Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
— Баранячі відбивні?! — враз загорівся полковник. — Із натуральної баранини?
— Із найнатуральнішої, яку тільки можна знайти на чорнім ринку, — відказав Майло.
— А баранці молоді?
— Новонароджені,— запевнив його Майло. — І кожна відбивна на кісточці: в рожевих паперових пелюшках. Ідуть за безцінь у Португалії.
— Е, ні! Туди літака я не пошлю. Не маю права.
— А вам і не треба нікуди його посилати, просто дайте його мені, звичайно, разом з пілотом. І тоді генерал Бидл буде у вашій кишені.
— Думаєте, він знову їстиме в нашій їдальні?
— А куди він дінеться?! Особливо якщо ви почнете годувати його свіжими натуральними яйцями, смаженими на натуральному вершковому маслі. Я добуду вам і те, і те. Будуть також мандарини, дині всіх сортів, падевий мед, філе з камбали, балик з лососини, мідії і навіть устриці. Будуть навіть устриці!
— І кожен справді матиме свою частку прибутку?
— В цьому і вся штука, — відказав Майло.
— Щось це мені не подобається, — буркнув незгідливий командир полку винищувачів, якому не подобався і сам Майло.
— Не хоче співробітничати, і годі,— поскаржився на нього Майло генералові Бидлу. — І одна палка може зупинити весь караван. І тоді плакала ваша яєченка із свіжих яєчок на моєму натуральному вершковому масельці!
— Як його прізвище?
І генерал Бидл негайно перевів неконтактабельного командира винищувачів копати могили на Соломонових островах і замінив його підстаркуватим полковником з подагрою, що любив земляні горіхи і рекомендував Майла командуючому авіабригадою Б-17, готовому віддати все на світі за кільце краківської ковбаси.
— У Кракові за арахіс її можна виміняти скільки завгодно, — повідомив його Майло.
— Справді?! — ностальгічно зітхнув генерал. — Чого б я тільки не віддав за добряче кільце краківської ковбаси?!..
— Вам не треба нічого віддавати, сер! Виділіть мені лиш по одному літаку на кожну їдальню, сер, і зобов’яжіть пілотів виконувати мої накази. Ну, й звичайно, невеличкий завдаток на знак довіри до нашого майбутнього співробітництва.
— Але ж до Кракова сотні миль над окупованою ворогом територією. Як ви туди дістанетесь?
— У Женеві функціонує Міжнародний центр по торгівлі польськими продуктами. Я переправлю арахіс до Швейцарії й виміняю його за краківську ковбасу за курсом вільного ринку. Звідти наш арахіс полетить до Кракова, а краківська ковбаса прилетить сюди. Через синдикат ви зможете мати стільки краківської ковбаси, скільки душа забажає. Будуть також і мандарини, кольору натуральної зрілості, а також яйця з Мальти й шотландське віскі з Сіцілії. Купуючи продукти в синдикату, ви просто перекладаєте гроші з однієї кишені до другої, бо ви його пайовик. Інакше кажучи, все, що ви будете купувати, ви матимете майже задарма. Ну, то як?
— Це просто геніально. Скажіть, а як вам це вдається?
— Мене звуть Майло Майдербайдер, сер, і мені двадцять сім років.
Літаки Майла Майдербайдера — винищувачі, бомбардувальники, транспортні машини, керовані пілотами, які безвідмовно виконували його накази, злітались на польовий аеродром полковника Пескарта з усіх кінців землі. Колись на фюзеляжах цих літаків гордо красувались емблеми, що прославляли такі високі поняття, як Сміливість, Міць, Справедливість, Правда, Свобода, Любов, Честь, Патріотизм, — тепер усе це було замальоване подвійним шаром білої емалі, а натомість Майлові підручні великими вогняними літерами надписали по трафарету «Акціонерне товариство М. І М. Свіжі фрукти та інші продукти» Літери «М. і М.» означали Майло і Майдербайдер і, як щиро признавався Майло, сполучник «і» було поставлено для того, щоб у людей не складалося враження, ніби синдикат не зовсім демократичне підприємство. Щодня в розпорядження Майла прибували літаки з військових аеродромів, розкиданих по території від Італії й Північної Африки до Британських островів, а також із Авіатранспортного управління в Ліберії, Каїрі, Карачі і на острові Вознесіння. Винищувачі використовувалися для термінових платіжних операцій чи для доставки дрібних партій товару, а для перевезення продуктів на зовсім короткі відстані годилися й грузовики, й танки, надані Майлові командуванням наземних військ. Всі мали свою частку в прибутках, люди на очах відрощували собі черево і мляво тинялись туди й сюди, не виймаючи зубочисток з рота. Майло особисто керував усіма операціями бурхливо зростаючого підприємства. Постійна заклопотаність навіки відбилася темними й глибокими, як рови, зморшками на його змарнілому обличчі, а в очах з’явився незмінний вираз крайньої зосередженості, тривоги й підозри. Всі, за винятком Йоссар’яна, мали Майла за придурка, бо, по-перше, він добровільно погодився бути начальником їдальні, а, по-друге, ставиться до цих справ аж так сумлінно. Йоссар’ян теж мав Майла за придурка, але знав, що то — живий геній.
Якось Майло полетів до Англії по турецьку халву, а повернувся з Мадагаскару, ведучи за собою четвірку німецьких бомбардувальників, по саме годі навантажених м’ясом, цвітною капустою, зеленою гірчицею та чорним горошком. Його обуренню не було меж, коли, приземлившись, він побачив на аеродромі загін військової поліції, присланої туди, щоб заарештувати німецьких льотчиків та конфіскувати їхні літаки. Конфіскувати?! Це слово звучало для Майла як найстрашніше з проклять, він зажадав найсуворішого покарання і полковникові Пескарту, і підполковникові Порку, і вкритому бойовими шрамами бідоласі капітану військової поліції з автоматом у руках. Ті стояли винуваті, засоромлені, а він, мов шалений, бігав туди й сюди і по черзі тицяв їм в обличчя тремтячим від праведного гніву пальцем.
— Тут вам не Росія! — репетував Майло тонким, зривистим голосом. — Що я чую?! Як це конфіскувати? Відколи це американський уряд почав конфісковувати приватну власність своїх громадян? Бійтеся бога, панове! Сором вам! Додуматись до такого неподобства!
— Але ж ми воюємо з Німеччиною, Майло, — нерішуче перебив його майор Денбі,— що не кажіть, а це німецькі літаки.
— Побійтеся бога! — визвірився на нього Майло. — Це — літаки синдикату, де кожен має свій пай, навіть ви! Конфіскувати! Як ви можете конфіскувати свою ж приватну власність? Подумати тільки — конфіскувати! Та я зроду не чув нічого ганебнішого!
І, певна річ, Майло мав рацію, бо коли вони глянули ще раз на літаки, виявилося, що Майлові підручні, замалювавши подвійним шаром білої емалі знаки свастики на крилах, хвостах та фюзеляжах, уже написали по трафарету: «Акціонерне товариство М. і М. Свіжі фрукти та інші продукти». Так Майло привселюдно перетворив свій синдикат на міжнародний картель.
Майлові армади повітряних кораблів борознили небо вздовж і впоперек. Вони цілими зграями злітали з аеродромів Норвегії, Данії, Франції, Німеччини, Австрії, Італії, Югославії, Румунії, Болгарії, Швеції, Фінляндії, Польщі,— одне слово, всієї Європи, крім Росії, з якою Майло не наважувався мати справу. Коли всі, хто хотів, стали пайщиками «Акціонерного