Вічний календар - Василь Махно

Настя поволі, підтримуючи однією рукою живіт, зійшла в суцільну темряву, яку розсівало бліде світло двох каганців. Коли канонада накрила маленьку перестрашену Митницю, як мишу мітлою, своєю розчепіреною вогненною долонею, Баревичева відгородилася від світу дверцятами, але не зачинила їх на колодку. Настя примостилася під стіною. Анна наперед почала приготовляти місце для породіллі в найдальшому кутку пивниці. Настя тяжким поглядом спостерігала за мамою: як вона ставить мидниці, поруч яких стоїть заздалегідь набрана з Червоної керниці вода. Хто ж знає, як довго триватиме наступ і коли розродиться Настя? У глибокій ямі мурованої пивниці за якийсь час людей набилося стільки, що сморід сечі перебивав запах підгнилої бараболі. У глибині, у правому кутку ходили справляти нужду чоловіки й жінки. Чоловіки сцикали по камінних, замшілих зеленою муравою стінах, а жінки, розчепіривши ноги, іржавими струменями зволожували глиняну долівку. Найгірше було, коли хто йшов у куток із булькотливим шлунком. Усі відсувалися якнайдалі. Щойно припинявся обстріл, хтось відчиняв дерев’яні дверцята до пивниці — провітрити, а ззовні ввалювався запах пороху з димом. Всидіти було неможливо, але виходити назовні — то наражати себе на смертельну небезпеку. Запахи диму, горілої соломи й людських екскрементів Настя відганяла від себе долонею. Селище горіло. Коли Баревички вилізуть драбиною з пивниці з завиненим у конопляну верету немовлям, то побачать, що половину їхнього дому розвалено снарядами. Вікна висітимуть у повітрі, ледве тримаючись за сволоки й фаціяти. У глибині, за домом, на місці стодол зі стайнями — купи каміння і цегли.

Відчувши наближення пологів, Настя закусила один кінець своєї хустки, зав’язаної по-молодицьки, і погладила живіт. Вона покусувала почорнілі вуста, ледве стримуючи стогін. Болі напливали хвилями. Над домом Баревичів перелітали артилерійські снаряди, двигтіла земля, і, здавалося, трясло цілим світом. А коли з митницького боку російська артилерія вдарила гаубицями, Настя відчула, що по її литках потекли теплі пологові води. Надійшло миттєве полегшення — їй здалося, що вага живота зменшилася вдвічі.

Для всіх було таємницею, як опинився в пивниці з Баревичами Попідлідвзеленікукурудзи. Йому ж ближче було перебігти до о. Феліштана. Але брехун сидів у ямі під домом Баревичів, розповідаючи різні брехні. Анна та й інші перехованці були вдячні, що Попідлідвзеленікукурудзи в таку тяжку годину з ними. Потім, по війні, переповідатиме, як злетіла в повітря корова з Баревичевої стайні й упала на кушарку, по яку його послали, бачачи, що в Настиному соромі застрягла голівка немовляти, а породілля заціпеніла від страху. Тоді Анна послала Попідлідвзеленікукурудзи по кушарку. Де ж її шукати? Грубими посвистами летіли над Митницею снаряди й тонко тяли кулі карабінів. Вибухи відлунювали далеко під Язлівцями, але гучна луна канонади поверталася до Митниці. Бух-бах. Ба-а-а-а-ах-бу-у-у-у-ух. Вогонь перекидався від стріхи до стріхи. На Тій Горі, куди долітали австрійські снаряди, горіла кожна хата. Легенький липневий вітерець, наче шаленець із сірником, переходив із подвір’я на подвір’я й торкався сухої соломи. Попідлідвзеленікукурудзи прибіг до кушарчиної хати. Побачив, що оглухла кушарка сиділа на мішку бараболі з образом Богородиці на колінах. Сиділа перед хатою, наче навкруги нічого не відбувалося, і заворожено дивилася на вогонь, що пожирав солом’яні стріхи хат. «Вона — мішіґіна», — сіпнулася жилкою на скроні думка в Попідлідвзеленікукурудзи. Він прокашлявся, бо дорогою надихався диму, і схопив кушарку за руку. Тягнув силоміць за собою. Щойно вибігли на язловецький шлях — прицільним пострілом рознесло кушарчину хату, а тоді Попідлідвзеленікукурудзи відчув ослаблу кушарчину руку й тяжке її тіло. Від кулі кушарка присіла, і брехун, побачивши на сорочці червону липку пляму, залишив її на гостинці. Тільки-но відбіг, як снаряд, що потрапив у хлів, виніс звідти вибуховою хвилею корову. У повітрі шматки корови розлетілися, наче їх розділив селищний м’ясар. Передні ноги з коров’ячою головою впали на вже мертву кушарку. Її після наступу поховали разом із коров’ячою головою, бо відділити одну від іншої було неможливо.

