Засліплення - Еліас Канетті

— Нехай тільки спробує! — пригрозив Фішерле.

Він хвилю повагався, розмірковуючи, чи не довірити «сліпому» грошей трохи більше, ніж заплановані триста з гаком шилінгів, адже його захват, схоже, був щирий. Фішерле торгувався з самим собою, надто вже кортіло йому заробити півтисячі за одним разом. Вирішивши, однак, що ризик надто великий, така втрата може пустити його з торбою, він притлумив своє палке бажання до чотирьохсот шилінгів. «Сліпий» мав вирушити на майдан перед церквою й чекати його там.

Коли того не стало видно, крамар вирішив, що нарешті настав його час. Дрібною ходою він хутко наздогнав карлика й пішов у ногу поруч із ним.

— Поки цих здихаєшся! — озвався він.

Крамар горбився, йому не щастило опустити голову так низько, щоб урівнятися з Фішерле; зате коли він розмовляв, то дивився вгору, так наче карлик, відколи став його начальником, став удвічі вищий.

Фішерле мовчав. Він не мав наміру пускатися з цим чоловіком у панібратство. Ті троє виявилися в «Небі», як на загад, із цим четвертим він був насторожі. Це вперше й востаннє, поклав він собі. Крамар озвався ще раз:

— Поки цих здихаєшся, еге ж?

Терпець у Фішерле урвався:

— Послухайте, а чого це ви так розбалакалися? Ви на службі! Розмовлятиму тепер я! Якщо кортить почесати язика, шукайте собі іншу роботу!

Крамар опанував себе й уклонився. Його долоні, які він, щось підраховуючи, щойно потирав, стулилися. Тулуб, голова й руки дрібно затремтіли. Чим іще він міг довести свою покору? Розгублений і знервований, він ладен був мало не на голову стати, аби лиш віддано стулити й ступні. Він боровся за те, щоб позбутися безсоння. Коли він чув слово «багатство», на думку йому спадали санаторії й складні курси лікування. В його раю були безвідмовні снодійні засоби. Там спали по два тижні поспіль, жодного разу не прокидаючись. Їли ві сні. Прокидалися через два тижні, раніше не можна було, доводилося слухатись, що тут удієш. Лікарі були суворі, як поліція. Потім ішли на півдня грати в карти. Для цього там була окрема кімната, куди заходили тільки порядні комерсанти. За кілька годин люди ставали там удвічі багатшими, так їм щастило в грі. Після цього знов лягали на два тижні спати. Часу було скільки завгодно.

— Чого це вами так тіпає? Посоромилися б! — закричав фішерле. — Годі вам тіпатись, або ви мені геть не потрібні!

Переляканий крамар очумався від сну й погамував, як міг, свої тремтячі руки й ноги. Його знов цілковито поглинула жадоба.

Фішерле бачив, що причепитися до цього підозрілого суб’єкта й звільнити його нема жодного приводу. Тоді він, розлючений, заходився давати йому вказівки:

— Слухайте добре, або я к бісу вас вижену! Я дам вам пакунок. Пакунок, утямили? Що таке пакунок, мандрівний крамар має знати. Підете з ним до «Терезианума». Це вам розтлумачувати не треба. Ви й так виснете там цілими днями, нездара. Перше ніж рушити до книжкового відділу, відчините скляні двері. Та не тіпайтесь, кажу ж вам! Якщо вас тіпатиме так і там, то розіб’єте шибу. Це ваше діло. Біля вікна стоятиме стрункий, порядний на вигляд пан. Це мій надійний компаньйон. Підходите до нього й тримаєте язика за зубами. Якщо забалакаєте раніше від нього, він обернеться до вас спиною й залишить вас із носом. Такий уже він чоловік — авторитет! Отож краще мовчіть! Я не маю жодного бажання тягатися з вами по судах, щоб відшкодувати свої збитки. Та якщо ви утнете мені щось не те, я все ж таки потягну вас до суду, і не сумнівайтеся, я не дам вам занапастити нещасну мою комерцію! А якщо ви недоумкуватий псих, то вшивайтеся геть! Як на мене, то краще вже чистильник, аніж ви. То на чому я спинився? Ви ще не забули?

Фішерле раптом упіймав себе на тому, що збився з добропристойної мови, яку опанував за кілька днів спілкування з Кіном. Та саме такою мовою, на його думку, доречно було говорити з цим зухвалим підлеглим. Він зробив паузу, щоб трохи заспокоїтись, і скористався нагодою звинуватити ненависного конкурента в тому, що той неуважно слухає. Крамар відповів одразу ж:

— Ви спинилися на стрункому компаньйоні, а я щоб мовчав.

— Ви спинилися, ви спинилися! — невдоволено пробурмотів Фішерле. — А пакунок де?

— Пакунок у мене в руках.

Покірність цього брехливого створіння довела Фішерле до відчаю.

— Ох! — зітхнув він. — Поки вам розтлумачиш так, щоб ви втямили, може вирости другий горб!

Крамар ошкірився, сприйнявши згадку про горб як винагороду собі за це паплюження. Та навіть на своїй висоті він не був певний того, що за ним не стежитимуть, і крадькома зиркнув униз. Фішерле нічого не помітив, позаяк відчайдушно придумував нові образи. До вульгарних слів, уживаних в «Ідеальному небі», він удаватися не хотів, на людину звідти особливого враження вони не справили б. Ще раз обзивати крамаря недоумкуватим психом було надто нецікаво. Зненацька Фішерле наддав ходи й, коли крамар відстав спершу на півкроку, обернувся й зневажливо сказав:

— Ви вже й стомилися. Знаєте, ви так далеко не зайдете!

Потому Фішерле повернувся до своїх настанов. Він суворо наказав крамареві зажадати від стрункого компаньйона сто шилінгів «завдатку» — але не раніше, ніж той зупинить його й забалакає до нього, — а тоді, так само не кажучи жодного слова, знову прийти із завдатком і пакунком на майдан за церквою. Що робити далі, він довідається там. Хоча б одне слівце про свою роботу, навіть решті трьом працівникам, — і він одразу звільнений.

Подумавши про те, що крамар може все вибовкати й зайти з тими трьома в змову супроти нього, Фішерле трохи подобрішав. Щоб якось затерти свої прискіпування, він уповільнив ходу, а коли супутник раптом на цілий метр його випередив, сказав:

— Стривайте, куди це ви летите? Так поспішати нам теж не треба!

Крамар сприйняв ці слова як нову каверзу. Все, що Фішерле так спокійно й дружньо казав йому далі, немовби вони й досі були рівня, товариші з «Неба», він пояснив собі страхом коротуна перед будь-чиїми самоправними діями. Крамар хоч і нервував, але був аж ніяк не в тім’я битий. Він умів скласти ціну людям і мотивам їхньої поведінки; щоб умовити їх купити сірники, шнурки до черевиків, записника чи найдорожче — шматок мила, він пускав у хід більше дотепности, проникливости й