Золота медаль - Олександр Васильович Донченко

Потім, якщо в неї буде хтось із сторонніх, Ніна попросить Марійку вийти з нею до іншої кімнати і скаже їй про все, що зараз так стискує серце. Скаже, що для неї буде радістю, коли Марійка знову зможе назвати її подругою. Розповість і про розмову з Юрієм Юрійовичем...

Ішла і дуже хвилювалась. Як зустріне Марійка? Яке це болісне й гірке відчуття своєї великої провини перед подругою. І чим ближче до знайомого будинку, тим все уповільнювалася хода.

От було б добре, щоб відчинила сама Марійка! А може, в неї зараз і нема нікого з сторонніх? Якщо Юля — нічого. При ній навіть буде легше говорити з Марійкою.

Але все сталося зовсім не так, як уявляла Ніна. Двері з Марійчиної квартири в коридор були розчинені навстіж. У коридорі навшпиньках ходили люди, розмовляли пошепки.

Ніна увійшла в передпокій і побачила жінку з заплаканими очима й рудого дідуся в білому фартусі, очевидно двірника. Вони оббивали червоним сатином віко з труни і не звернули на дівчину ніякої уваги.

Ніна знала, що Марійчина мати смертельно хвора, але не думала, що розв’язка наступить так швидко. Приголомшена несподіванкою, вона стала під стіною й не знала, що їй тепер робити.

— Тугіше натягайте,— сердито сказав жінці дідусь і, вийнявши з рота гвіздка, застукав молотком.

У коридорі почулись чиїсь дрібні й швидкі кроки, і Юля з Варею Лукашевич пронесли через передпокій великий вінок. На Ніну війнуло духом свіжої глиці. Заклопотані учениці не помітили її і пройшли в кімнату. Коли відчинили двері, Ніна побачила раптом стіл з труною, воскове обличчя і схилену над ним нерухому Марійку. Жаль до подруги перехопив дихання. Серце, немов з нього враз витекла вся кров, стиснулося в болючу маленьку грудочку. Задихаючись, Ніна ступила вслід за ученицями, та двері знову відчинились — на порозі з’явилась Юля.

— Кого ж послати? — пошепки спитала вона, ні до кого не звертаючись, і побачила Ніну.

— Ніно, ти можеш це зробити? Візьми таксі і їдь по квіти. Крамниця на Свердловській, знаєш? Ми там уже замовили.

За півгодини живі квіти вносили в квартиру. Ніна похапцем скинула в передпокої шубку, капелюх, обернулась і враз побачила перед собою Марійку.

Єдину мить подруги стояли нерухомо. Ніна бачила тільки зблідле Марійчине обличчя з синцями під очима, з виразом невимовного горя, а Марійка — такі знайомі ясні очі однокласниці, яку колись вважала за найкращу свою подругу. І в цих очах були і сум, і біль, і ще якийсь хвилюючий вираз, що навіть у власному тяжкому горі дівчина не могла не помітити його.

І раптом немов хтось підштовхнув і Ніну, і Марійку. Водночас простяглись їхні руки, і подруги міцно обнялись. І коли Ніна відчула на своєму плечі Марійчину гарячу щоку, вона забула все, що приготувалася сказати подрузі. Та в цю хвилину вони обидві й так добре зрозуміли одна одну без слів. 

39

Марійка тяжко пережила страшне горе. Воно здалося б ще тяжчим, коли б не подруги, не товариші-однокласники, які зуміли знайти щирі, теплі слова співчуття, в найсумніші хвилини Марійчиного життя підтримали її, і дівчина відчувала, що вона не сама з своїм горем, що в неї є багато хороших, справжніх друзів.

Марійка змінилась, немов підросла, стала суворішою, очі потемнішали, стали глибшими, і під ними залягла синювата тінь. Нелегко було не думати про матір. Усе в кімнатах нагадувало про неї. Старша сестра Євгенії Григорівни, тітка Оля, яка приїхала з Чернігова, залишилася жити з Марійкою і вже знайшла собі роботу. Вона висловила думку, чи не краще було б поміняти квартиру на іншу. Але Марійка не хотіла й розмовляти про це. Навпаки, вона намагалася залишити в кімнатах усі речі так, як вони були при матері:

— Хай мама буде з нами!

Згадуючи матір, дівчина примушувала себе думати про неї спокійніше, без гострого болю. І коли виникав рідний образ, він нагадував Марійці, що віднині у неї є одна-єдина мета на все життя: боротися, не шкодуючи сил, за здоров’я людей, за людське довголіття, щоб жодна проклята хвороба не сміла загрожувати будівникам комуністичного світу.

Варя Лукашевич жила в Марійки, їхні ліжка стояли поряд. Учениці дуже здружились, у Варі не було ніяких таємниць від подруги. Вона щиро підтримувала Марійку в її горі, Марійка посилено допомагала Варі вчити уроки, була дуже суворою «вчителькою».

— Ти можеш скласти екзамени на відмінно,— запевняла вона.— Треба тільки вірити в свої сили.

— І знати всі предмети якнайкраще,— додавала усміхаючись Варя.— А от цієї умови я, мабуть, і не дотримаю.

Марійчина тітка Ольга Григорівна була вдовою, працювала вона бухгалтером, і на ній тепер лежало все хатнє господарство, хоч Марійка і Варя, звичайно, допомагали їй.

Марійка готувала уроки з незвичайною наполегливістю і натхненням.

Юля і Ніна часто тепер приходили до Марійки, щоб разом розв’язати складні задачі з геометрії з застосуванням тригонометрії. Навіть Ніна, не покладаючись на свої здібності, побоювалась письмової на екзамені. З подругами легше було провадити фізичні й хімічні досліди.

Працювати доводилося напружено, часу не вистачало, доба здавалась дуже короткою. Марійка вставала дуже рано, будила й Варю, і відразу ж після фізкультурної зарядки обидві сідали за навчання.

Остання чверть закінчувалася невимовно швидко, з кожним днем наближались екзамени.

В десятому класі учні повісили на стіні великий плакат: «Складемо екзамени на 5 і 4». Юрій Юрійович порадив учням, як найкраще скласти новий розпорядок дня на час підготовки до екзаменів. Він перевіряв, як його вихованці повторюють пройдене, як учком допомагає відстаючим.

Марійці доводилось додатково повторювати Конституцію СРСР. З цього предмета, який вона вчила ще в сьомому класі, у неї була четвірка, і ця оцінка переносилася в атестат зрілості. Марійка хотіла скористатися правом додатково складати екзамен — так, щоб мати з Конституції п’ятірку. Те ж саме було в неї і з географією за дев’ятий клас.

Юля підтримувала ці наміри подруги:

— Правильно, Марійко, правильно! Мобілізуй себе, щоб в атестаті були круглі п’ятірки!

Напружено працювала й Ніна. Крім навчання, вона багато часу приділяла піонерському загонові. Довелося чимало докласти зусиль, щоб знищити формальність у роботі з піонерами, щоб повернути до себе їхнє довір'я, яке вже мало не втратила зовсім.

Ніна продумала все, що вона з самого початку робила в загоні. Перші два-три місяці вона часто радилася з педагогами, з комсомольцями, піонерські збори були тоді цікаві, жваві. Ніна віддавала тоді весь свій вільний од навчання час піонерам, докладала багато кмітливості й винахідливості, щоб