Смутна доба - Микола Смоленчук

З'явився і Тарануха, хоч він і перейшов до Сагайдачного. Через чорний хід йому вдалось пробратися до козаків, котрі закрились. Він повів групу, що жила при воєводстві, до притулку при Богоявленській церкві. Мешкали там жебраки та прочани, що приходили з сіл, притулок наповниться вщерть перед Пасхою, а козаки до того часу, певно ж, вирушать у похід.

Коней перевели до стаєнь Гулевичівни.

На все те пішло багато часу. Не заходячи додому, Тарануха подався до гетьмана.

Він ледве встиг, реєстрова старшина, котра мала супроводжувати Сагайдачного, уже вийшла на подвір'я гетьманського двору для поїздки до нового Київського воєводи.

Гетьман і старшини, одягнені в оксамит, при багатій зброї, на породистих скакунах, хоч картини з них пиши, поминули ворота і потяглися вгору до Софії. Міщани гуртувалися на обочинах вулиць, пропускаючи багату процесію, стояли так, доки кавалькада не зникла за зворотом вулиці.

— Слава Сагайдачному! — чулося з натовпу.

— Най тобі буде легко в бою, гетьмане!..

Він приймав вітання як належне, але без гонору. Приязно усміхався, підіймав руку, якщо помічав знайомих.

На Замковій горі ще литвини звели велику фортецю, обнесли її високими стінами, поставили на них півтора десятка веж і понад сотню городень, бійниць з гарматами. Фортеця мала двоє воріт, гетьманська процесія проникла в замок через ті, що виходили круто на Поділ.

На воєводському подвір'ї Тарануха побачив чимало дворян, котрі ходили у княжому почті Острозького. Минуло небагато від смерті їхнього благодійника, а вони встигли покатоличитись, ба навіть на похорон князя не з'явились. Повалили до нового воєводи, та він їх увагою не балував.

Реєстрова старшина, зайшовши у передпокої воєводського дому, раптом завагалася.

Та гетьман крикнув рішуче:

— За мною, панове-товариство! Ми королівські слуги, з тим мають рахуватися навіть воєводи!

Доладний, показний у кожному рухові, гетьман повів їх анфіладами кімнат, добре орієнтуючись в обстановці — за князя Острозького був він тут своєю людиною. Навіть слуги Жолкевського схиляли голови і стояли так, мов статуї у рицарських латах, доки гетьман не проходив повз них.

Сагайдачний знав собі ціну, особливо після останнього королівського прийому. Замість неприємностей, які йому пророкували, одержав він на ньому булаву і немалі рангові маєтності. На воротях своїх володінь у Сокалі і Києві прибив він власний герб. І це тоді, коли на сеймі так гостро стояло питання про розгром Варни та захоплення запорожцями десяти турецьких галер з товарами! Сейм осудив, а король у скорому часі підтвердив його гетьманство. Хоч що йому лишалось?! Ті паперові «старші» на Січі, які раніше призначалися у Кракові, впливу на січовиків не мали. Король швидко утвердив його, щоб не загубити вплив на низове козацтво остаточно, або мав якісь види. Так чи інакше його королівська моць змушений рахуватися з козаками, а відтак і з їхнім обранцем!..

Новий воєвода те знав і змушений був прийняти козаків, очолюваних Сагайдачним.

Супроводжуючи свого князя Василя-Костянтина, Тарануха не раз бачив Жолкевського, самозакоханого і бундючного вельможу. Титул київського воєводи ще додав йому пихи, він відверто ігнорував Сагайдачним та його старшинським оточенням.

Коли гетьманська процесія заповнила воєводський зал, хтось з почту воєводи, виконуючи роль маршалка, гучно вигукнув:

— Князь Станіслав Жолкевський — гетьман коронний, воєвода київський, староста барський, калузький, каменецький, межирецький і рогатинський!

З воєводського залу десь поділась проста дубова мебля, що стояла тут при Острозькому, опромінена сонцем тильна стіна палахкотіла барвами різних дорогих оздоб і в центрі того воєводського вівтаря зводилось крісло з високою спинкою, чимсь подібне до трону.

Новий воєвода стояв у гордій позі з високо піднятою красивою головою. Він навіть не глянув на козаків, хоч думав про них. І тепер, після рокоша, можна взятися і за них, тубільців[207] коронного покордоння, лайдаків[208] і лотрів[209]. Мав поставити їх на коліна, бидло, схизматів цього непокірного міста, відібрати у них лавру і Софію. Він, новий воєвода, встановить тут залізний порядок!

Тарануха іронічно спостерігав, як Жолкевський ігнорував козацькою старшиною, не менш досвідченою за нього, старшиною, котра прийшла не за милостинею, а з дружнім візитом. Як він буде ними керувати?..

Сагайдачний від імені покордонного козацтва засвідчив новому воєводі свою повагу.

«Козацтво, яке пан воєвода називав «Грицями-свинопасами!» — внутрішньо усміхнувся Тарануха.

Неодноразово чув те від покійного князя Острозького.