Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

class="book">Гвардієць

(що дивиться в глибину сцени)

Ага! Сюди іде вельможний граф де Гіш!

Гвардійці

(незадоволено)

Го-го! Го-го! Го-го!

Сірано

(усміхаючись)

Оце-то зустріч мила!

Гвардієць

Набрид цей куртизан!

Другий гвардієць

Ця постать знахабніла, Цей хитрий інтриган з мереживом тонким!

Третій гвардієць

Залізо й полотно в поєднанні смішнім!

Перший гвардієць

Ховає чиряки під коміром він, видно!

Другий гвардієць

Значного дядюшки племінник жалюгідний!

Карбон

Але гасконець він!

Перший гвардієць

Фальшивий, далебі! Не божевільний він, а розумом собі Кар’єру добува, що тільки-но можлива… Ну, а розсудливий гасконець – річ жахлива!

Ле Бре

Як зблід він!

Другий гвардієць

З голоду… Проте увесь блищить Мов хоче золотом худий живіт прикрить!

Сірано

(жваво)

Про голод – нічичирк. Ану-бо, кості, карти, Люльки мерщій!

Всі швидко беруться грати в кості й карти на барабанах, лавках, на землі, на плащах. Закурюють довгі люльки.

А я візьмуся до Декарта[29] – І буде все гаразд.

Проходжаеться туди й сюди і читав невелику книжку, що добув із кишені. 

Картина. 

Входить де Гіш. Всі вдають заглиблених у гру і вдоволених. Де Гіш дуже блідий. Підходить до Карбона.

СЦЕНА IV

Ті самі, де Гіш.

Де Гіш

(до Карбона)

Добридень!

(Вони оглядають один одного. Набік, задоволено.)

Ну, й поблід!

Карбон

Не те вже, що блідий, – зелений в нього вид!

Де Гіш

(дивиться на гвардійця)

Оце ті лайдаки?… Ну, знаю я, панове, Що кожен з вас мене осміювать готовий, Що ви – барончики, беарнська гола знать – Свого полковника навикли зневажать,