Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

Світанок яснішає. Рожеве проміння. Аррас золотиться на обрії. Чути постріл із гармати, зараз же за ним грім барабанів, дуже далеко, ліворуч. Інші барабани б’ють ближче, звуки їх перекочуються і лунають майже на сцені і віддаляються праворуч, перебігши через весь табір. Шум пробудження. Далекі голоси офіцерів.

Карбон

(зітхаючи)

Б’ють зорю барабани!

Гвардійці ворушаться під своїми плащами, потягаються.

Минув солодкий сон, і день гіркий настане! Передчуваю вже їх перше слово…

Гвардієць

Я Голоден!

Другий гвардієць

Господи! Надходить смерть моя!

Всі

О! О!

Карбон

Вставайте-бо!

Третій гвардієць

Нізащо!

Четвертий гвардієць

(дивиться на себе в уламок кіраси)

Ох, надміру Я схуд!

Інший гвардієць

Я б титул свій оддав за кусень сиру!

Ще інший

Як їжею мені не підтримають сил, - Я у шатрі своїм засяду – мов Ахілл!

Ще інший

Ой, хліба!

Карбон

(підходячи до шатра, куди ввійшов Сірано, стиха)

Сірано!

Гвардійці

Конаємо!

Карбон

(так само тихо біля входу в шатро)

Благаю, Допоможи мені, із пазурів одчаю їх вирви жартами, як добрий друг і брат!

Другий гвардієць

(кидаючись до першого, який щось жує)

Ти що там жвакаєш?

Перший

Це клейтухи з гармат, Що на коломазі я спражив у шоломі. Місця тут бідністю на дичину відомі!

Гвардієць

(входячи)

Ходив я полювать!

Інший

(входячи)

До риби я митець!

Посхоплювались, кидаються до них.

Що, там короп?

Рибалка

Пічкур.

Усі

Фазани?