Українська література » Сучасна проза » Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик

Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик

Читаємо онлайн Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик
і обняв сина за плечі.

– Ти ось що, Василю, сьогодні з Івасем понасипай солі у лантухи, а завтра запряжете коней та й розвезете – кому скільки треба. Та записуй, щоб самим не забути! І щоб ніхто не забув!

– Зроблю все як треба, не перший раз.

– А я навідаюся до Петра Кулябки та Михайла Безкровного – пора вже гуртувати на весну нову валку в Крим.

– І цього літа? – здивувався Василь. – Мати ж хвора… Як тобі їхати?

– Ну й що? Вона хворітиме хтозна-скільки, а сіль потрібна людям завжди – і сьогодні, і на той рік. А нам – вигода яка!

– Так мати ж…

– З матір’ю ти залишишся. Не малий уже – скоро женитися забагнеш… Невістку приведеш… Тому й не боюся залишити на тебе і матір, і господарство…

Василь почервонів і потупив очі.

6

У буденних клопотах минув ще один тиждень. Ніщо за цей час, здається, не змінилося у Хуржиків, – життя йшло собі розмірено, тихо, спокійно, як і раніше. Господиня лежала на високо збитих подушках у своїй жарко натопленій кімнатці, за грубою, і ждала видужання або смерті. Господар уставав рано, до зорі, і, як завжди, будячи наймичок та наймита, бурчав:

– До роботи! До роботи! Коні та воли ясла гризуть! Свині кричать з голоду – хоч з двору тікай! У корів вим’я порозпиралося від молока! А ви рухтите! За віщо я вам гроші плачу?

Все, звичайно, було не так. І свині не кричали, і коні ясел не гризли, і корови мирно собі лежали в теплому корівнику, ремиґаючи і дожовуючи останню жуйку. Ще всюди стояла передранкова тиша, яку порушували голосисті півні своїм кукуріканням. Одному Хуржикові не спалося, і він будив усіх спозарання, виносив собаці шматок хліба, відмикав браму, комору та льохи. Слідом за ним пробуджувалися всі: охкала слабким голосом господиня, схоплювалися, мов ошпарені, Параска та Катря, затоплювали в печі, гріли воду, потім Катря бігла з дійницею до корів, Параска починала готувати сніданок, а Івась, прочумавшись у своїй комірчині, потягався, протирав очі, хлюпав з пригорщ на обличчя студеної води з дерев’яної коновки і йшов порати коней та волів. І навіть Василь, побоюючись суворого батькового окрику, підводився разом з усіма, носив на кухню воду, дрова, відкидав сніг, коли хурделицею замітало двір, та займався ще безліччю різної роботи, якої завжди вистачало у великому господарстві.

Цей заведений здавна порядок, здавалося, не порушився з приходом сюди молодої наймички. Та все ж щось змінилося, і першою цю зміну спостерегла хвора Хуржичиха.

В неділю, після обіду, коли наймички поралися біля скотини, а Василь гайнув на гулі, вона покликала чоловіка:

– Семене, зайди-но сюди!

Хуржик прочинив до хворої двері.

– Чого тобі?

– В хаті ми самі? – спитала жінка.

– Самі… А що?

– Хочу тебе запитати – молоду наймичку ти привів для мене, щоб допомагала по господарству, чи для себе?

З несподіванки Хуржик закліпав очима.

– Не розумію тебе, Ганно.

– Не розумієш? Аякже – він не розуміє!.. Ти, мабуть, і сам не помічаєш, що з тобою сталося за цей час…

– А що?

– Нові штани натягнув на повсякдень, чуба оливою намастив, вуса підстриг…

– Так Масляна ж на носі – от і готуюся!

– Масляна!.. Чомусь не помічала я раніше, щоб ти у будень, якщо не йшов до церкви чи в місто, надягав обновку… І чоботи наквацював дьогтем – аж дихати важко!

– Щоб води не пропускали…

– Води!.. Раніше тижнями шкрьогав по двору в немазаних шкарбанах!

– Ну, знаєш… А ще що?

– Пику кожного дня шкребеш бритвою!

– То й що?

– А те!

– Та що – питаю? – гримнув Хуржик.

Жінка у знемозі відкинулася на подушку, заплющила очі. Довго мовчала. По жовтих щоках текли сльози. Потім через силу прошепотіла бляклими губами:

– Молода наймичка з’явилася в хаті – от що! Гарна! Хіба ж не так?.. Сором який! Сина-парубка постидався б! Смерті б моєї діждався!..

Відгуки про книгу Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: