Українська література » Сучасна проза » Цар і раб - Іван Іванович Білик

Цар і раб - Іван Іванович Білик

Читаємо онлайн Цар і раб - Іван Іванович Білик
Буйтуровича й не знав, що казати.

— Звели своїм людям викидати землю з рову, — мовив він урешті.

Старий Рядко зітхнув:

— Я-м уже звелів. А чи впораються?..

Й досі не вірячи своєму найстаршому братові, бо то скидалося на байку — ота його відсутність, Борис махнув рукою, що було, те було, а що буде — ввидимо, й разом із Рядивоєм пішов оглянути приготування до оборони. Місто вирувало, Діофантові ладді були вже зовсім близько, й кожен городянин по-своєму лаштувався зустріти лихо.

— Коли що — греків переб'ємо, — сказав Рядивой, але Борис на те не відгукнувся, тож старий Буйтурович мовчки поліз на мури перший. З морської надбрамної вежі море здавалося ширшим, і Борис налічив сімдесят ладь дворядових і трирядових. Старійший брат теж закінчив лічити й пояснив:

— Діофант приплив не всіма кораблями. В заводі по той бік Корсуня його вої почали зводити новий город, Евпаторій речений.

— Хто тобі повідав? — зиркнув на нього Борис.

— Хто? Мої стежі…

— Де за Корсунем?

— На півдня дороги берегом.

— А раті скільки тута маєш? — перевів на геть інше Борис.

— Одну тисячу вповні, а ще п'ять сотень з другої тисячі.

Борис подумки підрахував, що на сімдесяти ладдях можна вмістити й шість тисяч воїв, а двадцятьма сотнями проти такої потуги встояти годі, якщо Діофант займе й берег, і всі рови кругом Керкенітиди.

Незабаром передня ладдя пристала до порожніх чалів, за нею підходили інші й теж ставали взбіч, але на берег іще ніхто не сходив, і дрібненькі люди під надбрамною вежею намагались вигребти з рову всю накидану вчора землю до приходу супротистата.

Діофант почав мірну облогу тільки по обіді. З приколених ладь, мов з бездонного міха, сипонули заборонені латами й калантирями чужі вої. Неширока вервечка їхня на поважній од мурів відставні заходила з лівої й з правої руки города, беручи його в обруч. І коли той обруч зімкнувся, до брами підійшло троє понтійців, а середній з них крикнув:

— Таксакісе!.. Архонте Таксакісе, озовись!

Рядивой висилив голову з бійниці:

— Чого тобі?

— Розчиняй обидві брами!

— Хай перед тобою брами аїду розчиняться! — відповів Рядивой, якого понтяни звали по-грецькому Таксакісом. Борис глянув на свого старійшого брата й уперше повірив, що між ними не пролягла жодна тінь.

Понтяни вмовляли Рядка ще довго, обіцяючи не зайняти ні його, ні городян, ні города, тим часом же з ладь ізсаджували облогові вежі — гуляй-городи й підкочували їх, запрігшись по п'ятдесятеро в кожну, навпроти веж Керкенітиди.

А з гір скочувалася довга чорна хмара, яка могла принести й дощ, і сніг…



Розділ 22

У кінці дев'ятого місяця, елафеболіона, коли кумир вітрів Еол послав свого сина Нота, що досі спав по той бік Халкедону, на полуніч і замерзла протока скресла, зі сходу, подолавши Кіммерейський і Тірітакський вали, до Пантікапея присунула численна скіфська рать. По тому, як Борис-Палак після виснажливої облоги нарешті здав Діофантові Керкенітиду й Калос-Лімен — Красну Заводь, Борисів брат Вишеслав, якого пантікапейці звали Анахарсісом, нарешті домовився з верховинськими туричами-таврами й, заручившись їхньою підтримкою, не визнав себе «другом Мітрідата Евпатора».

Вибиті зі своїх твердей Діофантом, верховинські туричі-таври згуртували під Бескетами свої недобиті полки й прилучилися до Вишати Буйтуровича. Старий князь Горіслав уже був негодний тримати меч, але син його, княжич Гойко, повів другою жоною доньку Вишатину й став під руку тестя. Під мурами Пантікапея зібралося добрих три тисячі полку, й Вишата, розташувавши його в царських виноградниках та садках евпатридів, почав правити з Перісада важку дань.

Перісад мав усього п'ять сотень рати й не міг упиратися з'єднаним силам Вишеслава та Гойка, але не міг виконати і їхніх вимог, бо царська скітниця від осени лишалася порожньою.

Савмак запропонував одкупитися від свого незнаного брата, накинувши на кожен двір городу стольного по півміни сріблом, а з евпатридів — по п'ять мін. Але евпатриди, на словах погодившись із великим лоґофетом, на ділі всіляко зволікали й гальмували збирання данини для князя Вишеслава.

— Сім талантів!.. — зітхав на тронній раді великий колісничий Дамон, якого Перісад призначив на час облоги таксіархом пантікапейської рати.

Архонт-маґістрат Гіпподам, сухотний прихильник Савмака, тихенько кашлянувши в жменю, завважив:

— А чим упрешся скіфам? Он вони толочать наші садки, й виноградники толочать. Поки ми тут… — Він знову відкашлявся, шукаючи найменш дошкульного для Дамона слова. — Поки ми тут думаємо, Анахарсісові вої геть попалять усі сливи та персики басилевсових садків. — Гіпподам важко глянув на великого лоґофета й ще похмуріше закінчив: — Ночами ж холодно!..

А Савмак, сховавши очі під бровами, вирішив, що правильно наблизив до себе сього хитрого евпатрида. Перісад зараз устане й підійде до вікна, подумав він, бо сухотний Гіпподам улучив добре. А сі останні слова хитрюга підмостив мені. Жодного разу не назвав мого брата ні варваром, ні ворогом.

Перісад і справді підійшов до вікна й уп'явсь очима в чорні мури Акрополя, за яким стояли невидимі звідси скіфи й толочили його садки та виноградники. Й коли повернувся знову до трону, Савмак уже знав його рішення.

— Дамоне, — сказав благеньким голосом Перісад, — сім талантів — то багато, ми досі платили дань Палакові по п'ять, але ж зволікати не можна. Коли наші роби за декаду чи дві вийдуть копати садки, що вони там знайдуть? Самі пні та попіл. Маєш унести п'ять мін срібла, а як не внесеш, то матимеш збитків на два таланти.

Він умовляв, але се для Савмака вже не мало значення. Решта евпатридів, за винятком трьох-чотирьох, які тяглися по Дамонові, вже були майже згодні, й Савмак умисне байдужим діловим голосом проказав:

— Тоді — до ранку?..

Відгуки про книгу Цар і раб - Іван Іванович Білик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: