Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

на біду, Лишивсь у ворога, бо серед того грому, В шаленім свисті куль, у тім диму страшному Не міг його піднять вояка ні один, – І це ви знаєте!

Сірано

(витягаючи з кишені білий шарф і простягаючи де Гішеві)

Пробачте, ось де він!

Мовчання. Гвардійці стримують сміх, схилившись над картами і костями. Де Гіш обертається, дивиться на них, – вони зараз же набирають знов поважного вигляду і беруться за гру. Один із них байдужно насвистує пісеньки, що грав флейтист.

Де Гіш

(беручи шарф)

Спасибі. Шарф якраз мені потрібен нині: Ним гасло можу я подать одній людині. На це наваживсь я.

(Іде до валу, сходить на нього і кілька разів махає шарфом у повітрі.)

Всі

О! Гасло! Що за знак?

Вартовий

(на гребені валу)

Що за людина там тікав швидко так?

Де Гіш

(спускаючись)

Іспанський то шпіон, та своєрідний досить: Відомості своїм він тільки ті заносить, Що я даю йому. Так, зрадивши своїх, Він помагав нам у випадках тяжких.

Сірано

МерзотникІ

Де Гіш

(недбало пов’язує шарф)

А проте мерзотник нам корисний! Про що пак тут ішлось? Ага! Вам про одну Важливу маю я сказати новину. Наш маршал, щоб добуть для війська іншого, Таємно вирушив ще з ночі у дорогу, Туди, де ждуть його обози короля. Та небезпеками покрита тут земля, Тож війська він узяв з собою половину. Тим, що лишилися, настав би час загину,  Коли б іспанці враз ударили на них.

Карбон

Але ж бо вороги усіх обставин цих Не знають, думаю!

Де Гіш

На жаль, Карбоне, знають, І нас атакувать вони сьогодні мають.

Карбон

А!

Де Гіш

Це сказав мені фальшивий той шпіон. Він мав сповістить, добродію Карбон, Своїх начальників, де краще наступати. Звичайно, місце те повинен я вказати, Бо служить він мені, хоч вам це й не під смак. От я й подав йому отой умовний знак, – А вибір мій упав па ваш загін хоробрий.

Карбон

(до гвардійців)

Готуйтесь, вояки!

Усі встають. Брязкіт шпаг, шум застебуваних портупей.

Де Гіш

Ще є година!

Перший гвардієць

Добре!