Син сонця - Мирослава Горностаєва

розповідав не дітям уже, а онукам про звитяжного Карну Вайкартану і все ще чекав звісток з берегів Данапрі.

Та ось одного дня прийшли до Чампи двоє мандрівників, обпалених чужими вітрами, і ледве пізнав Сатьсена тих, кого сам колись послав у далеку подорож.

— Оце всі, що повернулися, — сказав один із брагманів, — але ми виконали твоє прохання, князю. Ми знайшли і Аріяну, і Данапрі і навіть місто Сур'ї! Чоловік, котрий звався Сяйвіром, повернувся тоді додому, але ми не побачили вже його, бо лихі літа настали для того краю, і загинув Сяйвір у січі. Але тобі шле вітання і дари його син. А двічінароджені, що служать Богам у тій землі, виконали належні обряди і віддали хвилям Данапрі попіл твого батька.

— Ми бачили, — сказав другий посланець, — як священна ріка аріїв долає камінні перешкоди, чули, як грізно вона гуде, пробиваючи шлях крізь скелі. Та нижче, біля великого острова, Данапрі лагідно ніжиться у сонячному блиску, спокійна і велична. Вона нагадала нам про душу того, чий попіл прийняли її хвилі…

— Так, — мовив князь Ангу, і непрохані сльози знову, як і багато років тому, затуманили йому зір, — хай же нарешті знайде спокій його дух, сповнений відваги та величі!

Відчинив Сатьясена скринечку, що йому простягли посланці, і побачив гарної роботи золотий оберіг у вигляді усміхненого сонця, перстеник з візерунком, що схожий був на блискавку Індри, та золоту ж нашийну прикрасу, схожу на ту, з якою поховали Карну, тільки замість двох турів на ній було зображено Тризуб Шіви. А на всьому цьому лежав пучечок сухої трави, і коли розтер її між пальцями князь Ангу, то відчув слабкий гіркуватий запах Колиски Аріїв.

Цієї ж ночі привидівся Сатьясені батько, одягнений у бойове вбрання, молодий, веселий, такий, яким ходив до битви.

— Чи вірно зрозумів я вашу волю, батьку мій? — спитав Сатьясена, анітрохи не злякавшись.

— Так, — виразно відповіло видиво, — дякую, синку!

— Де ви зараз, батьку? — вирвалося у Сатьясени.

— В країні Світла, — озвався Карна, — та це — не навіки. Адже, доки існує цей світ, доти й потрібні йому будуть нескорені. І мені судилося відроджуватись, життя за життям, битися до останку у нерівних битвах, гинути у безнадійній борні, аби ніколи не поступитись честю та зберегти найдорожче — волю! Кожна ж смерть моя зостанеться піснею у пам'яти живих, і не буде кінця переродженням.

— Це покарання вам, батьку? — прошепотів Сатьясена.

Карна усміхнувся так як за життя — гордо і ясно, та відповів лагідно:

— Ні, синку… Це — винагорода!

— Говорять, — мовив Сатьясена несміливо, — що Арджуна по смерти отримав спокій вічности…

— Так, — сказав Карна, — спокій… Звідти вже не повертаються, зі спокою… Зрештою, він сам цього хотів… Прощавай же, синочок! Не знаю, в якому із життів ми зустрінемося з тобою, але це станеться там, де світу не вистачатиме нескорених душ!

Сатьясена прокинувся і довго лежав без сну. За вікном дихала задушлива ніч Бгаратаварші, але крізь пряні знайомі запахи відчув старий князь ще один, незвичний…

Запах гіркого полину…

Кінець

Примітки
1

Бгаратаварша, або «країна Бгарати» — стародавня назва Індії

(обратно) 2

Вайшьї — третя з чотирьох основних варн, або суспільних прошарків, на які поділялося суспільство Бгаратаварші. До неї входили зокрема селяни, торговці та деякі ремісники.

(обратно) 3

Брагмани, або жерці були першою, вищою варною, кшатрії, або воїни — другою.

(обратно) 4

Кожна з основних варн підрозділялася на касти, котрі об’єднували людей за фаховою ознакою. Існували також і проміжні, міжварнові касти. Так сути — візничі бойових колісниць, за означенням, приведеним у «Магабґараті» «служать брагманам і кшатріям та не служать вайшьям». Окрім вміння керувати в бою четвіркою коней, обов’язком сути було володіти музичним інструментом та складати пісні про подвиги воїнів. Деякі дослідники «Магабґарати» як епосу вважають її основою «пісні колісничних».

(обратно) 5

Лакшмі — Богиня щастя та добробуту

(обратно) 6

Ракшаси, або «ті, що блукають вночі» — лихі істоти, традиційно ворожі людям

(обратно) 7

Сіта — героїня поеми «Рамаяна», світловолоса та блакитноока красуня

(обратно) 8

Асури — старші брати і суперники Девів-Богів. Існувала леґенда про двох непереможних братів-асурів — Сунду та Упасунду. Не маючи змоги здолати їх у битві, Боги підіслали до братів небесну красуню Тілоттаму, і брати з ревнощів убили один одного.

(обратно) 9

Млеччхи — неарійські племена, люди, які не жили за приписами Вед, тобто не визнавали арійського Звичаю

(обратно) 10

Ратгіни — воїни-лучники на колісницях. Навчання такого воїна забирало багато часу і коштів, тому ратгінами зазвичай були князі — раджі та їхнє оточення.

(обратно) 11

Вікартана, «Променистий» — одне з імен Бога Сонця Сур’ї

(обратно) 12