У Насті опустився живіт — почалися пологові конвульсії. Не дочекавшись Попідлідвзеленікукурудзи з кушаркою, навколо неї скупчилися жінки. Найкраще було б перенести її до хати, але обстріли не припинялися. То там, то тут гриміли вибухи, і Анна, змивши руки й ножа горілкою, перерізала пуповину. Тільце новонародженого з потьоками материної крові обтерли й загорнули в білу півку. Брехунові пощастило: ні кулі, ні снаряди його не драпнули. Він прибіг до пивниці сказати, що вбита кушарка лежить на гостинцеві. Щойно Попідлідвзеленікукурудзи заскочив до пивниці — почув вереск новонародженого й перехрестився. Майбутній господар дому, п’яте покоління від Гриця Баревича, заходився плачем — мабуть, від щастя народження. Поруч, укрита веретами, тихо стогнала Настя. На другий день, коли фронт пересунувся з Язлівця ближче до Стрипи й Бучача, з пивниці Баревичів люди розійшлися по своїх хатах. Анна внесла в дім немовля. За нею ввійшла Настя й без сил упала на постіль. У неї довго не припинялася кровотеча.

З митницького неба осипалися серпневі звізди. Вони падали ночами, перестиглі, з невидимої небесної грушки. Настя знала, ту грушку трясуть ангели. Ще малою думала, заглядаючи в темне склепіння неба, що за Язлівцями, де живуть інші люди, їх визбирують по дорогах, як кінські гімнюхи для мащення стін. Настин батько Данило записав дівчинку до гімназії в Чорткові, організованій місцевим адвокатом та кількома вчителями-українцями. Він винайняв у місті для дочки помешкання неподалік будинку Ісака Мослера, у домі якого дві кімнати першого поверху займала гімназія. З-поміж засновників української гімназії зустрічаємо й Петра Урбана, молодого вчителя — абсольвента Віденського університету. Настя була єдиною ученицею серед двадцяти гімназистів першого набору. Кількарічне навчання й перебування в Чорткові змінило її. Вона збагнула, що в книжках приховані від інших різні країни й люди, яких вона ніколи не бачила й не зустрічала. У гімназійній бібліотеці можна було прочитати кілька віденських газет і львівське «Діло». Книжки з географії, астрономії, фізики й літератури замовляли у Львові, Тернополі та Чернівцях.

Зустріч Насті з Петром Урбаном була звичайною зустріччю учениці з учителем. Урбан викладав природничі науки та вів гурток із астрономії. Записавшись до гуртка, Настя побачила різноманітні мапи зоряного неба, які вчитель показував під час занять. А коли на власні заощадження й позичку з банку Урбан придбав телескоп, то мандри чортківським небом, сповненим таємниць, стали для Насті улюбленим заняттям. Коли вона на літо поверталася до Митниці, то вислизала з дому опівночі, вилазила по драбині на дах стодоли і спостерігала за сузір’ями, про які вже знала. Урбан розповідав про сонце й місяць, про календарі, пов’язані з циклами небесних світил, про сонячні й місячні затемнення, про скупчення зір, що називалися Чумацьким шляхом, Волосожаром і Квочкою. Настя стежила в серпневому небі за меткими кометами з вогняними шлейфами, за звіздами, що мчали стрімголов. Одного разу Анна, прокинувшись, не знайшла дочки в ліжку. Вийшла на подвір’я й побачила, що Настя сидить на драбині, приставленій до стодоли. Анна