана Сеттерфілд

Вони завершили трапезу, а старенька тим часом пригадала ще декілька фактів про драконячу ніч.

— Погляньте туди! — вказала вона на дах. — Я тепер цього не бачу, очі в мене заслабкі, але вам побачити вдасться. Там над вікном темні плями.

То була правда: одразу під солом'яною покрівлею виднілися темні плями, наче від вогню.

— Це дуже вдала деталь для фотографії, — зрадів Донт. — Ви стоятимете просто тут. Поряд із вуликами, а позад вас буде видно опалене місце. Я ще й небо спробую захопити — звідти ж прилетіли дракони.

Подолавши незначний спротив, їм вдалося вмовити бабцю Вілер позувати для фотографії. Поки Донт усе готував, Рита продовжила бесіду.

— Ви, мабуть, отримали сильні опіки?

Бабця Вілер закотила рукав і продемонструвала їй свою руку.

— Така вся моя спина і перед від шиї до живота.

Велика ділянка шкіри була знебарвленою, але пружною та позбавленою зморшок.

— Це дуже дивно, — констатувала Рита. — При такому значному опіку. Він вас потім не турбував?

— Ні, ніколи.

— Це через мед? Я теж використовую мед для пацієнтів із опіками.

— Ви медсестра?

— Так, і акушерка. Я працюю за декілька миль звідси вгору за течією ріки. У Баскоті.

Жінка сіпнулася.

— У Баскоті?

Запала тиша. Рита прожувала шмат хліба з медом і почекала, поки старенька продовжить.

— Тоді, мабуть, вам щось відомо про дитину, яка зникла там два роки тому…

— Про Амелію Вон?

— Так, про неї. Кажуть, ніби вона повернулася, та я чула, що, може, то взагалі не вона. Що про цю історію кажуть зараз? Вона справді Амелія, чи ні?

— Нещодавно з'явилася жінка, яка наче впізнала у ній іншу дівчинку, але та сім'я дійшла висновку, що вона їм не рідня, тож дитина повернулася до Вонів. Ніхто не знає, хто вона насправді, але точно не Амелія.

— Не Амелія! А я так сподівалася… Заради родини Вонів, та й заради власної сім'ї. Моя онука працювала у Вонів нянькою. Відтоді, як дівчинку вкрали, у неї хвилини спокійної немає. Що тільки про неї не пліткували. Усі, хто її знає, не вірять жодному слову, але є й ті, хто спочатку почув побрехеньку, а потім побачив її, от і судять із цих пліток. Усе, чого вона хоче від життя, — це добрий молодик і власна родина, але небагато в світі чоловіків, що взяли б за дружину дівчину, яка замішана в такій справі. Через це онука довела себе до хвороби. Зовсім не спала і заледве їла. Не виходила на вулицю, щоб не напоротися на чиєсь криве слово, інколи навіть не виходила з кімнати. Я вже й забула, як вона сміється, бо багато місяців не чула від неї сміху… Аж раптом новина — дівчинка повернулася! Подейкують, що повернулася рікою. Ті, хто пліткував про Рубі, змушені були прикусити язики. Хвиля пересуду наче почала спадати. Рубі стала потроху вилізати зі своєї норки. Вона навіть почала працювати — для неї знайшлася робота в її колишній школі. До її щік повернувся рум'янець, життя знову стало їй цікаве. Інколи по вечорах вона виходила на прогулянку з іншими молодими дівчатами зі школи, і хто я така, щоб їй це заборонити, після всіх страждань, які вона пережила? Чому б і їй не повеселитися так, як іншим? Так вона зустріла Ернеста. Вони заручилися. Весілля було призначене на липень. Та одразу після сонцестояння якась завидниця нашептала їй, буцімто дитина, яку знайшли у Баскоті, — не Амелія, і що втрачене дитя так і не повернулося. Це збудило хвилю поголосу. Рубі знову опинилася під підозрою. Вона скасувала весілля наступного ж дня. «Як я можу виходити заміж і народжувати дітей, коли всі розповідають про мене такі жахливі речі? Та мені власні діти не будуть довіряти! Та й щодо Ернеста це несправедливо. Від достойний кращої, аніж я». Це якщо коротко. Ернест зробив усе, що міг, щоб її відмовити. Сказав, що не зважає на плітки. Що весілля лише відкладене, а заручини не розірвані. Та вона не хоче його бачити, хоч він і приходить до неї щодня. У школі сказали, що їй краще звільнитися. Тепер вона не виходить і за ворота саду.

Сліпа жінка зітхнула.

— Я сподівалася на кращі новини, але ви лише підтвердили те, що мені відомо й так.

Вона повільно підвелася на свої слабкі ноги.

— Я можу принести вам меду, поки ми чекаємо.

— Заждіть, — попросила Рита. — Я знайома з Вонами. Вони довіряють Рубі. Кажуть, що вона ніколи б не зашкодила дитині.

— Це вже щось, — визнала старенька, сідаючи назад на лавку. — Вони хороші люди. Ніколи грубого слова їй не сказали.

— Містер і місіс Вон понад усе хочуть розібратися у цій справі з викраденням. Ваша онука до цього непричетна, та хтось же має бути причетний — і цю людину треба знайти і привести до суду. Якби так сталося, становище Рубі значно покращилося б.

Свідчиця прильоту драконів похитала головою.

— Свого часу було розслідування, і ні до чого не привело. Думаю, її вкрали річкові цигани, а хіба їх тепер знайдеш?

— А якщо спробувати вести розслідування по-новому? Стара жінка підняла голову і з недовірою глянула на Риту.

— Я вірю всьому, що ви розповіли мені про Рубі, й про те, яка вона хороша людина, бо те саме чула від Вонів. Буде страшенно несправедливо, якщо дівчина так і не вийде заміж. Несправедливо, якщо так і не народить дітей, яких їй так хочеться і яким вона стане бездоганною матір'ю. Скажіть, якби існував спосіб витягти правду на світ Божий, знайти справжніх злодіїв і поновити чесне ім'я Рубі, вона б цьому допомогла? Захотіла б зіграти свою роль?

У жінки затріпотіли повіки.

Двері будинку прочинились і звідти вийшла худенька молода жінка, що приносила їм хліба з медом.

— Що мені потрібно буде зробити?

Поки Донт вибудовував кадр із бабцею Вілер і вуликами на тлі опаленої драконячим полум'ям перемички вікна, Рита з Рубі сиділи голова до голови, й жінка пояснювала свій план.

Коли вона завершила пояснення, дівчина витріщилася на неї.

— Але ж це магія якась!

— Насправді ні, але здається, що так.

— І це примусить людей сказати правду?

— Можливо. У випадку, якщо комусь щось відомо, а він про це досі нікому не розповів. Певне, тому, що й гадки не мав, що це важливо. Якщо така людина там опиниться і нам