Смутна доба - Микола Смоленчук

Шляхтич, що відав охороною на воротях, кричав на них польською.

Козаків пропустили, та осадок на душі лишився у кожного. Навіть говорити перехотілось. Тимко так і не зрозумів, чому на міських воротях стояли ляхи, чому вони, зайди[205], не пускали його до рідної домівки? І хоч ззовні у Києві все було по-старому, та відчуття настороженості його не покидало. Вражала й велика кількість жовнірів — звідки їх стільки тут набралось?

Козаки повернули коней до Верхнього замку. Швидше зробили те за традицією, бо потреби їхати у воєводство не було. Та з півдороги Тарануха з двома сотниками, теж уже колишніми, повернули до садиби гетьмана, що нижче Софії, на схилі Хрещатої балки.

Покійний князь Острозький нічого не забув — Тарануха віз од небіжчика грамоту до гетьмана, вручену йому перед самою кончиною воєводи. Одержав він від покійного князя достатню суму грошей і усний наказ підтримувати й далі стосунки з вивідувачами, котрі слідкували за самозванцем.

Їм пощастило — кілька днів тому гетьман повернувся з Низу. Він одразу запріг козаків: послав Тимка за Іовом Борецьким, грамота адресувалася також і другому, а сотники подалися збирати за списком гетьмана іменитих громадян міста. До будинку гетьмана одразу покотили візки з духовними особами, скакали вершники. Стривоженість помітили і між тими, кого збирали, у місті справді було напружене становище, можна було чекати чого завгодно.

— Що трапилось? — питали один одного.

— З Острога привезли передсмертний тестамент[206] князя Острозького, будуть його читати. Для того й зібрали.

— Грядуть важкі часи!..

Великий будинок гетьмана обставлений абияк, у всьому чулася відсутність жіночої руки. У передпокої, де збиралися приїжджі, прості лави і нічим не покриті столи, тільки зброя на стінах, як в арсеналі. Там і там траплялися заклопотані старшини, метушилися джури, їх у гетьмана четверо, запрошуючи гостей до світлиці.

Люду набралось чималенько. У світлиці нараз запала тиша, коли підвівся Борецький з тестаментом князя, написаним чужою рукою. Тільки підпис був княжий.

Князь Острозький поручав Сагайдачному і Борецькому, своїм духовним спадкоємцям, вести далі почату ним боротьбу проти унії. Закликав уже вкотре зробити опорою православ'я Київ, бо Львів підкорили єзуїти.

Найбільше вразило присутніх повідомлення, що київським воєводою стане Станіслав Жолкевський, ревний католик і ненависник всього українського.

Зблідли представники духовенства, занепокоєно поглядали один на одного міщани, козацька старшина.

— Пан Жолкевський зарікався винищити нас, українців!

— Король те відає, а настановив його!

— Може, тому й настановив, що відає?!

Присутні знали, що саме під тиском Жолкевського сейм прийняв конституції «Про міста українські» та «Про корсунську і брацлавську сваволю», котрі позбавили український народ будь-яких прав.

— Коронний гетьман довів на сеймі, що він наш найлютіший ворог. Чому ж його королівська моць не зважив на те?!

— Що ми можемо змінити?

— Маємо думати, як тому перешкодити!

Зі світлиці гетьмана люди не розходились довго.

Тарануха покинув двір Сагайдачного першим і поскакав на Поділ, де не був вічність. Він не тільки скучив за Лешкою, хотілося повісити на стіну яничарку, скинути з плечей жупан, по-домашньому розслабитись. Зрештою, просто посидіти на лавочці, ні про що не думаючи.

Почуте у світлиці гетьмана новиною для нього не було. Князь Острозький, ще коли вручав козакові тестамент, сказав тихо:

— Ви, козаки, називаєте мене своїм ворогом, так воно, мабуть, і є. Та побачите, що заспіває вам новий воєвода. Цей покаже козакам де раки зимують!..

Наступали важкі часи.

Колишні надвірні козаки Острозького, не знаючи, куди себе подіти, розбрелись по всьому покордонні. Немало лишилось і в Києві, чекаючи на похід Сагайдачного. Як і раніше, таборували вони у боковому залі замкового воєводського дому, багато там і спали. Ніхто їх не турбував, взагалі воєводство не діяло — старе розбрелось, а нове ще не зібралося.

І раптом цей жовнірський наскок.

— Геть із воєводства! Бидло, наливайківці!

— Хлопці, наших б'ють!..

Окремі козаки прорвалися до міста, звідси уже прибувало колишнє надвірне та реєстрове козацтво, воно стало обкладати жовнірів, котрі збилися коло воєводства.

У сутичці були поранені