Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Криза пройшла щасливо, і старання вмілих лікарів врятували життя прекрасної графині де Лірія. Хвора помалу одужувала. Санудо ж отримав лист такого змісту:

Отче мій!

Небезпека минула, але хвороба ще не покинула свідомості. Молода особа може щомиті вислизнути від мене й зрадити свою таємницю. Подумай, чи не міг би ти нас прийняти в своїй келії. У вас лише близько одинадцятої замикають ворота, тож ми прийдемо, як тільки стемніє. Можливо, що твої поради подіють краще, ніж реліквії. Якщо таке становище триватиме далі, то я також, мабуть, збожеволію. Благаю тебе в ім’я Боже, рятуй славу двох знаменитих домів.

Ці слова так перелякали Санудо, що він ледь зумів потрапити у власну келію. Він закрився, ми ж причаїлися біля дверей, аби почути, що він зробить. Спершу він залився гіркими сльозами, потім почав ревно молитися. Далі він покликав брамника й сказав йому:

— Якби якісь дві жінки прийшли й допитувались про мене, ні в якому разі не впускай їх.

Санудо не прийшов на вечерю й провів вечір у молитвах. Близько одинадцятої почув стук у двері. Він відчинив, молода дівчина вбігла в його келію і перевернула лампу, яка одразу згасла. У ту ж мить почувся голос пріора, який кликав Санудо.

Поки ватажок циган розказував, прийшов один з його людей відзвітувати йому про діяльність табору, але Ребека заволала:

— Прошу тебе, не переривай у цьому місці свою розповідь. Я ще сьогодні мушу довідатись, як Санудо порадив собі з такою дражливою ситуацією.

— Дозволь, сеньйоро, — відповів циган, — присвятити кілька хвилин цьому чоловікові, а тоді я розповідатиму далі.

Ми всі похвалили нетерплячість Ребеки, циган же, відправивши чоловіка, який його затримував, продовжив так:

— Отже, почувся голос пріора, він кликав отця Санудо, який ледве встиг замкнути двері на ключ і відправитись до настоятеля.

Я б образив вашу здогадливість, думаючи, що ви ще не відгадали, що фальшивою Мендосою був Вейрас, а юною графинею — та сама дівчина, з якою хотів одружитися віце-король Мексики.

Отже, я неочікувано опинився замкнений у келії Санудо, без світла, не розуміючи, яким чином я завершу всю цю пригоду, яка потекла зовсім інакше, ніж ми того хотіли. Ми вже переконалися, що Санудо був легковірний, але ані слабкий, ані лицемірний. Найкраще було б понехаяти дальші витівки й обмежитись першими. Шлюб сеньйорити де Лірія, який відбувся через декілька днів, і щастя обох молодих були б для Санудо нез’ясовними загадками й муками на все життя; але ми прагнули бути свідками безумства нашого вчителя, тож і ламали собі голови, чи слід завершити усю сцену голосним вибухом сміху, а чи ущипливою іронією. Я саме замислився над цим злостивим наміром, як почув, що відчиняються двері. Увійшов Санудо, а його вигляд збентежив мене більше, ніж я того сподівався. На ньому був стихар і єпитрахиль, в одній руці він тримав свічник, у другій — розп’яття з чорного дерева. Поставив свічник на столі, узяв розп’яття обома руками й сказав:

— Сеньйоро, ти бачиш мене одягненим у святі шати, які повинні тобі нагадати, що я духовна особа. Як служитель Бога Спасителя, я не можу виконати святі обов’язки мого покликання краще, аніж затримавши тебе над самим краєм прірви. Сатана потьмарив твій розум, сатана тягне тебе на манівці зла. Затримай свої кроки, повернися на дорогу цноти, яку доля засипала тобі квітами. Твій молодий чоловік кличе тебе; тобі призначив його благочестивий старець, кров якого плине в твоїх жилах. Твій батько був його сином, він випередив вас обох у країні чистих духів і звідти вказує вам шлях. Підніми погляд свій до небесного світла, вирвися з рук брехливого духа, який отуманив твої очі, звернувши їх на слуг Бога, вічним ворогом якого є сатана.

Санудо проказав ще багато таких самих фраз, які б навернули мене, якби я й справді був сеньйоритою де Лірія, закоханою в свого сповідника, але що ж з того, якщо замість прекрасної графині перед ним стояв негідник, одягнений у спідницю й плащ, який не знав, як це все закінчиться. Санудо набрав у груди повітря і продовжив так:

— Ходи, сеньйоро, за мною, усе вже готове до твого виходу з монастиря. Я відведу тебе до дружини нашого садівника, і звідти ми пошлемо по Мендосу, щоб прийшла по тебе.

Сказавши це, він відчинив двері, я ж одразу вискочив, прагнучи чимшвидше втекти; і так би й повинен був зробити, як раптом — не знаю, який злий дух підказав мені, щоб я відслонив завісу й кинувся на шию нашому вчителю зі словами:

— Жорстокий! Ти хочеш бути причиною смерті закоханої графині?

Санудо пізнав мене; спершу він остовпів, потім залився ревними сльозами і з ознаками найбільшого розпачу повторював:

— Боже, великий Боже, змилуйся наді мною! Надихни мене й просвіти на дорозі сумніву! Триєдиний Господь наш, що ж мені тепер робити?

Мене охопив жаль від вигляду бідного вчителя в такому стані, я впав йому до ніг, благаючи пробачити мені й присягаючись, що ми з Вейрасом свято збережемо його таємницю. Санудо підняв мене й, ридма ридаючи, сказав:

— Нещасний хлопче, невже ти припускаєш, що страх виявитися смішним може привести мене до розпачу? Це ти погубив свою душу, і по тобі я плачу. Ти не побоявся збезчестити те, що в нашій вірі найважливіше: ти познущався зі святого суду покути. Мій обов’язок — оскаржити тебе перед інквізицією. Тебе чекає в’язниця і тортури.

Після чого, тулячи мене до грудей, з глибоким болем додав:

— Дитя моє, не спіши впадати у відчай; можливо, мені ще вдасться домовитися, щоб нам дозволили визначити тобі покарання. Воно, щоправда, буде жахливим, але не виявить згубного впливу на все твоє життя.

Сказавши це, Санудо вийшов, замкнув двері на ключ, залишивши мене в заціпенінні, яке ви можете собі уявити, а я навіть не намагатимусь його описати. Думка про злочин досі не зринала мені в голові, і я вважав наші блюзнірські витівки невинними пустощами. Кари, які загрожували мені, зумовили, що я закляк так, що не міг навіть плакати. Не знаю, як довго я залишався в такому стані; нарешті двері відчинилися. Я побачив пріора, пенітенціарія і двох монахів, які