Син сонця - Мирослава Горностаєва

І Дурьйодгана вибрав палицю, якою володів найкраще.

І сказав Юдгіштгірі Крішна:

— Дурьйодгана не має собі рівних у бою на палицях! Для чого ти погодився, о князю? Хіба що Бгімасена може зараз дорівнятися йому, бо має легші поранення, ніж решта з вас і переважує силою, але не вправністю. Навіщо ти щадиш ворога, Юдгіштгіро?

— Не тривожся, о Крішно! — відповів замість брата Бгімасена, — я переможу Дурьйодгану! Несправедливо, що полягли і Бгішма, і Дрона, і Карна, а цей покидьок ще живий!

— Не торкайся своїм поганим язиком Карни! — вигукнув князь Гастінапуру, — я вже не говорю за Дрону з Бгішмою, яких ви теж убили, а не перемогли! Та я відплачу зараз хоч за одного з них!

Багато воїнів зійшлося подивитись на невиданий двобій. І раптом вийшов із гурту велет, вищий навіть за Бгімасену кшатрій зодягнений у блакитне, світловолосий, з вінком на голові — знаком миру.

— Брате! — мовив він до Крішни, — не приймав я участи в битві, бо не хотів забризкати шати кров'ю родичів! Та хочу нині побачити цей, останній бій між нащадками Бгарати!

І Крішна обійняв старшого брата, а Юдгіштгіра сказав: " Дивись же, о Баларамо! " і подав знак до бою.

Довго билися брати у перших, та з кожним ударом видніша ставала перевага Дурьйодгани, що боронився із завзятістю приреченого. Вже двічі князь Гастінапуру збивав з ніг Бгімасену, і той ледве підводився, сходячи кров'ю. І шепотів Дурьйодгана улюблену приказку загиблого друга про те, що найдорожче для арія — воля. Нині бився він за волю, а не за землі та багатство, і Джая, перемога, була на його боці.

А Крішна шепнув до Арджуни:

— У чеснім поєдинку Бгімасені ніколи не здолати сина Дгрітараштри! Тільки хитрістю він може перемогти! Але ж і Боги хитрістю перемогли асурів! Даремно Юдгіштгіра виявив милосердя до такого ворога! Нагадай, о Арджуно, Бгімасені про обітницю, яку він дав тоді, коли Дурьйодгана принизив Драупаді! Нехай переб'є Бгіма ворогу ноги палицею, і більше не матиме з ним клопоту!

І Арджуна вдарив себе рукою по стегну, а Бгімасена зрозумів цей знак і наніс супротивнику удар, заборонений правилами поєдинку. Дурьйодгана упав на землю, і підійшов до нього розпалений боєм і спогадами Бгімасена.

— Ти знущався над нами і над Драупаді, пес! — сказав він пораненому, — нині ж плати за свій злочин!

І з цими словами Бгіма ударив поверженого ворога ногою в обличчя.

Гомін знявся серед воїнів Юдгіштгіри, і не " славу " переможцю вигукували вони, а слова ганьби. Грізно рушив до Бгімасени Баларама.

— Ніколи, — вигукнув брат Крішни, — не було між аріями гидкішого за цей підлий удар та за знущання над переможеним! Я вб'ю тебе, Врікодаро, і тим відновлю справедливість!

Але Крішна обійняв брата і почав умовляти його пощадити Бгімасену. Зітхнув Баларама і мовив:

— Нехай буде по-твоєму, брате, бо втрачену честь не відновиш ще одною смертю. Але, щоб там не було раніше, а син Дгрітараштри бився чесно, і віддав своє життя у битві не лякаючись ворога! Хай же славен буде Дурьйодгана, князь і воїн, і вічна ганьба Бгімасені, котрий потоптав закони варни!

Похмуро слухали Пандави ці слова, але Крішна сказав усміхаючись:

— Переможець завжди має рацію! Послухайте, адже не всі вас ганять!

Дійсно, знайшлися серед воїнів і такі, що почали вихваляти Бгімасену, порівнюючи його з Індрою, котрий здолав демона Врітру. І не витримав душевної муки, сильнішої за біль у перебитих ногах, поранений Дурьйодгана. Сів він над силу і мовив гнівно до Крішни:

— Немає у тебе сорому, жалюгідне створіння! Чи не ти підказав Арджуні подати знак дурню Бгімасені, аби той скористався забороненим ударом?

— Мені жаль тебе, о Дурьйодгано! — відповів лагідно Крішна, — ти був грішником, жадібним і безсоромним і завжди зневажав мудрі поради.

— Та не треба мене жаліти! — вимовив князь Гастінапуру, — це мені шкода Пандавів, бо вони перемогли у цій битві лише хитрістю і підлістю! І йшли вони в цьому за твоїми порадами, Крішно! Хай-но Арджуна розповість, як він переміг Карну, хай похвалиться своїм останнім пострілом! Це його треба пожаліти, а я… я щасливий, Крішно! Я правив великим князівством, я чесно зустрів смерть у битві, я йду до неба доганяти родичів своїх! Чи є тут щасливіші за мене? І я мав друга, Крішно! Коли я ступлю у інший світ, то Карна усміхнеться мені і спитає: " Що найдорожче для арія, друже? " І я знатиму, як відповісти!

І Крішна порадив Пандавам піти геть, зоставивши Дурьйодгану самого вмирати. Мовчки лежав на землі князь Гастінапуру, і навіть стогону не зірвалось з його окривавлених вуст. Ще раз прошепотів він ім'я друга і став очікувати смерти. Так настала ніч.

Та ось почулись чиїсь кроки зовсім поруч, і спитав Дурьйодгана не розплющуючи очей:

— Хто ще прийшов глумитись над переможеним?

До його вуст торкнулась баклажка з водою, і ламкий хлоп'ячий голос відповів:

— Я Сатьясена, князь Ангу. Зі мною батькові візничі. Що ми можемо зробити для вас?

Дурьйодгана жадібно ковтнув води і відповів розчулено:

— Сину Карни, мені вже не допоможеш! Рятуйся сам, бо вони вб'ють і тебе, аби пішла в землю кров Сина Сонця!

— Я не залишу вас, — сказав Сатьясена, — сил у мене мало, і рани кривавлять, але я битимусь за вас до загину! Зараз ми зробимо ноші і віднесемо вас у безпечне місце.

— Ні! — мовив Дурьйодгана, — мені не витримати болю! О, дитя моє, я помер би спокійніше, аби знав, що є кому помститися за мене!

- Є! — почулося з темряви. Три тіні виступили з-за дерев.

— Ашваттгаман! — сказав умирущий, — Кріпа! Крітаварман!

— Ми троє лишилися в живих! — заговорив Драуні, - ми чули, як радів ворог з твоєї муки! Ми присягаємо помститися за тебе! Я, брагман-воїн, присягаю в тому вірою і дгармою!